Обгрунтовано конструктивістський підхід до аналізу історіописання та здійснено одну з найперспективніших у світовій гуманітаристиці спробу концептуалізації історії як культурної практики. Показано обмеженість традиційного підходу з його трактуванням історії як науки, що надає об'єктивне знання про минуле. Запропоновано власну концепцію, яка розглядає історію як частину сучасної культури, спрямованої на пізнання культури минулого. В цьому аспекті простежено зміни у французькій історіографії XX ст., окреслено загальний образ історіографії як культурної практики та показано її метафоричну природу та культурну ангажованість.