Висвітлено перший досвід виконання лапароскопічних операцій у дітей на Житомирщині, переваги лапароскопії, методика "відкритої лапароскопії", варіанти асистуючої лапароскопії та лапаротомії під лапароскопічним контролем. Проаналізовано результати лапароскопічних втручань у 205-ти дітей, 36 - невідкладних, 169 - планових.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р11(4УКР)442.866

Рубрики:

Організація охорони здоров'я

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.665.620.50 + Р665.624.050 + Р665.626.050

Рубрики:

Розщеплена верхня губа (заяча губа)

Розщеплене піднебіння (вовча паща)

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р733.665.633.050-5

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р665.624.05-31 + Р665.626.050-31

Рубрики:

Розщеплене піднебіння (вовча паща)

Шифр НБУВ: Ж14683 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Представлено аналіз класифікацій вроджених незрощень верхньої губи та піднебіння. Запропоновано більш повну та детальну класифікацію незрощень, яка характеризує анатомічні форми дефектів. Дана класифікація є максимально спрощеною, що полегшує вибір первинної хірургічної тактики: одно- чи багатостопних операцій, об'єму, виду операцій, показань до їх проведення в певному віці.

Досліджено джерела та жанрово-тематичну специфіку книги "Алфавит собранный, ри[ф]мами сложенный..." свт. Іоана Максимовича. Простежено індивідуальні особливості функціонування феноменів мучеництва та чуда в агіографічній поезії доби бароко. Зазначено, що своєрідність опрацювання аскетичної теми в агіографічних віршах книги свт. Іоана Максимовича полягає в поєднанні аскетичних програм східних Отців, ісихастського вчення про молитву розуму з ігнатіянськими концепціями духовного вдосконалення. Проаналізовано образ святого, представлений у поетичній книзі свт. Іоана Максимовича як відображення барокової антропології.

Дослідження присвячено вирішенню проблеми покращання результатів хірургічного лікування хворих з вродженими незрощеннями верхньої губи та піднебіння шляхом удосконалення раннього первинного хірургічного лікування. Розроблено одномоментну операцію в ранньому віці у даної категорії хворих, яка забезпечує раннє відновлення функцій смоктання, ковтання, жування, дихання, мови, прискорює ріст верхньої щелепи. Модифіковано операції Делорма у хворих з секвенцією Робіна, що значно сприяло покращанню умов для дихання, ковтання і відповідно харчування у всіх дітей, оперованих до року життя (86,6 %).

Мета роботи - проаналізувати поширеність синдрому Пайра в дітей і його поєднання з іншими вадами розвитку товстого кишечника, визначити доцільність та ефективність малоінвазивних методів лікування. Проаналізовано 253 історії хвороб дітей, які проходили обстеження в Житомирській обласній дитячій клінічній лікарні в 2013 р. з приводу тривалих і хронічних закрепів. Усім дітям проводили ультразвукове обстеження черевної порожнини, лабораторні дослідження. У 186-ти (73,5 %) випадках виконували іригографічне обстеження, у 6 (2,4 %) дітей із підозрою на утворення в черевній порожнині здійснили комп'ютерну томографію. Больовий синдром різної інтенсивності та вираженості був у 192-х (75,8 %) пацієнтів. Повторно обстеження проводили у 122-х (48,2 %) хворих, із них 22 (8,7 %) дитини повторно госпіталізували з підозрою на гостру хірургічну патологію. Дітей, котрі проходили лікування в інших закладах та суміжних відділеннях протягом одного року і більше, було 164 (64,8 %). За даними іригографії хворобу Пайра виявили у 81-го (32 %) хворого. У 52-х (64,2 %) випадках виявили також подовження та розширення товстої кишки з різним ступенем колоноптозу. Недостатність замикального апарату ілеоцекального кута з розвитком рефлюкс-ілеїту спостерігали в 32 (39,5 %) обстежених. З підозрою на патологію сполучної тканини 23 дітей проконсультував та обстежив генетик, у 7-ми (30,4 %) із них виявлено сполучнотканинну дисплазію та розпочато специфічне лікування. Явища коліту були в 76-ти (93,8 %) хворих. За віком дітей розподілено таким чином: 0 - 3 роки - 14 (17,5 %) пацієнтів; 4 - 10 років - 28 (35 %); 11 - 17 років - 36 (47,5 %). Консервативне лікування виконували в усіх випадках, призначали послаблювальну дієту, препарати лактулози, пробіотики, послаблювальні засоби. Місцеве лікування спрямовано на ліквідацію закрепів та явищ коліту. Оперативне лікування проводили 26-ти дітям віком 11 - 17 років. При цьому консервативну терапію виконували протягом тривалого часу. Спостерігали наростання больового синдрому, розширення правих відділів товстої кишки, наростання симптомів хронічної інтоксикації в поєднанні з колоноптозом I - II ступеня та маловираженим подовженням сигмоподібної кишки. Виконано такі операції: резекцію попереково-ободової кишки з анастомозом "кінець у кінець" - у 12-ти (46,15 %) хворих, лівобічну геміколектомію - у 6 пацієнтів, із мобілізацією селезінкового кута та накладанням прямого колоректального анастомозу на рівні перехідної складки - у 4 (15,38 %) дітей та з низведенням за Соаве - у 2 (7,69 %) хворих, лапароскопічне пересічення діафрагмально-ободової зв'язки з ліквідацією перегину товстої кишки - у 8 (30,76 %) пацієнтів. Доцільно констатувати, що в 1 пацієнта виконали резекцію поперечно-ободової кишки, проте впродовж року не було позитивного результату, а наявність вторинного коліту дистальних відділів та збільшення в довжину сигмоподібної кишки потребувало проведення резекції останньої з накладенням прямого колоректального анастомозу. Упродовж першого року стійкий позитивний результат був у 21 (80,76 %) пацієнта. У подальшому (через 2 та 3 роки) позитивний результат констатовано у 25 (96,15 %) хворих, помічали відсутність больового синдрому, покращання прохідності кишечника, зокрема, правої половини, та зменшення явищ коліту. Консервативні заходи мали стійкий позитивний результат. Висновки: хворобу Пайрп в дітей визначають на основі скарг, анамнестичних і клінічних даних і підтвердують контрастною іригографією наповненого та випорожненого кишечника, а за необхідності проводять комп'ютерну томографію черевної порожнини. Активна хірургічна тактика до виникнення декомпенсації в лікуванні хвороби Пайра в дітей - єдиний спосіб ефективної корекції вади розвитку та ліквідації симптомів захворювання. Її треба застосовувати в усіх пацієнтів без вікових обмежень після неефективної консервативної методики лікування.

Мета роботи - підвищити ефективність хірургічного лікування дітей із вродженими незрощеннями верхньої губи та піднебіння (ВНВГП) шляхом удосконалення раннього первинного симультанного хірургічного лікування. Проаналізовано результати запропонованого одномоментного первинного хірургічного лікування (ОПХЛ) у порівнянні з традиційним багатоетапним первинним хірургічним лікуванням (БПХЛ) у 172-х хворих із різними формами ВНВГП, оперованих на базі Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні у період 1998 - 2009 рр. Вік пацієнтів - від 2-х міс до 14-ти років. З однобічними ВНВГП було 78 (45,3 %) хворих, із двобічними - 24 (14 %) та з ізольованими незрощеннями піднебіння (ІНТ) - 70 (40,7 %) пацієнтів. Для порівняльного аналізу результатів лікування в кожній із груп виокремлено по 2 підгрупи хворих, яким проводили раннє ОПХЛ та раннє або пізнє БПХЛ. До року життя первинне хірургічне лікування виконали у 123-х (71,51 %) хворих, після року життя - у 49 (28,49 %) пацієнтів. Загалом 172-м дітям виконано 233 операції. За запропонованою методикою раннє ОПХЛ в підгрупі із 45-ти хворих з наскрізними однобічними ВНВГП проведено у 21-го хворого, раннє та пізнє БПХЛ - у 24 хворих. Порівнявши результати, виявили переваги раннього ОПХЛ над БПХЛ за всіма показниками. Так, за анатомічними й естетичними показниками післяопераційні дефекти у разі раннього ОПХЛ виникли в 4,8 % випадків, а у разі БПХЛ - в 13,3 %, післяопераційні деформації структур верхньої губи та носа у разі раннього ОПХЛ виникли в 4,8 - 28,6 % випадків, а у разі БПХЛ - в 44,4 - 93,3 % (раннє БПХЛ 44,4 - 88,9 %, пізнє БПХЛ 53,3 - 93,3 %), необхідні коригувальні операцій після ОПХЛ виконували в 42,9 % хворих, після раннього БПХЛ - у 77,8 % пацієнтів, після пізнього БПХЛ - у 86,7 %. За функціональними показниками недостатнє відновлення функції верхньої губи за ОПХЛ виникло у 38,1 % випадках, у разі БПХЛ - у 55,6 %, недостатнє змикання м'якого піднебіння у разі раннього ОПХЛ було лише у 4,8 % хворих, за раннього БПХЛ - у 22,2 %, а у разі пізнього БПХЛ - у 66,7 %. За логопедичними показниками - мовлення розвивається відповідно до віку у разі раннього ОПХЛ - у 95,2 % дітей, за раннього БПХЛ - у 77,7 %, а за пізнього БПХЛ - у 33,3 %. Перед- та післяопераційне ортодонтичне лікування застосовували у 34-х (75,6 %) із 45-ти хворих із наскрізними однобічними незрощеннями. Це 16 (76,2 %) хворих із 21-го, яким виконали раннє ОПХЛ, та 18 (75 %) пацієнтів із 24-х, яким проводили БПХЛ. Порівняльний аналіз антропометричних вимірювань верхніх щелеп через рік після раннього ОПХЛ засвідчив незначні зменшення II, IV та V трансверзальних розмірів на 0,02 - 0,07 см, II та V сагітальних розмірів - на 0,05 - 0,08 см. Висновки: аналіз і порівняння результатів багатоетапного й одномоментного первинного хірургічного лікування (172 хворих із різними формами ВНВГП) свідчить про ефективність симультанних операцій у ранньому віці, їх високу результативність та значні анатомо-функціональні й естетичні результати: кількість післяопераційних дефектів зменшилась із 13,3 до 4,8 %, кількість післяопераційних деформацій верхньої губи та носа - із 44,4 - 93,3 % до 28,6 - 42,9 %, кількість хворих із недостатнім змиканням м'якого піднебіння -до 4,8 % у порівнянні з 22,2 % за раннього і 66,7 % - пізнього БПХЛ.

Мета роботи - вивчити дію та ефективність функціонального харчового продукту унібіол за місцевого лікування хімічних опіків стравоходу в дітей та опрацювати рекомендації щодо його застосування у випадку цієї патології. У період з 1990 до 2010 р. за умов Житомирської обласної дитячої клінічної лікарні проліковано 76 хворих з хімічними опіками стравоходу. Хворих було розподілено на 2 групи. До контрольної групи залучено 42 (55,3 %) пацієнтів, яких лікували у 1990 - 2000 рр. за класичною методикою з використанням профілактичного бужування, до основної - 34 (44,7 %) хворих, котрих у 2000 - 2010 рр. лікували за запропонованою інноваційною методикою місцевого лікування хімічних опіків стравоходу в дітей: з першої доби гострого періоду призначали по 3,0 г (пів чайної ложки) засобу унібіол per os за опіку I та II ступеня кожні 2 год, за опіку III ступеня - щогодини. В обох групах первинне ендоскопічне дослідження (фіброезофагогастроскопію) проводили у разі госпіталізації та через 7 - 10 днів. В основній групі найчастіше траплялися опіки стравоходу лужними розчинами - 10 (29,4 %) випадків (переважно II - III ступеня), заковтування кислотних агентів - 4 (11,8 %) (опіки I - III ступеня), дія неорганічних ушкоджувальних агентів та інших речовин - відповідно у 6 (17,6 %) та 13 (38,2 %) (опіки I - II ступеня), опік II ступеня, спричинений випитим окропом, - 1 (2,9 %). За результатами первинного та подальших ендоскопічних оглядів хімічний опік стравоходу I ступеня виявлено у 13 (38,3 %) пацієнтів з основної групи та 17 (40,5 %) - з контрольної, опік II ступеня - відповідно у 10 (29,4 %) та 13 (31,0 %) хворих, опік III ступеня - в 11 (32,3 %) та 12 (28,6 %). Через тяжкий стан у відділенні інтенсивної терапії та анестезіології перебували 19 (43,2 %) дітей з основної групи та 25 (56,8 %) - з контрольної. Впродовж перших 5 днів у відділенні інтенсивної терапії та анестезіології проліковано відповідно 18 (94,7 %) та 15 (60,0 %) дітей. Один (2,9 %) пацієнт з основної групи та 10 (40,0 %) з контрольної перебували у відділенні інтенсивної терапії та анестезіології 6 діб і більше. Прийом рідини та рідкої їжі в перші 2 доби розпочали 22 (64,7 %) хворих з основної групи та 12 (28,6 %) - з контрольної. Перевагою інноваційної методики лікування було зменшення кількості хворих, які потребували проведення підтримувальних бужувань (23 (54,8 %) у контрольній групі та 2 (5,9 %) в основній), а також періоду перебування хворих у стаціонарі (за опіку I ступеня - 2 доби, II ступеня - 4 доби, III ступеня - 9 діб). Висновки: використання інноваційної методики клінічно довело позитивний вплив функціонального харчового продукту унібіол на перебіг і наслідок лікування хімічних опіків стравоходу в дітей. В основній групі 97,1 % пацієнтів виписано у задовільному стані без ускладнень, в контрольній групі - 52,4 %. За хімічних опіків стравоходу I та II ступеня вдалося запобігти розвитку рубцевих змін стравоходу в усіх пацієнтів та, як наслідок, забезпечити відповідну якість життя. У разі хімічного опіку стравоходу III ступеня зменшено кількість хворих, які потребували проведення тривалих профілактичних бужувань.

Мета дослідження - проаналізувати результати використання методу біозварювання у дитячій хірургії, вивчити фізичні параметри струму під час електрозварювання, окреслити нові напрямки розвитку даного методу. КУ "Житомирська обласна дитяча клінічна лікарня" Житомирської обласної ради з 2006 р. почала використовувати метод електрозварювання живих міяких тканин (ЕЗЖМТ). Фахівці клініки пройшли практичне та теоретичне навчання на базі Інституту електрозварювання ім. Б. О. Патона НАН України та Національної академії аграрних наук України під егідою міжнародної асоціації "Зварювання" (Welding). За час співпраці експлуатували електрозварювальні хірургічні комплекси ЕК300 М1 та "Патонмед ЕКВЗ-300 М1". Крім стандартного набору електрохірургічних інструментів додатково розроблено кілька спеціальних, у тому числі лапароскопічних, зварювальних маніпуляторів. За 11 років на базі хірургічних відділень клініки було виконано 1285 оперативних втручань за методом ЕЗЖМК, у структурі оперативних втручань: операції на шкірі та підшкірній клітковині - 617 (48,0 %), операції на відкритій черевній порожнині - 301 (23,5 %), відкритій грудній клітці - 88 (6,8 %), лапароскопічні та торакоскопічні - 225 (17,5 %), операції у новонароджених - 54(4,2 %). Висновки: одержані результати досліджень та практичне використання надають змогу рекомендувати широке впровадження методу біозварювання у дитячій хірургії. Метод заслуговує особливої уваги під час операцій у дітей, хворих на гемофілію та інші хвороби згортання крові, а також у тих випадках, коли трансфузії препаратів крові обмежені релігійними причинами; перспективне його використання в дитячій онкохірургії. Метод біозварювання надає змогу оперувати на паренхіматозних органах, виконуючи органозберігаючі втручання; у лікуванні гемангіом критичних локалізацій у дітей має хороші косметичні результати, дозволяє уникнути гормонотерапії і тривалого небезпечного лікування B-блокаторами; у багатьох випадках є дієвою альтернативою лазеротерапії, але є більш доступною; під час лікування спонтанного пневмотораксу метод торакоскопічного електрозварювання бул і плевробразії може бути методом вибору. Доцільним є продовження дослідження характеристик біозварювання тканин організму дітей різних вікових груп.