Наведено результати наукових досліджень з проблем державного управління соціальними ризиками (СР), взаємодії суб'єктів їх управління на державному та регіональному рівнях. Обгрунтовано виділення 7-ми компонент управління СР на підставі аналізу концептуальних засад створення та функціонування системи управління СР: визначення соціальних цілей, ідентифікація та оцінювання СР, моніторинг управління СР, контрольне та загальнодержавне середовище. Визначено напрями удосконалення державної соціальної політики як головного інструменту захисту населення від СР, проведено оцінювання головних елементів системи загальнообов'язкового державного соціального страхування, які впливають на ефективність захисту населення від СР.

Розглянуто сучасні підходи в реалізації регіональної політики у Німеччині, Франції та Польщі, їх вплив на забезпечення соціальної орієнтації економіки. Встановлено діалектичний характер регіонального розвитку та регіональної політики в цих країнах, а також шляхи подолання наявних протиріч в межах інноваційної моделі розвитку.

Систематизовано теоретико-методологічні засади забезпечення соціальної орієнтації економіки України в контексті структурних трансформацій. Визначено сфери забезпечення соціальної орієнтації економіки процесу розширеного відтворення та його структурних характеристик. Проаналізовано підходи до оцінювання рівня соціальної орієнтації економіки та визначено шляхи вдосконалення цього процесу. Обгрунтовано підходи до формування державної регіональної політики з урахуванням структури соціальної складової економічної безпеки. Розроблено концептуальні засади та загальну модель забезпечення соціальної орієнтації економіки України. Запропоновано напрями подальшого забезпечення соціальної орієнтації економіки України та механізми їх реалізації.

Проаналізовано діяльність Державного фонду регіонального розвитку в 2015 - 2016 рр. та запропоновано підходи з удосконалення його функціонування. Обгрунтовано необхідність посилення інвестиційної спрямованості використання коштів фонду. Це має особливе значення в умовах децентралізації управління, коли відповідальність за ефективність освоєння ресурсів має переміщуватися на місцевий та регіональний рівень. Розглянуто формулу розподілу коштів між регіонами України та надано пропозиції щодо її гармонізації з інвестиційними потребами регіонів.

Окремі елементи процесу стратегічного управління використовуються в Україні досить тривалий час, але його ефективність в цілому залишається низькою. Це відбувається на тлі поглиблення процесів цифровізації, але можливості цифрових технологій не використовуються в повному обсязі для удосконалення процесу стратегічного управління. Мета статті - обгрунтування цифровізації процесу стратегічного управління в Україні через створення національної цифрової платформи стратегування (НЦПС). До основних блоків НЦПС належать: розробка стратегічних документів (СД); виконання СД; моніторинг виконання СД (та їх актуалізація за необхідності). Користувачами НЦПС виступають: органи державної влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації, громадяни, бізнес, експертна спільнота. НЦПС забезпечує: дотримання термінів розробки СД; відбір представників експертної спільноти; врахування позиції відповідних груп населення; узгодження СД між собою; узгодження СД та бюджетів; моніторинг виконання СД; актуалізацію СД, Втілення всіх етапів дозволить підвищити культуру стратегування, створити проактивне суспільство, яке здатне рухатися у певному напрямі, підтримуючи високі темпи соціально-економічного розвитку.

Для України залишається актуальною науково-практична проблема, пов'язана з удосконаленням дизайну процесу стратегічного управління. Мета роботи - систематизація основних проблем дизайну процесу стратегічного управління та обгрунтування напрямів їх вирішення. Виходячи з проведеного аналізу мають місце наступні проблеми, пов'язані з дизайном процесу стратегування та його низькою операційною ефективністю: невідповідність змісту різних стратегічних документів один одному; невідповідність стратегічних цілей ресурсам; відсутність відповідальності за виконання стратегічних документів; неузгодженість стратегічних документів із зовнішнім середовищем; низька культура стратегування. Удосконалення процесу стратегічного управління в Україні можливе за рахунок вирішення перелічених проблем наступним чином: узгодження стратегій на всіх рівнях за рахунок впровадження відповідної ієрархії, в основі якої стоїть загальнонаціональна стратегія на 25 - 30 років; підпорядкування бюджетної системи України процесу стратегічного управління; включення виконання стратегічних документів відповідного рівня до ключових показників оцінки діяльності державних службовців; періодичний перегляд стратегічний документів, а також термінова адаптація стратегічних планів у випадку виникнення непередбачуваних обставин, що мають значний вплив на реалізацію стратегії; підвищення культури стратегічного управління через інституалізацію стратегічного управління у нормативно-правовій площині (інституційний компонент), розширення рівня обізнаності осіб, що приймають рішення, щодо можливостей та переваг стратегічного управління (освітній компонент). Для комплексного вирішення розглянутих проблем у межах визначених напрямів першочерговим є розробка (доопрацювання) та прийняття Закону "Про державне стратегічне планування (управління)", та його узгодження з іншими законами (кодексами) та нормативно-правовими актами.

Запропоновано бачення стратегічного майбутнього Донбасу як регіону високої технологічної культури, який має розвиватися на основі неоіндустріальної моделі модернізації шляхом упровадження новітніх вітчизняних і світових досягнень науки та техніки. Обгрунтовано необхідність розробки стратегічного курсу розбудови ідеології промислового розвитку Донецького регіону в умовах впливу зовнішніх та внутрішніх викликів і загроз. Це необхідно для відновлення промислового комплексу України, розвитку інтелектуального, наукового, виробничого і кадрового потенціалу регіону, досягнення високих якісних стандартів виробництва. Запропоновано напрями та механізми реалізації цієї ідеї шляхом застосування можливостей платформної економіки, інформаційно-комунікативних і цифрових технологій, що дозволяє значною мірою підвищити кількість потенційних учасників реалізації Стратегії, залучити додаткові ресурси, забезпечити конкурентність, прозорість, оперативність їх взаємодії та взаємовигідної співпраці. Розкрито базові умови, наявні інституційні можливості для реалізації Стратегії возз'єднання, відродження і розвитку Донецької та Луганської областей. Розглянуто інституційні умови - перезавантаження економіки Донбасу. Обгрунтовано пропозиції до Плану заходів для подолання перешкод та активізації дій щодо відродження Донбасу в політичній, соціальній та інформаційній сферах, питаннях реінтеграції та встановлення миру. Ключова позиція авторів полягає в такому: Донбас - це регіон, який здатен зберегти за собою роль індустріального центру України і розвиватися на засадах неоіндустріальної моделі шляхом упровадження новітніх технологій Індустрії 4.0, ІКТ, штучного інтелекту. Донбас - це територія потужного інноваційно-інвестиційного зростання, здатна забезпечити високу конкурентоспроможність економіки регіону й України загалом. Для цього необхідна реалізація стратегічного курсу України на розбудову промислового комплексу країни, розвиток конкурентоспроможності національної економіки та промислових регіонів.

Мета статті - визначення стратегічних напрямів інтеграції освітнього, дослідницького та інноваційного просторів України до відповідних просторів ЄС з урахуванням економічних інтересів України. Зазначені простори можна відокремити один від одного відносно продукту, який вони створюють. Продуктом освітнього простору є відтворення існуючого знання, дослідницького простору - створення нового знання (новація), інноваційного простору - інновація. Відносно просторів можна запропонувати три види інтеграції: (1) повна; (2) часткова; (3) поелементна. Повна інтеграція двох просторів передбачає формування єдиного інституційного середовища та відповідних йому зв'язків. В цьому випадку відбувається інституційне поглинання одного простору іншим. Часткова інтеграція просторів відбудеться через їх перетин. У цьому випадку формуються нові елементи, які одночасно мають зв'язки, що відповідають першому та другому просторам, а інституційне середовище стає змішаним. Поелементна інтеграція відбувається, коли елементи одного простору інтегруються до іншого простору. Наприклад, дослідник або студент з країни А мігрує до країни Б для постійного проживання. Виходячи з статистичних спостережень за 2013 - 2019 рр. можна стверджувати, що результати діяльності українського дослідницького простору більшою мірою використовується в ЄС, ніж результати дослідницького простору ЄС в Україні. І у кінцевому підсумку, новації, що створюються в українському дослідницькому просторі, перетворюються у інновації в європейському інноваційному просторі та повертаються (імпортуються) в України у вигляді кінцевої високотехнологічної продукції. З позицій забезпечення економічного зростання України чинний шлях інтеграційних процесів не є оптимальним. Перетворення українських освітнього, дослідницького та інноваційного просторів в підпростори ЄС забезпечує в першу чергу економічне зростання (на інноваційній основі) ЄС, а не України. Так, враховуючи, що ERA - є лише інструментом досягнення певних цілей ЄС, то й безумовне приєднання України до цього інструменту, перетворює український простір у його складову. Для економіки України оптимальним стратегічним напрямом інтеграції освітнього, дослідницького та інноваційного просторів України та ЄС є їх синтез через створення єдиного простору на перетині просторів України та ЄС, а також поелемента інтеграція з просторів ЄС до просторів України. Виходячи з цього потребує доопрацювання Дорожня карта з інтеграції науково-інноваційної системи України до європейського дослідницького простору.

Мета дослідження - формалізація проблем формування Індустрії 4.0 на Донбасі з позицій еволюційної економіки й обгрунтування напрямків їх вирішення. Загальнотеоретичні основи роботи базуються на поєднанні принципів свободи волі й історичного детермінізму. З позицій свободи волі в суспільстві існують дві множини: (1) суб'єкти, (2) об'єкти. Суб'єкти характеризуються наявністю (А) стратегії і (Б) ресурсу (для її реалізації). З позицій історичного детермінізму в світі діють певні сценарії і закони взаємодії (в рамках світ-системного підходу; інституційної та еволюційної економіки). У рамках прогресивного економіко-технологічного розвитку (еволюційний детермінізм) на Донбасі спостерігаються суттєві проблеми з освоєння V - VI технологічних укладів. Основною причиною як технологічного відставання, так і триваючого конфлікту на Донбасі, є модель поведінки українського та іноземних великих капіталів. Головна відмінність моделі поведінки українського капіталу полягає в тому, що він розглядає державу як інструмент перерозподілу бюджету і приватизації у свою користь державної власності, через що постійно відтворюється формула "гроші" - "влада" - "гроші плюс". У результаті, по відношенню до державної влади вітчизняний капітал ділиться на "провладний" і "опозиційний" капітали. Великий іноземний капітал розглядає власний уряд як інструмент лобіювання своїх інтересів на міжнародній арені. На території України діють умовні сукупності: "західний" та "східний" капітали. Поєднання діяльності внутрішніх і зовнішніх акторів в Україні формує конфігурацію "український хрест", у рамках якої фіксуються два базових протиріччя: між "провладним" і "опозиційним" капіталом з одного боку, і групою "західних" і "східних" капіталів - з іншого. Режим постійного протистояння обумовлює націленість всіх груп акторів на отримання ренти, а не інвестиційного прибутку. Конфлікт на Донбасі, що почався в 2014 р., не тільки погіршив структуру економіки (її відповідності Індустрії 4.0) як на "підконтрольних" так "непідконтрольних" центральному уряду територіях, а й знизив інвестиційну активність. Основним напрямком для зміни ситуації на Донбасі, з позицій реалізації принципу свободи волі представниками великого капіталу, є перетворення профілю вітчизняного капіталу з метою консолідації його переговорної сили на зовнішній арені та забезпечення мирного врегулювання триваючого конфлікту.

Досліджено комплекс теоретичних, науково-методологічних підходів до формування інституційного середовища пост- і неоіндустріальної модернізації економіки старопромислових регіонів України та становлення регіональних інноваційних екосистем. Визначено теоретико-методологічні засади формування інноваційних екосистем України. Здійснено комплексну оцінку інноваційної діяльності промисловості в контексті розвитку інноваційних екосистем у розрізі галузей і регіонів. Обгрунтовано концептуальні положення щодо розвитку інноваційних екосистем старопромислових регіонів України в умовах глокалізації та європейської інтеграції. Розроблено теоретико-методологічні засади формування інституційного середовища, що сприяє цифровій модернізації економіки старопромислових регіонів. Розширено виробничу функцію Кобба - Дугласа шляхом включення інноваційних чинників для визначення інноваційного внеску в економічне зростання. Запропоновано стратегічні сценарії інноваційного розвитку за принципом «майбутнє визначається траєкторією в майбутнє» з урахуванням меж безпечного існування. Обгрунтовано концептуальні положення щодо діяльності інститутів регіонального розвитку. Розроблено інституційні засади стимулювання смарт-спеціалізації та комплексу засобів, які сприяють розвитку підприємництва в об'єднаних територіальних громадах.

Стратегії смарт-спеціалізації активно реалізуються як частина масштабного плану дій з розвитку економіки ЄС. Україна також комплексно впроваджує підходи до смарт-спеціалізації при розробці та реалізації регіональних стратегій розвитку. Одночасно, як в ЄС, так й в Україні розвиваються ІТ-кластери. Але в переважній більшості досліджень не звертається увага на специфічні характеристики ІТ-кластерів у контексті формування та реалізації стратегій смарт-спеціалізації. Мета дослідження - визначення ролі ІТ-кластерів як інструменту забезпечення стратегій смарт-спеціалізації в Україні. Концепції смарт-спеціалізації та регіональних кластерів мають схожість у акцентуванні на: продуктивності та інноваціях як ключових факторах конкурентоспроможності; регіональній інтеграції місцевих переваг, відмінності концепцій полягають у кінцевому результаті: для смарт-спеціалізації важливими є пошук та поширення знань для виникнення нових можливостей на ринку, а для регіональних кластерів - підвищення продуктивності учасників кластеру та розвиток споріднених галузей. Регіональні кластери можуть розглядатися як елемент стратегії смарт-спеціалізації. Можна казати про смарт-кластеризацію в процесі смарт-спеціалізації. Порівняльний аналіз функціонування зарубіжних та вітчизняних ІТ-кластерів показав, що дія зарубіжних кластерів спрямована на співпрацю з місцевими/регіональними органами влади, установами освіти та бізнесом. Представлені у роботі кластери надають підтримку підприємствам (у т. ч. промисловим) при переході на стійкі цифрові технології. Більшість вітчизняних ІТ-кластерів сформовано у регіонах, які мають обмежений промисловий потенціал та задіяні у освітніх та соціальних проєктах, проєктах із взаємодії ІТ-кластерів з місцевою владою регіонів. Виходячи з природи та сучасної ролі ІТ-кластерів, їх можна розглядати як ресурс та акселератор для всіх напрямів смарт-спеціалізації. Україна має два основних шляхи використання потенціалу вітчизняних ІТ-кластерів для забезпечення смарт-спеціалізації. Перший шлях передбачає максимально прискорену інтеграцію до Платформи S3 всіх регіональних ініціатив щодо смарт-спеціалізації. Другий шлях передбачає створення національної Платформи S3 (for Ukraine) з метою консолідації всіх ініціатив у межах регіональних стратегій смарт-спеціалізації, їх узгодження на національному рівні з подальшою інтеграцією на загальноєвропейську платформу S3. Також існує й третій проміжний шлях, який передбачає одночасну інтеграцію окремих ініціатив до європейської платформи S3, та створення власної загальнонаціональної Платформи S3 (for Ukraine).