Рассмотрено сверхпредпринимательство как централизованное создание новых и модернизация действующих предприятий для последующей рыночной продажи. Предполагается, что когда такое новое предприятие уже создано и начало нормально работать, оно продается в частные руки для того, чтобы его дальнейшее функционирование происходило на обычной рыночно-конкурентной основе. В данной ситуации сверхпредпринимательство выступает как "верхний этаж" двухуровневой рыночной системы, представляющей собой единство централизованного развития и конкурентного функционирования рыночной экономики. Показано, что концепция двухуровневой рыночной экономики разделяет механизмы функционирования и развития как два различных, но тесно взаимосвязанных уровней единой рыночной системы. На основе данной концепции проанализированы фундаментальные положения неоклассической, традиционно-институциональной, неоинституциональной, неоавстрийской школ, а также марксистского, кейнситанского, монетаристского и других направлений экономической мысли.

Невизначеність сьогодні стає найважливішим фактором, який гальмує інвестиції та економічний розвиток України. Тим часом неокласична школа наполегливо продовжує підміняти невимірну невизначеність вимірним ризиком, попри те, що це різко відриває її від реального життя. При цьому, залишаючись "мейнстримом" сучасної економічної думки, неокласична школа, як і раніше, встановлює загальну спрямованість практичних заходів у сфері економічної політики. Звідси випливає, що повніше врахування фактора невизначеності, спроможний подолати цей відрив від життя, може стати теоретичною основою розробки зовсім інших практичних рекомендацій для економічної політики, яка проводиться на національному і регіональному рівнях. Тому головними завданнями є постановка проблеми повнішого врахування в економічній теорії фактора невизначеності та обгрунтування з цих позицій альтернативного підходу до управління процесом економічного розвитку шляхом перерозподілу невизначеності між різними рівнями інвестиційної системи. Такий перерозподіл передбачає інвестиційну систему нового типу, в центрі якої перебуває інститут розвитку, який виконує роль центрального інвестиційного банку. Він купує акції нових підприємств, фінансуючи таким чином їх створення, а потім, коли вони почнуть працювати, продає підприємства у приватні руки. У подальшому ці підприємства можуть функціонувати на приватній основі та конкурувати на ринку з іншими підприємствами. Тим самим центральний інвестиційний банк бере на себе левову частку невизначеності та звільняє від неї приватних інвесторів. У результаті відбувається перерозподіл невизначеності з одного рівня системи на інший. Головний висновок полягає в необхідності доповнення пануючої у сучасній економічній теорії рівноважної парадигми нерівноважним підходом до аналізу економіки, який дозволяє повніше враховувати фактор невизначеності не тільки в теорії, але й на практиці.

Нині Україна перебуває у своєрідній "точці біфуркації", що відкриває можливості для подальшого історичного руху за кількома напрямами, які суперечать один одному. У цих умовах різко зростає значення економічної науки, покликаної активно впливати на суспільний вибір через теоретичне обгрунтування такого варіанта економічної стратегії держави, який би найбільше відповідав об'єктивним потребам розвитку продуктивних сил країни. З використанням категоріального апарату економічної теорії науково визначено контури такої моделі управління економікою, яка може стати ефективною альтернативою його старій системі, що є головною причиною економічного провалу України. Міжнародна практика нагромадила критичну масу емпіричного матеріалу, який доводить, що в сучасних умовах панівною стає суб'єкт-об'єктна модель керованого розвитку, в межах якої суспільство як єдиний колективний суб'єкт свідомо використовує об'єктивні економічні закони капіталізму для розвитку своїх продуктивних сил. Успіх вольових перетворень, які, врешті-решт, починаються в нашій країні, багато в чому залежатиме від того, чи буде створено сучасну модель розвитку, тотожну за своєю економічною сутністю державному капіталізму. Ці специфічні історичні умови визначають необхідний взаємозв'язок економічної теорії та державної політики в межах нової моделі управління економікою, що передбачає не просто керований, а науково керований розвиток. Таке наукове управління економічним розвитком дуже потрібно Україні, якій під виглядом неоліберального дерегулювання нав'язують давно застарілу неоліберальну модель стихійної ринкової трансформації. Отже, політична економія в сучасних умовах покликана стати, насамперед, теорією дії, теорією публічного управління економікою. Це відкриє на всіх рівнях економічних досліджень нові широкі можливості для подальшої розробки запропонованої методології, розвитку на її основі економічної теорії та послідовного її застосування при вирішенні надзвичайно складних практичних проблем, пов'язаних із створенням в Україні суб'єкт-об'єктної моделі керованого економічного розвитку.

Показано, що у процесі розгортання четвертої промислової революції у високорозвиненій економіці об'єктивно складаються умови для переходу процесу реального усуспільнення виробництва на принципово новий рівень історичного розвитку. Розкрито історичну тенденцію до кардинальної зміни у XXI ст. внутрішньої логіки трансформаційних процесів у високорозвиненій економіці. Проведено категоріальне розмежування капіталістичного способу виробництва та, з іншого боку, капіталістичного способу розвитку, представленого в сучасних умовах у найбільш чистому вигляді інформаційно-інноваційними компаніями. Розроблено теоретико-методологічні принципи дослідження капіталістичного способу розвитку як специфічно історичної форми поєднання творчої та підприємницької діяльності. Проведено аналіз історичних перспектив розвитку капіталістичних відносин у XXI ст., який показує, що капіталістичний спосіб розвитку здатний і надалі служити ефективною економічною формою створення та подальшої еволюції адекватного технологічного базису зрілого постіндустріального суспільства у процесі "цифрової" трансформації високорозвиненої економіки. Сформовано методологічні основи теоретичного дослідження суб'єкт-об'єктної моделі керованого економічного розвитку та можливостей її застосування в Україні.

Розкрито об'єктивну природу процесу економічної трансформації західного суспільства у XXI столітті, який супроводжується загостренням соціальної і політичної турбулентності в США та інших високорозвинених країнах Заходу. На основі теоретичного аналізу цих трансформаційних процесів запропоновано практичні рекомендації щодо політико-економічної моделі технологічної модернізації та структурної трансформації вітчизняної економіки.

Мета роботи - поєднання аналізу правової форми публічного управління з дослідженням його внутрішнього економічного змісту, пов'язаного з матеріальними виробничими відносинами та іманентними їм об'єктивними економічними законами. Методика дослідження базується на розмежуванні структури та динаміки політико-економічної системи (ПЕС), що послідовно проводиться Одеською школою економічної теорії. Результатом дослідження є визначення еталона ефективної ПЕС, пов'язаного з "дзеркальною симетрією" її структурних і динамічних залежностей. Практична значущість результатів дослідження пов'язана з обгрунтуванням об'єктивної необхідності для України державно-капіталістичної моделі керованого розвитку, в якій громадське управління та адміністрування спрямовані на свідоме використання об'єктивних економічних законів для розвитку продуктивних сил.