Комбінований наркоз у поєднанні з торакальною епідуральною анестезією на сьогодні є відпрацьованою ефективною методикою, яка вважається "золотим стандартом" знеболювання. Застосування внутрішньовенного введення лідокаїну наразі маловивчене, проте наявні публікації свідчать про його ефективність. Для точної оцінки ролі внутрішньовенного введення лідокаїну у складі комбінованого наркозу при резекції печінки необхідні подальші рандомізовані контрольовані дослідження, щоб збалансувати упередженість оцінки в сучасних дослідженнях.

Мета роботи - визначити в динаміці концентрацію лідокаїну в крові хворих при виконанні обширної резекції печінки у разі внутрішньовенного й епідурального його введення для інтра- і післяопераційного знеболювання та оцінити потенціал токсичності. В дослідження включили 27 пацієнтів, яким було виконано резекцію печінки зі збереженням 30 - 60 % паренхіми. У всіх хворих використовували багатокомпонентне інтраопераційне знеболювання. Залежно від ад'юванта пацієнтів розподілили на дві групи: 1-шу - 7 пацієнтів, у яких було застосовано внутрішньовенне введення лідокаїну, і 2-гу - 20 пацієнтів, у яких багатокомпонентну анестезію було доповнено торакальною епідуральною анестезією. Через 2 год після операції спостерігали тенденцію до більшої концентрації лідокаїну в крові на 28,8 % після його епідурального введення порівняно з внутрішньовенним уведенням - відповідно 2,37 і 1,84 мкг/мл (p = 0,29) без принципової різниці через 14 год після операції - відповідно 2,85 і 2,62 мкг/мл (p = 0,76). Токсичних реакцій, загрозливих для життя, не зафіксовано у жодного пацієнта. Висновки: застосування лідокаїну як ад'юванта для інтра- і післяопераційного знеболювання шляхом внутрішньовенного й епідурального введення при обширній резекції печінки у більшості пацієнтів не призводить до зростання концентрації лікарської сполуки в крові вище за загальноприйнятий токсичний вміст. Концентрація препарату в крові при його епідуральному введенні може бути вищою, ніж при внутрішньовенному введенні, що свідчить на користь безпечності застосування внутрішньовенного введення лідокаїну, водночас статистично значущої різниці між показниками концентрації останнього при різних способах введення не спостерігали.

Мета роботи - дослідити ефективність внутрішньовенного (в/в) введення лідокаїну в інтраопераційному періоді як компонента комбінованого наркозу та в ранньому післяопераційному періоді в пацієнтів після обширних резекцій печінки. У дослідження залучили 86 пацієнтів, яким виконали резекцію печінки при різних патологіях зі збереженням 30 - 60 % паренхіми. Хворих залежно від застосованої багатокомпонентної анестезії поділили на три групи. Контрольна група (III) - 10 пацієнтів, у яких застосована класична багатокомпонентна анестезія, знеболювання наркотичними та ненаркотичними анальгетиками в післяопераційному періоді. Основна група (II) - 9 пацієнтів, у котрих застосували розроблений спосіб; група порівняння (I) - 67 хворих, які отримували класичну багатокомпонентну анестезію з доповненням епідуральною анестезією в торакальному відділі хребта (ТЕА). Висновки: застосування і ТЕА, і в/в лідокаїну - безпечні методи знеболювання пацієнтів із резекцією печінки. В післяопераційному періоді в/в застосування лідокаїну не поступається за ефективністю ТЕА, його можна рекомендувати до впровадження у клінічну практику. ТЕА має більшу ефективність знеболювання інтраопераційно, але якщо є протипоказання до неї, в/в застосування лідокаїну є потенційно ефективною альтернативою. Наступні дослідження на більшій групі пацієнтів необхідні для підтвердження чи спростування цієї гіпотези.

Зауважено, що монографія є тринадцятим виданням серії науково-практичних робіт з узагальнення досвіду медичного забезпечення Збройних сил України під час бойових дій, яке підготували відомі практичні фахівці, науковці військової медицини, Національної академії медичних наук України, Міністерства охорони здоров'я України. Висвітлено проблеми підвищення якості надання медичної допомоги даній категорії поранених. Розкрито особливості медичної допомоги пораненим з ушкодженням грудей на базовому, І, II, III та IV рівнях медичного забезпечення. Увагу приділено питанням надання анестезіологічної допомоги пораненим у груди, особливостям знеболювання при відеоторакоскопії та торакотомії, анестезіологічному забезпеченню поранених з ушкодженням стравоходу. Описано патоморфологічні прояви бойових ушкоджень грудей, світлові мікроскопічні та імуногістохімічні дослідження легеневої тканини, специфіку клінічних проявів і діагностики бойових ушкоджень грудей.