Досліджено метод економії енергії, заснований на врахуванні імовірного характеру розподілу факторів виробництва. Показано можливість вибору за даним методом режимів виготовлення продукції, що забезпечує мінімальні витрати енергії.

Запропоновано концептуальний підхід щодо вдосконалення організації управління процесами енергоощадження, який передбачає проведення заходів з метою зменшення додаткових енерговитрат на стадії планування й управління виробництвом. Розроблено математичну оптимізаційну модель даного управління, що дозволяє забезпечити мінімальні енерговитрати зі збереженням високої якості продукції. Удосконалено класифікацію резервів економії енергії на промислових підприємствах, яка дозволяє розробити методику оцінки економічних результатів і напрямків використання резервів енергоощадження, що враховує вагомість певного виду резервів. Наведено організаційно-економічний механізм управління процесами енергозберееження, що враховує перевитрати енергії у процесі виготовлення великогабаритних виробів. Обгрунтовано та застосовано алгоритм моделі оптимального управління, який дозволяє використовувати енергоощаджувальні технології на машинобудівних підприємствах. Удосконалено методичний підхід до оцінки паливно-енергетичних ресурсів.

Одержано результати вирішення наукової проблеми щодо розробки теоретико-методологічних засад стратегії ресурсозбереження в регіональних економічних системах на підставі використання сучасних підходів щодо організації промислового виробництва. Визначено, що передумовою покращення системи управління ресурсозбереженням є забезпечення концентрації капіталу на регіональному економічному просторі. Запропоновано спрямовувати зусилля на збільшення вартості регіональних активів, які перебувають у розпорядженні територіальних громад. Розкрито концептуальні наукові засади вирішення проблеми організації ресурсозбереження в межах регіональної економічної системи. Надано принципи, положення та методи забезпечення формування регіональної ресурсозберігальної стратегії як системи завдань щодо функціонування економічної діяльності у вигляді регіональних кластерів-корпорацій. Розроблено напрями, пропозиції, механізми й інструменти інноваційних форм ресурсозбереження в межах формування регіонально-виробничої холдингової компанії змішаного типу на базі існуючих машинобудівних підприємств Харківщині. Визначено шляхи інституціоналізації ресурсозбереження в регіональній економічній системі та розкрито принципи розробки інвестиційної стратегії ресурсозбереження. Розроблено ієрархічну схему управління інноваційною ресурсозберігальною політикою з координацією відповідних програм у мережі регіонального агентства ресурсозбереження.

Розглянуто варіанти методології побудови систем управління персоналом, формування кадрової політики та кадрового планування в організації. Охарактеризовано технології найму, відбору, прийому, профорієнтації, адаптації, планування ділової кар'єри, оцінки й атестації персоналу.

Рассмотрены варианты методологии построения систем управления персоналом, формирования кадровой политики и кадрового планирования в организации. Охарактеризованы технологии найма, отбора, приема, профориентации, адаптации, планирования деловой карьеры, оценки и аттестации персонала.

Розглянуто підходи до формування логістичної стратегії підприємства.

Визначено проблеми забезпечення матеріальними ресурсами машинобудівних підприємств України та розроблено напрями їх вирішення в умовах української економіки. Визначено, що відомим лідером у машинобудуванні України є Харківська область. Наведено дані щодо виробничих потужностей різних регіонів України. Розглянуто структуру матеріальних ресурсів машинобудівного підприємства. Зроблено висновок про те, що необхідною умовою розвитку вітчизняних підприємств машинобудівного комплексу є вибір оптимальної структури ресурсного забезпечення на основі науково обгрунтованих підходів та застосування сучасних методів нормування матеріальних ресурсів.

Проаналізовано існуючий стан підприємств машинобудівної галузі національного господарства України у контексті організаційно-ресурсного забезпечення. Визначено певні проблеми, які якісно впливають на діяльність машинобудівних підприємств. Запропоновано структуру механізму державного регулювання організаційно-ресурсного забезпечення на підприємствах машинобудівної галузі. Виокремлено теоретичні підходи до формування та удосконалення механізму регулювання організаційно-ресурсного забезпечення та основні організаційно-економічні напрями економії матеріальних ресурсів, які пов'язані з комплексною та ефективною переробкою сировини та оптимальним використанням відходів, тобто вторинних ресурсів. Визначено необхідність розробки комплексних цільових програм щодо раціонального та ефективного використання ресурсів. На базі науково обгрунтованих підходів доведено необхідність формування механізму державного регулювання організаційно-ресурсного забезпечення машинобудівної галузі, який сприятиме підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Обгрунтовано напрями підвищення ефективності управління фінансово-економічною безпекою промислового комплексу регіону. Зазначено, що ефективність функціонування економіки України значною мірою залежить від рівня розвитку промисловості регіонів, які на сьогодні відзначаються суттєвою галузевою, територіальною та функціональною диференціацією. Доведено існування тісного взаємозв'язку суб'єктів фінансових відносин у системі фінансово-економічної безпеки. Виокремлено фактори фінансово-економічної безпеки промислового комплексу регіону, які поділено на кілька груп. Також виокремлено загальні засоби подолання проблем фінансово-економічної безпеки регіонів і заходи щодо підвищення ефективності використання власного економічного потенціалу. Підкреслено, що основне значення системи фінансово-економічної безпеки промислового комплексу регіону полягає в тому, що вона повинна мати попереджувальний характер. Визначено ключові цілі управління фінансово- економічною безпекою промислового комплексу регіону.

Визначено проблеми узгодження економічних інтересів на рівні регіону. Зазначено необхідність дослідження інтересів економічних суб'єктів регіонального рівня, оскільки саме через суперечливі інтереси різнорівневих суб'єктів економічної системи проявляються економічні відносини. З'ясовано, що регіональна політика, яка дозволяє забезпечувати стійкий розвиток регіону, повинна спиратися на економічну, соціальну та екологічну політику. Виділено підходи до визначення природи економічного інтересу. Аргументовано, що головною особливістю функціонування регіонального рівня є власна, специфічна система економічних інтересів, пов'язана із наявністю безлічі суб'єктів господарської діяльності на території регіону: підприємств місцевого, регіонального, загальнодержавного підпорядкування, різних установ і приватних підприємств. Зроблено висновок, що регіональні протистояння економічних інтересів, на жаль, дуже слабо піддаються регулятивним впливам з боку держави та регіональних органів влади. Узгодження економічних інтересів в регіоні повинно базуватися на поєднанні спільних зусиль з боку держави, бізнесу та суспільства щодо пошуку напрямів усунення суперечностей для збалансованого соціально-економічного розвитку.

Визначено особливості інноваційної корпоративної культури в управлінні організацією. Наведено структуру інноваційної парадигми корпоративної культури в контексті управління організаціями, що складається зі структурної, гуманістичної, ідеологічної, символічної, комунікативної та інформаційної парадигм. З'ясовано, що великий вплив на управління організацією має інформаційна культура організації, оскільки прийняття управлінського рішення вимагає оперативної обробки значних масивів інформації; компетентність керівника вже залежить не стільки від досвіду, одержаного в минулому, скільки від володіння достатньою кількістю актуальної для цієї ситуації інформації та вміння зробити корисні висновки. Визначено фактори, що впливають на формування корпоративної культури організації. Зроблено висновок, що формування нової інноваційної парадигми корпоративної культури управління організацією, що має інформаційну природу, може стати складовим елементом управління. Її основою можуть стати знання про інформаційне середовище, закони його функціонування, уміння орієнтуватися в інформаційних потоках.

Узагальнено існуючі підходи та запропоновано методичне забезпечення оцінки ризиків в управлінні кадровим потенціалом промислового підприємства. З'ясовано, що при дослідженні кадрового потенціалу промислового підприємств. необхідно враховувати всі можливі ризики, які можуть виникати при управлінні персоналом підприємства. Запропоновано оцінку ризиків в управлінні кадровим потенціалом промислового підприємства здійснювати з урахуванням його кадрових потоків. Представлено класифікацію ризиків та місце ризиків у системі управління кадровим потенціалом промислового підприємства. Для оцінки ризиків реалізації стратегії управління кадровим потенціалом промислового підприємства в розрізі кадрових потоків розроблено перелік ризиків, які можуть виникнути при даному процесі. Наведено послідовність оцінки ризиків управління кадровим потенціалом промислового підприємства. Зроблено висновок про необхідність для промислових підприємств працювати в напрямі створення або вдосконалення системи управління ризиками у сфері реалізації кадрових стратегій та загальної кадрової політики в цілому.

Визначено особливості управління реалізацією інвестиційних проектів на підприємстві. З'ясовано, що для будь-якого підприємства важлива розумна та цілеспрямована інвестиційна діяльність. Інвестування активів у реалізацію різних проектів несе в собі завдання досягнення визначених цілей залежно від політики підприємства. Визначено, що структура джерел фінансування інвестиційної діяльності змінюється залежно від фази ділового циклу: частка внутрішніх джерел знижується в період оживлення та підйому (підвищується інвестиційна активність). Розглянуто способи залучення капіталу для реалізації інвестиційних проектів. Зазначено, що управління реалізацією інвестиційних проектів має ряд певних правил і норм. З'ясовано, що важливу роль в управлінні реалізацією інвестиційних проектів для підприємства відіграє оцінка ризиків та можливість їх мінімізації. Визначено послідовність основних етапів з розробки системи моніторингу реалізації інвестиційного проекту на підприємстві. Зроблено висновок, що при ухваленні управлінських рішень щодо реалізації інвестиційних проектів, а також управління ними, необхідно використовувати комплексний підхід, який передбачає управління ризиками та впровадження системи моніторингу процесу управління інвестиційним проектом як складову, що забезпечує якість управління підприємством.

Викладено результати наукових досліджень з актуальних питань маркетингових досліджень сталого розвитку за умов глобальних викликів. Розглянуто питання теорії та методології сталого розвитку на регіональному, міському рівнях та рівні суб'єктів господарювання, а також на рівні підприємств міського господарства, промисловості та закладів вищої освіти на основі використання результатів маркетингових досліджень.

Увагу приділено практичним аспектам удосконалення публічного управління в контексті сталого розвитку в умовах сучасних викликів на національному та регіональному рівнях на засадах партнерських відносин між державною владою та громадськістю. Наведено результати наукових досліджень щодо визначення й обгрунтування ролі систем державного управління та місцевого самоврядування у забезпеченні практичних аспектів сталого розвитку України. Розглянуто напрями державної політики економічного розвитку регіонів України. Визначено вплив процесів глобалізації на розвиток суб'єктів та об'єктів публічного адміністрування в Україні. Висвітлено практичні питання з удосконалення публічного управління бізнес-структурами, громадськими організаціями та закладами вищої освіти. Розглянуто механізми розвитку державно-приватного партнерства й органів публічного управління. Подано інформацію щодо ефективності комунікативної діяльності в публічному управлінні.

Сформовано організаційно-економічний механізм антикризового фінансового управління машинобудівними підприємствами. З'ясовано, що сьогодні дуже гостро постала необхідність впровадження на багатьох машинобудівних підприємствах механізмів антикризового фінансового управління. Ігнорування потреби в антикризових заходах у галузі машинобудування, як однієї з провідних галузей національної економіки, може призвести до неконтрольованого розвитку фінансвої кризи, банкрутства та ліквідації машинобудівних підприємств. Визначено проблеми, які гальмують забезпечення сталого розвитку машинобудівного комплексу України. Визначені роль та місце фінансів у структурі економіки підприємств. Зазначено, що сьогодні дуже важливим є використання стратегічного планування в процесі реалізації антикризової фінансової стратегії. Обгрунтовано, що формування організаційно-економічного механізму антикризового управління машинобудівними підприємствами покликане стабілізувати процес діяльності суб'єктів господарювання, збільшити гнучкість, адаптивність та стійкість до змін зовнішнього середовища та дії негативних факторів, забезпечити більшу високу ефективність використання наявних фінансових ресурсів. З'ясовано, що організаційно-економічний механізм антикризового фінансового управління машинобудівними підприємствами передбачає поєднання організаційних та економічних заходів у формі методів, інструментів і важелів, що мають на меті попередження, мінімізацію або усунення зовнішніх і внутрішніх загроз діяльності підприємства. Виявлено, що сучасні методи управління та відокремлення стратегії від жорстких меж планування надасть можливість машинобудівним підприємствам запровадити організаційно-економічний механізм антикризового фінансового управління. Зроблено висновок, що формування та запровадження організаційно-економічного механізму антикризового фінансового управління сприятиме запобіганню несприятливих для бізнесу явищ, дозволить усунути тимчасові утруднення та зберегти ринкові позиції.

Вивчено та узагальнено зарубіжний досвід використання системи мотивації та стимулювання персоналу організації. Зазначено, що українські управлінці розглядають мотивацію як інструмент, що засновується на індивідуальних виплатах кожному підлеглому, що вказує на те, що процес мотивації зводиться виключно до матеріальних підходів. Детально досліджено зарубіжні системи стимулювання та мотивації працівників на прикладі німецької, французької, англійської, швецької, японської та американської моделей. Проаналізовано всі головні плюси та мінуси кожної моделі. Порівняно українську систему стимулювання з розглянутими системами інших європейських країн і виявлено, що вітчизняна система знаходиться на дуже низькому рівні. Розглянуто можливості українського потенціалу щодо запровадження закордонних моделей. Відзначено, що сьогодні українським підприємствам та організаціям потрібно створювати систему цінностей та культуру праці, щоб заснувати українську національну модель управління персоналом. Повністю скопіювати Україні одну з зарубіжних моделей неможливо. По-перше, це пов'язано з менталітетом українців; по-друге, - з економічною та політичною ситуацією в країні; по-третє, - з фінансовим станом підприємств і т. ін. Запропоновано та обгрунтовано комбінувати елементи із систем стимулювання та мотивації Німеччини, США, Франції та деяких елементів Великої Британії. Зроблено висновок, що керівникам потрібно сконцентрувати увагу на оптимальному поєднанні матеріальних і нематеріальних мотивуючих елементів. Система стимулювання праці персоналу на українських підприємствах повинна чітко визначати цілі, встановлювати види стимулювання відповідно до результатів, що досягаються, визначати систему оцінки, період і терміни виплат винагород. Чим швидше Україна почне комбінувати різноманітні елементи зарубіжних систем мотивації та стимулювання, тим скоріше можна підвищити компетенцію працівників та їх ефективність.

Проведено аналіз сучасного стану та встановлено тенденції розвитку готельного бізнесу у регіонах України. Зазначено, що в усіх областях України недостатньо розвинуті маркетингові засоби залучення туристів, інформація щодо багатьох видів послуг в індустрії гостинності або недостатня, або відсутня, оскільки спектр послуг дуже обмежений. Встановлено, що завантаження готелів в більшості регіонів України є сезонним (в областях, що не належать до активних туристичних зон, влітку вона найнижча, в курортних же зонах - влітку та взимку вона найвища). Також завантаження готелів протягом року, як правило, ще нерівномірне і за днями тижня - на вихідних воно знижується, зростаючи в будні за рахунок тих осіб, яких перебувають у відрядженні. Встановлено, що загальною тенденцією, з'ясованою в результаті проведених досліджень у всіх регіонах України, є визначення необхідності впровадження інновацій та нових партнерських взаємовідносин, зокрема, між турагентствами та готельно-ресторанними підприємствами, органами влади та державного самоврядування для ефективного розвитку регіональних інфраструктур. Це, насамперед, має реалізовуватись через механізми співробітництва із залученням різних джерел фінансування. У результаті проведеного аналізу сучасного стану та тенденцій розвитку готельного бізнесу в регіонах України зроблено висновок, що за останні роки значно змінилися структура та стратегія розвитку готельних підприємств. Сьогодні необхідно покращувати якість послуг із одночасним розширенням їх асортименту, що пов'язано з постійно зростаючими вимогами споживачів відповідно до вимог провідних технологій. Значне розширення спектра засобів розміщення (апартаменти, вілли, будинки для відпочинку, заміські та гостьові будинки, шале тощо) дозволить якнайкраще зорієнтувати різні групи туристів та урізноманітнити види відпочинку.

Розроблено теоретичні основи забезпечення якості прийняття управлінських рішень в умовах європейської інтеграції на регіональному, міському рівнях і рівні суб’єктів господарювання. Розглянуто сучасні механізми прийняття відповідальних і вчасних владних рішень на засадах парламентаризму. Описано особливості й умови прийняття управлінських рішень у промисловості України на основі світового досвіду та співпраці з європейськими партнерами. Увагу приділено організаційно-аналітичному забезпеченню прийняття управлінських рішень в умовах європейської інтеграції. Наведено моделі прийняття рішень для вирішення питань регіонального та місцевого управління в ЄС. Описано особливості прийняття управлінських рішень при оцінці інноваційно-інвестиційних проєктів на регіональному рівні; особливості підготовки та прийняття управлінських рішень у процесі стратегічного планування регіонального розвитку. Висвітлено проблемні аспекти управлінських рішень публічного адміністрування в Україні тощо.

Досліджено аспекти розвитку системи адаптивного управління фінансовими ресурсами на вітчизняних підприємствах. З'ясовано, що управління та використання фінансових ресурсів в умовах ринкової економіки здійснюються за допомогою механізму фінансових розрахунків. Основою цього механізму виступає контроль рівня фінансових витрат на виробничі процеси і їх відхилення від суспільно необхідних витрат. Зазначено, що змістовною основою системи адаптивного управління фінансовими ресурсами підприємства, що адекватно враховує рівень впливу та способи уникнути фінансових ризиків, є бюджетування. Управління грошовими потоками не може не використовувати схеми поведінкового моделювання можливих результатів руху грошових ресурсів. Розробка фінансових моделей оцінки й управління фінансовими ризиками - це частина загальної системи бюджетування на підприємстві. Вони є досить надійним інструментом оцінки та управління всієї системи фінансових ризиків на підприємстві, оскільки дозволяють зважувати різні рівні ризиків у зв'язку з різними факторами впливу на них і рівнями керованості ними. Для опису взаємозв'язків фінансових показників запропоновано багатофакторну модель, яка дозволяє детально досліджувати взаємозалежність ознак, тісноту зв'язку між змінними, їх підпорядкованість. Вона дозволяє описати процес взаємного впливу факторів внутрішнього та зовнішнього середовища на ефективність використання сукупного капіталу, враховувати зміни (варіацію) параметрів цього середовища, реакцію фінансової стабільності на ці відхилення. Зроблено висновок, що розвиток системи адаптивного управління фінансовими ресурсами підприємства сприяє покращенню фінансового результату діяльності господарюючого суб'єкта, забезпечує для керівництва прозорість фінансового стану і руху фінансових ресурсів і дозволяє приймати ефективні управлінські рішення щодо формування найбільш вигідних варіантів фінансових планів.

Досліджено теоретико-методичні аспекти управління зовнішньоекономічною діяльністю (ЗЕД) господарюючих суб'єктів України. З'ясовано, що ЗЕД має величезний вплив на розвиток усіх без виключення країн світу. Практика останніх десятиріч підтверджує доцільність розширення участі всіх країн у різноманітних формах міжнародного бізнесу та співпраці. З цієї точки зору всі глобалізаційні процеси є закономірними, оскільки рік від року зростає економічна взаємозалежність країн у плані вирішення економічних і соціальних питань. За своїм змістом методи управління ЗЕД ідентифікуються із основними функціями управління: плануванням, мотивацією, контролем, організацією, регулюванням. Вони розподіляються на економічні, адміністративні, соціальні, психологічні, технологічні, правові та діють на практиці за допомогою певних інструментів. Відзначено, що при плануванні ЗЕД оперативне визначення проблемних питань, які виникають під час діяльності господарюючого суб'єкта, дозволяє швидко реагувати на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища ведення бізнесу підприємства. До того ж, важливим є виокремлення на підприємствах підрозділів для проведення контролінгу ЗЕД; аналізу процесів планування та обліку першорядних показників ЗЕД, що надасть можливість вирішити наявні економічні й організаційні проблеми, усунути диспропорції у плануванні та перешкоди в системі збору інформації, сформувати групу показників ЗЕД господарюючого суб'єкта тощо. Зроблено висновок, що досягнення ефективності управління ЗЕД повинно, перш за все, грунтуватися на адаптації підприємства до вимог міжнародного ринку та оперативному визначенні проблемних питань, які виникають під час діяльності, що дозволяє швидко реагувати на зміни внутрішнього та зовнішнього середовища ведення бізнесу та умов здійснення зовнішньоекономічної діяльності.