Розглянуто проблему державного регулювання процесів конвергенції авіаційного транспорту України до Європейського Союзу (ЄС), актуальність якої підтверджена у Національній транспортній стратегії України на період до 2030 року та проекті Плану відновлення України. Наведено огляд зарубіжних та вітчизняних наукових досліджень щодо проблем державного регулювання авіаційного транспорту. Мета статті - визначення проблем та методів державного регулювання процесів конвергенції авіаційного транспорту України до ЄС та окреслення засобів їх реалізації. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Незважаючи на велику кількість досліджень щодо проблем державного регулювання авіаційного транспорту необхідно відмітити недостатність наукових праць з даної проблематики. Визначені системні ризики економічної стійкості функціонування авіаційного транспорту України в умовах війни та повоєнного відновлення й ключові дії для їх зниження. Наведені методи державного регулювання процесів конвергенції авіаційного транспорту України до ЄС (підвищення рівня безпеки; прогресуюча ліберальна політика; дерегуляція економічної діяльності; сприяння зовнішньоекономічній і міжнародно-правовій діяльності; технічне удосконалення; впровадження інформаційних технологій) та засоби їх реалізації. Висновки: підписання України з країнами ЄС Угоди про Спільний авіаційний простір сприяє розвитку вітчизняної авіаційної галузі та передбачає об'єднання авіатранспортних ринків нашої країни і ЄС, зняття бар'єрів, що сприятиме розвитку транзитного потенціалу України та інтеграції в європейські авіаційні структури, зміцненню авторитету країни на міжнародній арені. Під час повоєнного відновлення України необхідно впроваджувати нові методи державного регулювання процесів конвергенції авіаційного транспорту до ЄС: запровадження повітряного простору вільних маршрутів; розвиток інституту уповноваженого економічного оператора; трансформація традиційних аеропортів у екосистеми; використання цифровізації, сучасних технологій управління повітряним рухом, біометрії, штучного інтелекту, електронного документообігу.

Розглянуто проблему удосконалення методології формування тарифів на морському транспорті, актуальність якої підтверджена у Національній транспортній стратегії України на період до 2030 р., Стратегії розвитку морських портів України до 2038 р., Морській доктрині України на період до 2035 р. Наведено огляд зарубіжних наукових досліджень щодо проблем тарифної політики, інвестиційних обмежень у секторі судноплавства, визначенню транспортних витрат морських перевезень та їх впливу на міжнародні торгові потоки. Мета статті - удосконалення методологічних підходів до формування тарифів на морському транспорті. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Незважаючи на велику кількість наукових досліджень щодо проблем удосконалення тарифів на морському транспорті необхідно відмітити недостатність вітчизняних праць методологічного характеру. Визначено фактори, які впливають на витрати: різниця у капітальних витратах і витратах на робочу силу; географічне положення, особливо відстань перевезень; рівень страхових зборів; віддача від масштабу; розвиток контейнерних перевезень, технологічні зміни в транспортному секторі; якість наземної інфраструктури; ефективність порту; політичні заходи та інвестиційні обмеження, організована злочинність; певний рівень державного регулювання. Висновки: в Україні необхідно запроваджувати методологічні підходи до розробки тарифів, які б враховували вартість перевезеного вантажу, витрати на виробництво, "цінність" продукції для кінцевого споживача, інтереси інших учасників перевезення (вантажовідправника, експедитора вантажу, перевізника, оператора терміналу, вантажоотримувача).

Розглянуто проблему оцінки конкурентоспроможності морських портів України, актуальність якої висвітлена у Національній транспортній стратегії України на період до 2030 року; Стратегії розвитку морських портів України на період до 2038 року; Корпоративній стратегії державного підприємства "Адміністрація морських портів України" до 2025 року. Аналіз останніх досліджень та публікацій. Наведено огляд сучасних зарубіжних публікацій присвячених оцінці конкурентоспроможності морських портів з використанням різних методів, зокрема: індексу Герфіндаля-Гіршмана; психометричної шкали Лайкерта; експертних оцінок на основі розширеної версії "діамантового" підходу М. Портера. Виділення недосліджених частин загальної проблеми. Підкреслена недостатність вітчизняних праць щодо оцінки конкурентоспроможності морських портів з використанням економіко-математичного моделювання. Постановка завдання, мети дослідження. Мета роботи - реалізація методологічного підходу дооцінки конкурентоспроможності морських портів України з використанням функції бажаності Харінгтона. Метод або методологія проведення дослідження. Методологічною основою дослідження є методи економіко-математичного моделювання. Викладення основного матеріалу. У сучасних економічних умовах морський порт розглядається як складна економічна система. Одним з найбільш зручних і наочних методів розв'язання багатокритеріальних задач, до яких відноситься оцінка конкурентоспроможності, є функція бажаності Харінгтона. Проведене моделювання оцінки рівня конкурентоспроможності 13-ти морських портів України за допомогою психофізичної шкали бажаності Харінгтонана основі даних показників, які характеризують їх технічний стан. Висновки: у результаті моделювання отримано, що узагальнений коефіцієнт бажаності оцінки конкурентоспроможності морських портів України має значення у діапазоні від 0,42 до 0,77, тобто оцінку "задовільно" та "добре". Це означає, що модернізація портів, яка сприяє покращенню даних показників (кількість причалів, їх довжина, максимальна глибина стоянки біля причалів, загальна площа складських приміщень) може істотно підвищити рівень їх конкурентоспроможності.

Розглянуто актуальну проблему визначення основних напрямів підвищення конкурентоспроможності морських портів та удосконалення методології її оцінки. Багатогранність сучасної конкуренції зумовлює різноманіття авторських позицій у питанні визначення сутності конкурентоспроможності. Актуальність проблем підвищення конкурентоспроможності морських портів України підтверджена у наступних нормативно-правових актах: Національній транспортній стратегії України на період до 2030 року, Стратегії розвитку морських портів України на період до 2038 року, Законі України "Про морські порти України", Морській доктрині України на період до 2035 року. Розглянутий методологічний підхід до оцінки конкурентоспроможності порту Антверпен з використанням психометричної шкали Лайкерта на основі розширеної версії "діамантового" підходу Портера, яка передбачає чотири блоки: факторні умови; попит; пов'язані галузі та стратегія фірми; структура та суперництво. Уведення "діамантових" рамок дозволило розширити визначення переваг та слабких місць специфічного портового кластеру, надало можливість зробити суттєвий внесок у розвиток політики та менеджменту порту. Визначені основні напрями підвищення конкурентоспроможності портів України, а саме: дотримання вимог до агентських компаній, покращення їх фінансової спроможності та репутації; надання якісних послуг експедирування та складування вантажів; удосконалення нормативно-правової бази, яка сприяє імплементації вітчизняного законодавства у сфері морського транспорту до вимог ЄС та усього світу.

Розглянуто проблему визначення основних напрямів формування конкурентоспроможної морської інфраструктури України, актуальність якої підтверджена у Стратегії розвитку морських портів України на період до 2038 р., Морській доктрині України на період до 2035 р. Проблемам підвищення конкурентоспроможності морської інфраструктури присвячено багато наукових праць зарубіжних та вітчизняних вчених. Проте слід відмітити недостатність вітчизняних праць щодо проблем розвитку морського та річкового транспорту у сучасних економічних умовах, які характеризуються зростанням процесів глобалізації та інтеграції. Мета статті - оцінка позиції України у рейтингу країн світу за рівнем розвитку морського транспорту та визначення стратегічних заходів формування конкурентоспроможної національної морської інфраструктури. Наведено огляд стану та прогноз розвитку морських перевезень у світі. Сформульовано переваги доставки товару морським транспортом, які обумовлюють його конкурентоспроможність. Визначено позиції України у рейтингу країн світу за кількістю суден морського торгівельного флоту та довжиною водних шляхів. Наведено характеристику найбільших за обсягом світових альянсів на ринку контейнерних перевезень морським транспортом. Підкреслено проблему невизначеності перспектив розвитку морських перевезень, яка обумовлена поєднанням геополітичних і економічних ризиків, що пов'язано з торговельною політикою, структурними зрушеннями в світовій економіці, змінами у світовому енергетичному балансі, поширенням цифрових технологій. Україна має значний потенціал розвитку перевезень вантажів та пасажирів річковим та морським транспортом. Серед колишніх країн СНД вона займає другу позицію у рейтингах після Росії. Проте для підвищення рейтингу та конкурентоспроможності нашої країни на міжнародному ринку надання послуг водним транспортом необхідно здійснити низку заходів стосовно підвищення безпеки, впровадження інноваційних технологій, удосконалення тарифної політики, реформування управління.

Розглянуто проблему трансформації інститутів власності морських портів, актуальність якої підтверджено у програмних документах Уряду: Національній транспортній стратегії України на період до 2030 р., Угоді про коаліцію депутатських фракцій "Європейська Україна", вимогах Міжнародного валютного фонду. Мета роботи - дослідження впливу трансформації інститутів власності морських портів України на ефективність їх діяльності, особливостей різних форм державно-приватного партнерства (концесії, приватизації, оренди) для розвитку стивідорних кампаній. На основі статистичних даних загальних, імпортних та експортних обсягів переробки вантажів у морських портах України сформовано динаміку та розраховано питому вагу стивідорних компаній державної, приватної та орендної форми власності у період 2015 - 2018 рр. Доведено, що приватизаційні процеси сприяють підвищенню ефективності діяльності стивідорних кампаній. Відповідно Закону України від 18.01.2018 № 2269-VIII "Про приватизацію державного і комунального майна" розглянуто варіант проведення приватизації стивідорних кампаній як об'єктів великої приватизації на аукціоні з умовами (аукціон, переможцем в якому стає не тільки той претендент, який запропонував найбільшу ціну, але і той, який погодився прийняти на себе додаткові приватизаційні умови). Найбільш прогресивною формою функціонування стивідорних кампаній є оренда причалів з їх подальшою концесією. Проте при цьому є три застереження: неможливість передати окремий порт в концесію одній компанії, не порушивши при цьому прав усіх інших орендарів й інвесторів; політизація процесу передачі об'єктів у концесію; перевагу одержають великі зарубіжні компанії, які вже орендують комплекси. Необхідно виважено підходити до процесу трансформації інститутів власності, враховувати вартість, розмір, обсяги та номенклатуру вантажів, які переробляє стивідорна кампанія.

Актуальність досліджень інституціонального забезпечення водного транспорту України підтверджується програмними документами Уряду: проектом Національної транспортної стратегії України на період до 2030 р.; Угодою про асоціацію між Україною та ЄС; Стратегією сталого розвитку "Україна 2020". Мета роботи - визначення основних положень удосконалення методології інституціонального забезпечення водного транспорту на основі міжнародного досвіду у контексті глобалізаційних та інтеграційних процесів. У результаті досліджень сформульовані наступні положення: - формалізація аспектів дослідження портів (простір; час; соціально-економічний; функціональний; інституційний; організаційний рівень); - визначення портів як кластерів правил, норм та моделей поведінки на противагу дослідженню їх у якості об'єктів інфраструктури та вузлів торговельних мереж; - доцільність досліджень інституціоналізації відносин між "акторами", які взаємодіють на водному транспорті; - представлення порту як технологічного і економічного вузла контактів та контрактів; - необхідність "вимірювання" впливу зацікавлених сторін на функціонування та продуктивність порту; - розгляд конкуренції портів з позиції побудови цільових ланцюгових систем (ланцюгів постачань); - урахування інституційних змін у портовій індустрії через появу транснаціональних корпорацій, мультинаціональних глобальних операторів терміналів; - дослідження портів у якості частини екологічної системи; - формулювання функцій портових адміністрацій: функція лендлорда, регулятора, оператора та керівника, який відповідає за весь портовий кластер; - розгляд портів як ринкових фірм з урахуванням міжфункціональної інтеграції їх бізнес-процесів у сукупності ланцюга цінностей.

Робота присвячена методологічним засадам дослідження інституціонального розвитку водного транспорту України в контексті глобалізаційних та інтеграційних процесів до світової та європейської транспортних систем. З урахуванням основних ознак методології інституціоналізму окреслені можливі напрями досліджень розвитку портів. Представлена структура державних та спеціалізованих установ і організацій управління морським та річковим транспортом України. Розроблена схема міжнародних організацій у галузі морського та річкового транспорту. Сформульовані етапи та можливі варіанти проведення інституціонального реформування морських портів України.

Охарактеризовано макроекономічні аспекти розвитку транспорту, здійснено аналіз і прогноз макроекономічних тенденцій і ризиків розвитку транспорту України. Проведено оцінку викликів, що стоять перед транспортною системою: досягнення адекватної конкурентоспроможності й ефективності, запровадження енергозбереження й енергоефективності у світі, що декарбонізується, розвиток мультимодальних та інтелектуальних транспортних систем. Розкрито питання доступу до ресурсів розвитку транспортної системи (фінансові та кадрові ресурси), оцінено можливості вітчизняної промисловості для оновлення основного капіталу транспорту. Розглянуто внутрішні пріоритети розвитку секторів транспорту України - залізничного, автомобільного та водного. Охарактеризовано зовнішні пріоритети розвитку транспорту, а саме політику лібералізації та процеси європеїзації в контексті нової інфраструктурної політики ЄС і вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС.

Розглянуто проблему дослідження транспортної системи України, розвиток якої відбувається у економічних умовах, що характеризуються високим ступенем нестабільності та невизначеності. З цією метою запропоновано застосувати когнітивний підхід, що дозволяє проводити якісний аналіз слабоструктурованої складної економічної системи (якою є транспортна система України), у вигляді когнітивного графа або когнітивної карти. Сформульовано нечітку когнітивну карту функціонування транспортної системи, враховуючи основні напрями та проблеми її розвитку, що дозволить перевести об'єкт управління у цільовий стан - одержання максимального прибутку при достатньому рівні екологічності. З метою реалізації карти розроблено комплекс економіко-математичних моделей, а саме: оцінки конкурентоспроможності транспортних підприємств за допомогою інтегрального показника з використанням імовірнісного підходу; визначення рейтингу регіонів України за рівнем транспортної забезпеченості та інноваційного розвитку за допомогою ієрархічного кластерного аналізу та функції бажаності Харінгтона; визначення собівартості перевезень вантажів автотранспортом з використанням інструментарію теорії нечітких множин; визначення тарифів на контейнерні перевезення вантажів залізничним транспортом; оцінки коефіцієнту дисконтування грошових потоків інвестиційних проектів у залежності від ставки дисконту та номеру року; вибору оптимальних інвестиційних проектів з використанням лінійного, нелінійного програмування та методу послідовного аналізу варіантів; оновлення транспортних засобів з використанням теорії марківських процесів.

Висвітлено актуальні проблеми модернізації вітчизняної транспортної системи. Поглиблено теоретико-методологічні підходи до інвестиційного забезпечення процесу модернізації, досліджено джерела та механізми залучення інвестицій вітчизняних і зарубіжних інвесторів. Розроблено узагальнену модель визначення коефіцієнта дисконтування грошових потоків інвестиційних проектів. Увагу приділено дослідженню економічних ризиків на транспорті. Удосконалено методологічний підхід до вибору оптимальних інвестиційних проектів з використанням нелінійного програмування. Розглянуто основні проблеми та напрями модернізації видів транспорту України. Запропоновано методологічний підхід до оцінювання рівня забезпеченості вантажним автотранспортом вітчизняних регіонів з використанням кластерного аналізу та функції бажаності Харінгтона. Розроблено комплекс моделей прогнозування показників діяльності транспортної системи України на короткострокову перспективу.

Запропоновано алгоритм прогнозування показників транспортної інфраструктури за допомогою логістичної функції. Наведено приклади його реалізації з використанням програмного забезпечення MathCAD для показників загальної довжини автодоріг і прямих іноземних інвестицій у підприємства транспорту і зв'язку України.

Розглянуто актуальну проблему вдосконалення методологічного підходу до оцінювання інвестиційних проектів на транспорті. Запропоновано узагальнену модель визначення коефіцієнта дисконтування грошових потоків за різних значень ставки дисконту та з урахуванням часу за роками.

Проведено аналіз рівня тарифів за доступ до інфраструктури вантажних і пасажирських поїздів, наведено значення коефіцієнта витрат на утримання інфраструктури за рахунок продажу пропускної спроможності залізниць країн Європейського Союзу. Розглянуто переваги та недоліки одно- та двохелементної структури плати за користування інфраструктурою, підкреслено доцільність забезпечення рентабельності вантажних перевезень шляхом ефективної тарифної політики на рівні 30 %.

Висвітлено проблеми розвитку та підвищення ефективності транспортно-дорожнього комплексу України за сучасних економічних умов. Обгрунтовано теоретико-методологічні підходи до дослідження ринку транспортних послуг, конкурентоспроможності, тарифної політики, інвестиційної та інноваційної діяльності транспортних організацій. Увагу приділено економіко-математичному моделюванню прийняття оптимальних рішень на транспорті, економічним аспектам використання біологічних видів палива, перспективним алгоритмам прогнозування діяльності вітчизняного транспортно-дорожнього комплексу.

Освещены проблемы развития и повышения эффективности транспортно-дорожного комплекса Украины в современных экономических условиях. Обоснованы теоретико-методологические подходы к исследованию рынка транспортных услуг, конкурентоспособности, тарифной политики, инвестиционной и инновационной деятельности транспортных организаций. Уделено внимание экономико-математическому моделированию принятия оптимальных решений на транспорте, экономическим аспектам использования биологического топлива, перспективным алгоритмам прогнозирования деятельности отечественного транспортно-дорожного комплекса.

Розглянуто актуальні проблеми оновлення рухомого складу на транспорті. Запропоновано постановку задачі простого оновлення транспортних засобів з використанням імовірнісного підходу та теорії марковських ланцюгів. Наведений приклад розрахунку одиниць поповнення транспортних засобів підприємства на наступний період.

Індекс рубрикатора НБУВ: У9(4УКР)372.1-13

Рубрики:

Економіка окремих країн і частин світу

Шифр НБУВ: Ж15098 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто актуальну проблему підвищення соціальних стандартів транспортного обслуговування та зв'язку. Розглянуто складові соціальної політики на залізничному транспорті України в порівнянні з іншими країнами колишнього СРСР. Визначено основні напрями розвитку соціально-економічного розвитку транспортно-дорожнього комплексу України на подальшу перспективу.

Запропоновано методику прогнозування показників діяльності залізничного транспорту України у внутрішньому та міжнародному (імпорт, експорт, транзит) сполученнях на довгострокову перспективу з використанням методів екстраполяції, експонціонального згладжування, кореляційного та регресійного аналізу.

Предложена методика прогнозирования показателей деятельности железнодорожного транспорта Украины во внутреннем и внешнем (импорт, экспорт, транзит) соединениях на долгосрочную перспективу с использованием методов экстраполяции, экспонционального сглаживания, корреляционного и регрессивного анализа.

Розроблено багатофакторні моделі прогнозування обсягів перевезень вантажів залізничним транспортом України за видами сполучень (експорт, імпорт, транзит).