Дисертацію присвячено вивченню української фортепіанної сонати, її історії та сучасного стану. У роботі здійснено спробу поглиблення теорії жанру фортепіанної сонати, що розглядається як складноорганізоване, системне явище. У кореляції з провідними художньо-естетичними вимогами часу подано періодизацію розвитку української фортепіанної сонати до 1970-х років, прослідковано шляхи формування національного різновиду жанру, завершеного у творах Л.Ревуцького, Б.Лятошинського. Період розвитку української фортепіанної сонати з 1970-х до початку 1990-х років розглядається як новий етап еволюції жанру, пов'язаний з якісним стрибком і оновленням його структури, здійснених у неоромантичному, неокласичному та неоконструктивістському типах.