Мета роботи - визначити лікувальну тактику у хворих з назальною ліквореєю (НЛ), яка виникла на тлі консервативного лікування пролактиноми (ПРЛ) агоністами допаміну (АД). Протягом 2015 - 2016 рр. у клініці аденом гіпофіза Інституту нейрохірургії ім. акад. А. П. Ромоданова НАМН України діагностовано 178 первинних ПРЛ. У 134 (75,3 %) пацієнтів проведено консервативне лікування під спостереженням клінічного ендокринолога та нейрохірурга. У 16 випадках первинно здійснено хірургічне лікування (при кистозних аденомах гіпофіза, у разі гіпофізарної апоплексії, при непереносності препаратів групи АД). Ще 28 (15,7 %) пацієнтам проведено операції через резистентність до терапії АД протягом перших 6 - 12 міс від установлення діагнозу. Частка макроаденом з інвазивним екстраселярним поширенням становила 78,4 % серед первинно нехірургічних випадків (n = 105). У 3 пацієнтів з великими інвазивними ПРЛ виникла спонтанна НЛ під час лікування АД. При уточненні анамнезу встановлено, що у однієї пацієнтки епізод НЛ, який тривав декілька днів, був первинним виявом захворювання і передував консервативному лікуванню. Посилення НЛ, що потребувало проведення нейрохірургічного втручання, виникло пізніше. Всім хворим проведено тривале (до 10 - 14 діб) зовнішнє люмбальне дренування, чого було достатньо в 2 випадках, і консервативне лікування було успішно продовжене. В одному випадку НЛ мала профузний характер та не реагувала на дренування. Ендоскопічно трансназально пухлину було видалено. Проведено пластику дефекту кісток основи черепа і твердої мозкової оболонки. Спонтанна НЛ можлива при кістково-деструктивному поширенні ПЛМ як у дебюті захворювання, так і при швидкому зменшенні розміру пухлини на тлі консервативної терапії АД. Хірургічне лікування таких випадків є складним через необхідність проведення пластики НЛ та реконструкції основи черепа лише після видалення пухлини. Висновки: частота виникнення НЛ на тлі консервативного лікування ПРЛ становить 2,2 %. При виявленні НЛ слід застосовувати тривале зовнішнє люмбальне дренування, не припиняючи базисну терапію АД, і лише у разі неефективності дренування проводити хірургічне лікування.

Мета роботи - поліпшити результати хірургічного лікування хворих з метастатичним ураженням гіпофіза. Проаналізовано результати лікування 35 пацієнтів, прооперованих з приводу метастазів у гіпофіз у ДУ "Інститут нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України" у період з 2005 до 2015 рр. Діагноз "пітуїтарний метастаз" гістологічно підтверджено в усіх хворих. На момент звернення в установу у 23 хворих мала місце та чи та стадія ракової хвороби. Найчастішою первинною пухлиною був рак легень (34,3 %), молочних залоз (22,9 %), нирки (8,6 %), прямої кишки, простати, крові (всі по 5,7 %). У 27 (77,2 %) хворого операції виконано транссфеноїдальним доступом, у 8 (22,8 %) - транскраніальним. Видалення об'ємного утворення гіпофіза з різним ступенем радикальності виконано у 30 (85,8 %) пацієнтів, внутрішньомозкової пухлини та об'ємного утворення турецького сідла - у 3 (8,6 %). Діагностичну біопсію проведено у 2 (5,6 %) пацієнтів. Тотального видалення пітуїтарного метастазу досягнуто у 7 (20,0 %) хворих, субтотального - у 17 (48,6 %), часткового - у 9 (25,7 %). Кращі показники радикальності оперативного втручання мали місце у хворих з незначною кровоточивістю та щільністю метастатичного ураження, без поширення в кавернозний синус. Позитивна динаміка якості життя хворих після хірургічного лікування була пов'язана із регресом зорових порушень, локального больового синдрому, меншою мірою - з регресом окорухових порушень. Висновки: основними показаннями до оперативного втручання з приводу метастазу в гіпофіз є симптомний перебіг захворювання, необхідність верифікації гістологічного діагнозу за відсутності онкологічного анамнезу або первинного вогнища пухлини. Найближчі результати хірургічного лікування хворих із метастазами в гіпофіз свідчать про необхідність ретельного відбору пацієнтів та поліпшення стану хворих унаслідок усунення або зменшення неврологічної симптоматики.

Мета роботи - оптимізувати хірургічний етап лікування менінгіом та артеріальних аневризм (АА) навколоселярної ділянки (НСД) за результатами аналізу індивідуальних топографо-анатомічних особливостей. Проаналізовано результати діагностики та хірургічного лікування 383 хворих, з них 137 із менінгіомами НСД (97 жінок і 40 чоловіків, середній вік - 51,8 року) та 246 з АА НСД (138 жінок і 108 чоловіків, середній вік - 52,0 роки). Усіх пацієнтів прооперовано в ДУ "Інститут нейрохірургії імені акад. А. П. Ромоданова НАМН України" у період з 01.01.2010 до 31.11.2016 р. АА вражали різні сегменти внутрішньої сонної артерії - 98 спостережень, комплекс передньої мозкової - передньої сполучної артерії - 145, біфуркацію основної артерії - 3. Складні АА зафіксовано в 52 хворих. При АА застосовано такі краніотомічні доступи: птеріональний - у 202 випадках, орбітозигоматичний - у 4, птеріональний із передньою клиноїдектомією - у 32, підскроневий - у 8; при видаленні менінгіом: субфронтальний - у 28, птеріональний - у 71, фронтоорбітозигоматичний і його варіанти - у 38 спостережень. Тотального видалення вдалося досягти у 57 хворих, субтотального - у 22, парціального - у 58. Поліпшення та збереження на до операційному рівні функції зорового нерва мало місце у 38 і 78 випадках відповідно. Відзначено поліпшення якості життя хворих (регрес неврологічного дефіциту, відновлення порушених функцій, високий ступінь соціальної адаптації). Зроблено висновки, що вибір краніотомічного доступу до АА НСД залежав від локалізації та геометричних параметрів АА щодо кісткових структур основи черепа, об'єму та розташування внутрішньочерепного крововиливу, запланованого мікрохірургічного коридору до АА і техніки деваскуляризації аневризми, а вибір оперативного доступу при менінгіомах НСД - від топографо-анатомічних особливостей пухлин, їх розмірів, співвідношенням із навколишніми невральними структурами.

Мета роботи - оптимізувати тактику хірургічного лікування менінгіом навколоселярної локалізації з поширенням у канал зорового нерву. Проаналізовано результати хірургічного лікування 93 хворих (31 (33,3 %) чоловік та 62 (66,7 %) жінки) із менінгіомами навколоселярної локалізації з поширенням у канал зорового нерва. Середній вік пацієнтів становив (54,6 +- 5,3) року. інвазію пухлини в канал зорового нерва виявляли на етапі доопераційного планування за допомогою магнітно-резонансної томографії (у 39 (41,9 %) спостереженнях) та як інтраопераційну знахідку (у 54 (58,1 %)). Відповідно до цього за методикою оперативних втручань матеріал розподілено на дві клінічні підгрупи: в першій проводили ранню екстрадуральну декомпресію зорового нерва, в другій - під час чи після видалення пухлини. Радикальність оперативних втручань: тотальне видалення - 34 (36,6 %) випадки, субтотальне - 19 (20,4 %), парціальне - 40 (33,0 %). Поліпшення функції зорового нерва відзначено у 28 (30,1 %) прооперованих хворих, погіршення - у 16 (17,2 %), у решти - без змін. Кількість хворих з якістю життя за індексом Карновського понад 80 зросла із 75 (80,6 %) при госпіталізації до 84 (90,3 %) на момент виписки. Висновки: хірургічне видалення менінгіом навколоселярної локалізації часто ускладнене поширенням пухлини в канал зорового нерва. Виконання кісткової декомпресії каналу зорового нерва - необхідний та важливий етап хірургічного втручання, що забезпечує збереження функції зорового нерва та радикальність операції.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.627-59

Рубрики:

Пухлини центральної нервової системи

Шифр НБУВ: Ж100899 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Цель работы - показать неадекватность традиционной Т-образной схемы замещения трансформатора в режимах с насыщением магнитопровода; указать на необоснованность разделения индуктивности рассеяния трансформатора на компоненты; объяснить необходимость применения П-образной схемы замещения и ее структуру в случае трансформатора с двумя и тремя обмотками конечной радиальной толщины. Проведены анализ магнитных полей в окне трансформатора и моделирование переходных процессов в схемах замещения трансформатора посредством препроцессора ATPDraw программы ATP. Показана необоснованность широко известной Т-образной схемы замещения трансформатора. Отмечены отличия процессов в стержнях и ярмах трансформатора при его включении на сеть и при коротких замыканиях обмоток. Предложены схемы замещения трансформатора с двумя и тремя обмотками конечной толщины, воспроизводящие эти отличия. Констатировано отсутствие физического смысла в разделении индуктивности рассеяния трансформатора на компоненты. Показаны преимущества П-образной схемы замещения при расчете бросков тока намагничивания, сопровождающих включение трансформатора со стороны внутренней и внешней обмоток. Отмечена теоретическая несостоятельность и практическая непригодность Т-образной схемы замещения для расчета режимов, сопровождаемых насыщение магнитопровода. Показаны преимущества Т-образной схемы замещения.

Запропоновано поєднане застосування мінімально-інвазивних технологій з метою покращення результатів хірургічного лікування пацієнтів із пухлинами хіазмально-селярної ділянки (далі – ПХСД. Проаналізовано результати лікування 59 пацієнтів із ПХСД в період з 2012 по серпень 2017 рр., при цьому, менінгіоми горбика та діафрагми турецького сідла були представлені у 22 (37,3%), краніофарингіоми - у 15 (25,4%), аденоми гіпофіза - у 14 (23,7%), епідермоїдні та дермоїдні кісти - у 5 (8,5%), гліоми зорових шляхів - у 3 випадках (5,1%), середній вік пацієнтів становив 48,2 ± 2,4 роки. Зазначено, що основними симптомами у всіх пацієнтів були зорові порушення різного ступеня вираженості та тривалості, при цьому: 56 пацієнтам проведені хірургічні втручання з видалення ПХСД, в 3 випадках - біопсія пухлини, у 25 пацієнтів (42,4%) виконаний супраорбітальний доступ (далі - СОД), у 18 (30,5%) - мінімізований птеріональний доступ (далі - ПД) і в 16 (27,1%) – модифікований (міні-) орбіто-зигоматичний доступ (далі – МОЗ), Тотально ПХСД були видалені у 42 пацієнтів (71,2%), "близьке до тотального" - у 3 (5,1%), субтотально - в 11 (18,6%) випадках. Застосовано ендоскопічну техніку та тривимірне передопераційне моделювання у всіх 59 пацієнтів. Встановлено, що поєднане використання мінімізованих краніотомій, тривимірного моделювання та ендоскопічної асистенції дозволили досягти високої якості життя у 76 (46%) пацієнтів, оптимального косметичного результату (79,2 ± 0,8 бали за VASC), зменшення тривалості перебування пацієнтів у стаціонарі (7,9 ± 1,6 діб) при одночасному збільшенні радикальності видалення ПХСД у 29 (51,7%) пацієнтів що дало змогу досягти об'єму тотального видалення у 42 пацієнтів (71,2%). Розроблено модель передопераційного планування із застосуванням тривимірної анатомічної моделі із високою відповідністю інтраопераційним знахідкам (89,8%) та використання інтраопераційної ендоскопічної асистенції на різних етапах хірургічного втручання, що дає змогу підвищити безпечність операцій при ПХСД.