Виявлено, що основною особливістю поетапного становлення філософсько-правового розуміння мети покарання є наявність духовного гуманістичного стрижня. Попри те, що у різні історичні періоди й у різних філософсько-правових і кримінально-правових наукових школах розуміння мети покарання характеризувалося специфічними проявами, в онтологічному, антропологічному й аксіологічному вимірах домінував гуманістичний концепт. Хоча в історичній вертикалі філософсько-правове розуміння мети покарання не завжди адекватно об'єктивувалось у законодавчій і правозастосувальній сферах, у теоретичній площині превалював гіманістичний вектор. Обгрунтовано, що за сучасних умов демократизації та посилення гуманістичних тенденцій складові мети покарання необхідно розглядати не лише як такі, що узгоджуються у системному вимірі як внутрішньосистемні елементи мети покарання, а й як такі, що співвідносяться зі стандартами демократичного розвитку. Доведено, що поняття кари узгоджуватиметься з європейськими гуманістичними цінностями, якщо осмислюватиметься й об'єктивуватиметься на засадах демократичності, справедливості, рівності громадян перед законом.

Розкрито еволюцію розуміння покарання у філософії права, починаючи від античності й до сучасності. Встановлено, що розуміння мети покарання у різні історико-культурологічні періоди мало як спільний стрижень, так і специфічні вияви в онтологічному, антропологічному та аксіологічному вимірах. Обгрунтовано історико-гуманістичну доцільність врахування у процесі визначення поняття "покарання" та його мети такого внутрішньосистемного елементу, як відновлення соціальної справедливості.