Наведено дані про фізіологічну роль гепарину, зміни його рівня в плазмі крові у 33-х новонароджених з гіпоксичним ураженням центральної нервової системи. Показано, що у таких новонароджених вміст вільного гепарину в плазмі крові достовірно підвищується. Припущено можливу роль гепарину у формуванні синдрому метаболічної інтоксикації у разі гіпоксичного ураження центральної нервової системи у новонароджених.

Приведены данные о физиологической роли серотонина, изменениях его уровня в плазме крови у 33-х новорожденных с гипоксическим поражением центральной нервной системы (ЦНС). Показано, что у новорожденных с гипоксическим поражением ЦНС уровень серотонина в плазме крови достоверно повышается. Обсуждена возможная роль серотонина в формировании синдрома метаболической интоксикации при гипоксическом поражении ЦНС у новорожденных.

Вперше проведено комплексне клінічне, спеціальне біохімічне дослідження вільного гістаміну, серотніну та гепарину у плазмі крові та нейровізуалізуюче обстеження (нейросонографію та магнітно-резонансну томографію) новонароджених з гіпоксичним ушкодженням головного мозку. Вперше наведено оцінку вторинних метаболічних порушень за гіпоксично-ішемічних і гіпоксично-геморагічних ушкоджень головного мозку у доношених і недоношених новонароджених і визначено діагностичну значимість виявлених показників. Удосконалено ранні діагностичні та прогностичні критерії ступеня важкості перебігу гіпоксично-ішемічних, гіпоксично-геморагічних ушкоджень головного мозку у новонароджених і дітей грудного віку. Обгрунтовано нові підходи щодо медикаментозної корекції виявлених вторинних метаболічних порушень.

Наведено матеріали про життєвий шлях, становлення педагогів, які працюють на даний час у професійно-технічних навчальних закладах області. Відображено їх творчі досягнення та набутий досвід у професійній і загальноосвітній підготовці учнів, вихованні їх високоморальними громадянами України.

Поліневропатії характеризуються дифузним ураженням периферичних нервових волокон, що входять до складу різних нервів. У клінічній картині спостерігаються порушення рухливості, чутливі розлади, вегетативна дисфункція. За деяких форм поліневропатії одним із провідних в клінічній практиці є больовий синдром. Наведено патофізіологічні механізми формування больового синдрому за оновних форм поліневропатій.

Висвітлено досвід підготовки практичних лікарів у системі післядипломної освіти. Запропоновано удосконалення практичної підготовки фахівців. Запропоновано оптимальні схеми проведення практичних занять для циклів удосконалення лікарів у базових відділеннях.

Вивчено вміст вільного гістаміну (ГН) у плазмі крові новонароджених з перинатальним гіпоксичним ураженням ЦНС та простежено динаміку його змін під час лікування. Обстежено 33 новонароджених з перинатальним гіпоксичним ураженням ЦНС (15 хлопчиків та 18 дівчаток), які лікувалися у відділеннях реанімації та патології новонароджених. Діти мали гестаційний вік від 31 - 32 до 39 - 41 тижня, масу під час народження - від 1950 до 4100 г; доношеними народилися 21, недоношеними - 12. Контрольну групу склали 17 здорових новонароджених (9 хлопчиків і 8 дівчаток) аналогічного віку. У новонароджених з перинатальним гіпоксичним ураженням ЦНС встановлено суттєве порушення вмісту вільного ГН у плазмі крові, яке достовірно нормалізувалося у процесі лікування. Висновки: необхідне поглиблене вивчення метаболізму ГН у новонароджених для розуміння його патофізіологічної ролі у формуванні певних клінічних симптомів у разі гіпоксичних уражень ЦНС.

Наведено дані про фізіологічну роль гепарину, зміни його рівня в плазмі крові у 33 новонароджених із гіпоксичним ураженням центральної нервової системи (ЦНС). Установлено, що у новонароджених із гіпоксичним ураженням ЦНС вміст вільного гепарину в плазмі крові достовірно підвищується. Досліджено можливу роль гепарину в формуванні синдрому метаболічної інтоксикації за гіпоксичного ушкодження ЦНС у новонароджених.

Мета дослідження - розробити та впровадити в практику комплексну програму діагностики, лікування та ранньої медико-соціальної реабілітації дітей з перинатальним ураженням нервової системи. У дослідженні використано епідеміологічні методи, неврологічне обстеження, методи нейровізуалізації, оцінку якості життя. Розроблено клінічний протокол діагностики та медико-соціальної реабілітації дітей з перинатальним ураженням нервової системи з метою раннього виявлення дітей з руховими порушеннями, проведення своєчасного лікування та реабілітації. Клінічний протокол розроблявся згідно з позиціями доказової медицини. Впровадження даного протоколу в клінічну практику забезпечить профілактику медикаментозної поліпрагмазії, вдосконалення надання медичної допомоги дітям з руховими порушеннями. Розроблено проект клінічних рекомендацій та клінічного протоколу "Реабілітація дітей з церебральним паралічем та іншими органічними ураженнями головного мозку, які супроводжуються руховими порушеннями" для застосування в практичній медицині в Україні.

Епілепсія - гетерогенна група різних захворювань та синдромів, що мають різну етіологію та певний прогноз та вимагають індивідуального відповідного лікування. Розповсюдженість епілепсій в середньому 5 - 10 випадків на 1000 населення. Частіше епілепсії зустрічаються в дитячому віці. В Україні згідно з галузевою статистикою в 2013 р. нараховувалося більше як 25 тис дітей, хворих на епілепсію. Хворі на епілепсію діти посідають друге місце серед дітей-інвалідів, інвалідність яких пов'язана із захворюваннями нервової системи. Ефективність лікування епілепсії залежить від вірної своєчасної її діагностики та встановлення причини. Оцінка структури захворюванності на епілепсію та лікувальних підходів надає змогу проаналізувати й оптимізувати медичну допомогу, а в подальшому, зменшити частку дітей, що мають соціальну дезадаптацію внаслідок своєї хвороби. Мета роботи - покращання комплексної допомоги дітям, хворим на епілепсію. Одним їз завдань НДР кафедри дитячої неврології та медико-соціальної реабілітації "Оптимізація надання медичної допомоги дітям з епілепсією: діагностика, лікування, реабілітація, соціальна адаптація" було проведення оцінки бази диспансерних груп дітей, хворих на епілепсію та епілептичні синдроми в м. Київ за 2014 р. Всього станом на 2014 р. в Києві на диспансерному обліку знаходилося 1004 дитини віком від 1 міс до 18 років. Було проведено аналіз диспансерізації дітей згідно з наступними критеріями: визначення типу нападів, форми епілепсії, оцінка неврологічного статусу, даних електроенцефалографій та нейровізуалізаційних методик (НСГ, КТ, МРТ головного мозку). Висновки: серед всіх форм епілепсій і епілептичних синдромів найчастіше діагностуються симптоматичні та криптогенні форми, які мають тяжкий перебіг та супроводжуються неврологічними та когнітивними змінами дитячого організму та, як правило, призводять до соціальної дезадаптації. Детальний аналіз даних форм надасть змогу оптимізувати ранню діагностику та тактику їх лікування.

Міжнародна протиепілептична ліга (ILAE) представляє удосконалену класифікацію типів нападів. Вона включає в себе інші типи фокальних нападів. Майже 60 % припадки фокальні, в той час як лише 23 % є генералізованими тоніко-клонічними судомами. Мета досліждження - покращання комплексної допомоги дітям, хворим на епілепсію. В 2016 році представлена робоча (практична) класифікація епілептичних нападів заснована на класифікації 1981 р., продовжена в 2010 р. Рекомендовано замінити термін "парціальні напади" на "фокальні" (з/без порушення свідомості та з невідомою свідомістю), в основному напади можуть бути фокальними, генералізованими та з невідомим початком, виключено поняття: дизкогнітивні напади, прості фокальні, комплексні фокальні, з вторинною генералізацією, додатково до генералізованих нападів додаються абсанси з міоклоніями повік, клоніко-тоніко-клонічні напади, міоклонічні абсанси, міоклоніко-атонічні напади, епілептичні спазми можуть бути фокальними, генералізованими або некласифікованими. Білатеральні тоніко-клонічні судоми замінили старий термін "вторинно-генералізовані судоми". В 2014 р. було прийнято нове практичне визначення епілепсії: епілепсія - захворювання головного мозку, яке відповідає наступним станам: не менше 2 неспровокованих або рефлекторних епілептичних нападів з інтервалом менше 24 годин; один неспровокований (рефлекторний) епілептичний напад і вірогідність повторних нападів, яка відповідає загальному ризику рецидиву (>> 60 %) після 2-х неспровокованих епілептичних нападів, у наступні 10 років; діагноз епілептичного синдрому. Критерії закінчення епілепсії включають досягнення певного віку у пацієнтів з формою епілепсії, що залежить від віку, або відсутність епілептичних нападів протягом 10-ти років у пацієнтів, які не одержували протисудомні препарати більше 5-ти років. Робоча група запропонувала термін "розрішення" епілепсії, який свідчить, що епілепсії у пацієнта вже немає, однак не можна з впевненістю виключити появу нападів в майбутньому. Нове визначення "розрішення", не обов'язково збігається зі звичайним видом "ремісії або вилікування". Ризик рецидиву нападів залежить від форми епілепсії, віку, етіології, лікування та інших факторів. Висновки: використання нової класифікації нападів та нового визначення епілепсії надасть змогу враховувати більшість типів епілептичних нападів та привести термін "епілепсія" у відповідність до термінології, що використовується більшістю лікарів, які займаються питаннями епілепсії.