Монографія охоплює вивчення питань кримінальної відповідальності за пропаганду, планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни. У дослідженні, в умовах загострення загроз суверенітету, територіальній цілісності, незалежності держави, здійснено переоцінку кримінально-правової охорони таких правовідносин. Вивчено стан теоретичного дослідження та історію розвитку кримінальної відповідальності за пропаганду, планування, підготовку, розв’язування та ведення агресивної війни. Проаналізовано кримінальне законодавство держав, які є членами Європейського Союзу. Здійснено кримінально-правову характеристику пропаганди, планування, підготовки, розв’язування та ведення агресивної війни. Розглянуто типові (спеціальні) правила кримінально-правової кваліфікації злочинів, які полягають у пропаганді, плануванні підготовці, розв'язуванні та веденні агресивної війни чи воєнного конфлікту.

Досліджено методики розслідування погрози або насильства щодо захисника чи представника особи. Увагу приділено розвитку кримінально-правових норм, що передбачають кримінальну відповідальність за погрозу або насильство щодо зазначених осіб як у період зародження української державності, дорадянський, радянський період, так і сучасної України. Визначено, що найважливішим завданням під час розслідування вказаного виду кримінального правопорушення є встановлення особи, яка його вчинила. З цією метою перераховано цілий комплекс слідчих (розшукових) дій, організаційних заходів збирання, оцінка та використання інформації про осіб, що вчинили кримінальне правопорушення, або таких, що опинилися внаслідок збігу обставин на місці події. Роглянуто типові слідчі ситуації та слідчі версії, що виникають під час розслідування погрози або насильства щодо захисника чи представника особи. Взаємодія слідчого з іншими органами та підрозділами під час розслідування погрози або насильства щодо зазначених осіб. Досліджено використання спеціальних знань під час розслідування погрози або насильства щодо захисника чи представника особи.

Вивчено питання індивідуальної профілактики корисливих злочинів неповнолітніх загалом та їх кримінологічне забезпечення. Проаналізовано наявні в науковій літературі визначення поняття корисливих злочинів неповнолітніх, індивідуальної профілактики корисливих злочинів неповнолітніх і запропоновано авторське тлумачення цього поняття. Індивідуальну профілактику корисливих злочинів неповнолітніх розглянуто як діяльність, яка спрямована винятково на виявлення осіб, від яких можна очікувати вчинення правопорушень, і здійснення впливу на них та їхнє довколишнє соціальне середовище (мікросередовище) з метою позитивної корекції поведінки цих осіб, усунення, послаблення або нейтралізації криміногенних чинників, що діють у цій сфері. Особливу увагу приділено шляхам удосконалення реалізації індивідуальної профілактики корисливих злочинів неповнолітніх. Проаналізовано надзвичайну динамічність злочинності серед неповнолітніх, її залежність від змін соціокультурних умов життя суспільства не дає змоги вважати проблему цілком вирішеною, багато аспектів цієї тематики залишаються дискусійними.

Досліджено актуальні питання виявлення та розслідування підрозділами Національної поліції України розкрадання лісодеревини для отримання криміналістично важливої інформації про подію кримінального правопорушення, про підозрювану особу та обставини вчинення розкрадання лісодеревини, що дозволить правильно вирішити завдання кримінального провадження. Проаналізовано сучасний стан, ознаки та динаміки розкрадання лісодеревини, а також розроблено заходи щодо протидії цьому суспільно негативному явищу. Охарактеризовано організаційно-тактичні особливості розслідування розкрадання лісодеревини. Запропоновано профілактику розкрадань лісодеревини оперативними підрозділами Національної поліції України. Розглянуто особливості проведення окремих слідчих (розшукових) дій під час розкрадання лісодеревини.

Визначено кримінологію як науку та навчальну дисципліну. Становлення кримінології як науки. Розглянуто злочинність та її основні характеристики. Зазначено особу злочинця. Кримінологічне прогнозування та планування. Розглянуто попередження злочинності; злочинність неповнолітніх; насильницька злочинність; злочинність у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Розглянуто питання економічної злочинності.

Розглянуто систему заходів забезпечення кримінального провадження за чинним Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) Украіни. Здійснено критичний аналіз наукових позицій щодо поняття заходів забезпечення кримінального провадження, а також їх ознак. КПК України є абсолютно новим, сучасним, демократичним інструментом, спрямованим на реалізацію судово-правової реформи, яка проводиться в Україні. Чинний КПК закріпив низку інститутів, що суттєво змінили кримінальне процесуальне законодавство України. Важливо зазначити, що положення КПК України 2012 р. грунтуються на Конвенції реформування кримінальної юстиції України, схваленій Радою національної безпеки й оборони України та затвердженій Указом Президента України від 8 квітня 2008 р. N 311, також були враховані положення Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, вимоги Європейського суду з прав людини, був взятий досвід таких країн, як: Італія, Франція, Польща, Болгарія, Молдова, Литва, Латвія, США та інші. Заходам забезпечення кримінального провадження приділяється значна увага як на законодавчому рівні, так і в практичній їх реалізаціі, оскільки вони безпосередньо пов'язані з обмеженням прав людини.

Висвітлено найбільш актуальні питання, проаналізовано міжнародні стандарти протидії та запобігання корупції. Визначено основні концепції корупції, її соціальну та правову природу. Досліджено становлення міжнародних стандартів запобігання та протидії корупції. Розкрить роль громадянського суспільства та ЗМІ в боротьбі з корупцією. Приділено увагу ролі спеціалізованих антикорупційних органів у здійсненні антикорупційної політики. Охарактеризовано міжнародні стандарти запобігання та протидії корупції на регіональному рівні. Зауважено, що корупція в Україні має системний характер, проникла в усі сфери життя суспільства та заважає успішному демократичному розвитку нашої держави. Досліджено формування теоретичних висновків щодо основних тенденцій запобігання та протидії корупції у світлі міжнародних стандартів у цій сфері та відповідності антикорупційних заходів, що здійснюються в Україні, цим тенденціям.

Увагу присвячено комплексному науковому та прикладному завданню щодо посилення захисту конституційних прав осіб, які можуть зазнавати обмеження в умовах кримінального провадження, і, зокрема, під час проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій, які, як правило, поєднуються із суттєвим втручанням у сферу особистих прав і свобод особи. Особливе місце відведено питанням запровадження дієвої системи захисту гарантій прав і свобод учасників судочинства, яка здатна забезпечити недопущення їх порушення під час прийняття компетентним органом рішення про проведення відповідної процесуальної дії, під час її провадження та фіксації перебігу та результатів.

Зроблено теоретичне узагальнення й обгрунтовано практичні рекомендації, а також запропоновано нове вирішення проблем, що стосуються особливостей забезпечення розслідування терористичних актів, вчинених з використанням вибухових пристроїв. Наведено аналіз основних причин і умов учинення таких дій. Запропоновано шляхи організаційного забезпечення розслідування терористичних актів, вчинених з використанням вибухових пристроїв. Обгрунтовано напрямки удосконалення діяльності, спрямованої на запобігання протиправних дій у цій сфері. Досліджено зарубіжний досвід запобігання терористичним актам, що вчинюються з використанням вибухових пристроїв. Надано практичні рекомендації щодо організації та забезпечення розслідування терористичних актів, вчинених з використанням вибухових пристроїв.

Увагу приділено комплексному вирішенню наукового та прикладного завдання щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження у виді тимчасового обмеження у користуванні спеціальним правом. Сформульовано низку нових положень і висновків, які мають вагоме значення для кримінального, кримінального процесуального права та юридичної практики.

На підставі аналізу чинного законодавства та з урахуванням висновків провідних науковців з'ясовано особливості соціально-виховної роботи з засудженими до довічного позбавлення волі та висвітлено окремі неузгодженості у правовому регулюванні окресленого питання. За результатами дослідження встановлено, що форми, методи та заходи соціально-виховної роботи з засудженими до довічного позбавлення волі, з урахуванням мети покарання та принципів задекларованих у статті 5 Кримінально-виконавчого кодексу України (КВКУ), повинні бути максимально особистісно-орієнтованими. Виявлено, що окремі положення Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не узгоджуються, і навіть суперечать КВКУ. Запропоновано шляхи подолання окресленої проблеми. Структурний аналіз Кодексу в цілому та його Розділу IV "Виконання покарання у виді довічного позбавлення волі" надав змогу встановити, що норми, котрі регулюють соціально-виховну роботу з особами, що відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі є "розпорошеними" по окремих розділах та статтях. В цьому контексті відмічено структурну організацію розділу III Кодексу "Виконання покарання у виді позбавлення волі", де міститься окрема Глава 19, що регулює порядок проведення соціально-виховної роботи з засудженими до довічного позбавлення волі. Запропоновано доповнити Розділ IV окремою статтею, котра буде регулювати питання соціально-виховної роботи з особами, що відбувають покарання у вигляді довічного позбавлення волі.

Розглянуто проблему врахування законом окреслених підстав для ефективного, доцільного та результативного застосування заходів забезпечення кримінального провадження, запобіжних заходів; обставини, що беруть до уваги, вибираючи їх. Мета роботи - застосування згаданих заходів є забезпечення певного вектора адекватної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Цього можна досягти за умови правильного вибору будь-якого заходу забезпечення, незалежно від виду та обсягу застосовуваних обмежень. Ця загальна мета диференціюється залежно від виду заходу забезпечення провадження, запобіжного заходу, тобто уможливлюється на засадах обмеження прав і свобод підозрюваного, обвинуваченого. Зауважено, що захід забезпечення провадження необхідно вибирати винятково з метою дотримання належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, виконання покладених на нього процесуальних обов'язків, а також щоб запобігти спробам переховуватися від органів досудового розслідування та суду; знищити, сховати або спотворити будь-які з речей чи предметів, які мають доказове значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого учасника провадження; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжувати розпочате. Окреслено напрями індивідуалізації, персоніфікації заходів забезпечення провадження, запобіжних заходів, тобто доцільності, правильності, ефективності, обгрунтованості вибору окремого їх різновиду стосовно конкретного обвинуваченого, аж до врахування прогнозованих ризиків у поведінці. Розглянуто процесуальний правовий підхід під час урахування обставин, закріплених у ст. 178 КПК.

Розглянуто проблему криміналістичного та процесуального аналізу сутності та цілей використання судових експертиз під час досудового розслідування кримінальних проваджень. У кримінальній процесуальній діяльності спеціальні знання використовуються у двох формах: у формі залучення спеціалістів під час проведення окремих слідчих (розшукових) дій; у формі залучення експерта в кримінальне провадження для проведення експертизи. Саме друга з зазначених вище форм залучення спеціальних знань є особливо важливою для кримінального провадження в цілому і для досудового розслідування зокрема, оскільки ця форма надає нове джерело доказів у кримінальному провадженні. Встановлено, що проведення експертизи спрямоване на отримання нових, раніше невідомих слідчому фактичних даних із застосуванням спеціальних знань. Зокрема, виявлення сторонніх мікрооб'єктів на речових доказах, вилучених у потерпілих при вчиненні вбивств, розбійних нападів, згвалтувань тощо; встановлення початкових записів у документах, які були змінені, тощо, тобто виявлення невідомих раніше слідчому фактичних даних, які є доказами у справі. При цьому інформація, яка встановлюється експертом, не обов'язково має бути абсолютно новою для слідчого, оскільки перевірка одних доказів на базі інших у кримінальному провадженні здійснюється шляхом зіставлення їх змісту та з'ясування їхньої погодженості один з одним. У цьому випадку така перевірка буде взаємодоповнювальною. Так, наприклад, результати слідчого експерименту шляхом відтворення обстановки та обставин події кримінального правопорушення, проведеної з метою перевірки показань підозрюваного про те, як ним були спричинені ушкодження потерпілому (використане знаряддя, способи нанесення ударів, їх кількість тощо), зіставляються з висновками судово-медичної експертизи потерпілого. Збіг отриманих результатів буде свідчити про те, що подія відбувалася саме так, як вказує підозрюваний. Отже, у слідчого з'являється новий доказ, який тільки підтверджує вже відомі йому дані про факти. Констатовано, що на підставі аналізу сутності залучення спеціальних знань у кримінальному провадженні на стадії досудового розслідування кримінальних проваджень можна виділити певні напрямки використання висновків експерта, цілями яких є: у доказуванні - отримання нових доказів, перевірка інших доказів, формування комплексів доказів; у тактичному плані - висунення та перевірка версій, моделювання механізму вчинення кримінального правопорушення, подолання протидії розслідуванню; в організаційному плані - обгрунтування рішень, які приймає слідчий у розслідуваному кримінальному провадженні; у профілактиці злочинів - встановлення обставин, які сприяли вчиненню кримінальних правопорушень. Відмічено, що від цілей використання висновків судових експертиз у кримінальних провадженнях треба відрізняти цілі провадження судових експертиз, тобто завдання, які вирішуються експертом.

Розглянуто у науковому та концептуальному розумінні інституалізацію Чорнобильської катастрофи. Масштаб Чорнобильської катастрофи - найважчої за всю історію людства техногенної катастрофи добре відомий як вченим, так і політикам усього світу. Внаслідок вибуху на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 р. в довкілля було викинуто від 3 до 7 % радіонуклідів, які на момент катастрофи накопичилися в четвертому енергоблоці ЧАЕС. Чорнобильська катастрофа не має аналогів серед трагедій, які спіткали людство за всю історію. Вона залишила руйнівні сліди в екології, ризики для здоров'я людей, спричинила погіршення соціальних, економічних і життєвих умов. Урок Чорнобиля - це жахливий досвід. Водночас це попередження про необхідність розумного використання так званого "мирного атома" не тільки для України - воно стосується всіх країн світу.

Зазначено, що монографія є одним із перших всебічних монографічних досліджень в Україні, пов'язаних із визначенням сучасних завдань під час досудового розслідування злочинів, скоєних у місцях позбавлення волі. Визначено низку проблем, які потребують вирішення на законодавчому, організаційному, доктринальному та інших рівнях з метою вдосконалення існуючої законодавчої бази. Матеріал подано англійською мовою.

Досліджено вплив правового регулювання на державну єдність та територіальну цілісності України. Визначено, що суверенітет України поширюється на всю територію, територіальний устрій базується на засадах єдності та цілісності державної території в межах існуючих кордонів. Державна єдність і цілісність державної території означає, що складові частини держави перебувають в нерозривному взаємному зв'язку, характеризуються внутрішньою єдністю. Територіальна єдність і цілісність забезпечують непорушність і стабільність існування держави та не дозволяють посягань на територію.

Досліджено проблеми щодо запобігання вчиненню службовими особами кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності. Розглянуто питання удосконалення заходів запобігання вчиненню службовими особами кримінальних правопорушень у сфері господарської діяльності. Сформульовано низку нових положень і висновків, які мають вагоме значення для кримінального права та кримінології і юридичної практики.

Досліджено оптимізацію діяльності оперативних та слідчих підрозділів Служби безпеки України з виявлення та розслідування контрабанди наркотичних засобів, що вчиняються організованими злочинними групами. Наведено теоретико-прикладну характеристику контрабанди наркотичних засобів, що вчиняються організованими злочинними групами. Досліджено питання з врегулювання порядку застосування до фізичних осіб заходів вгамування. Охарактеризовано особливості тактики проведення окремих слідчих (розшукових) дій при розслідуванні контрабанди наркотичних засобів, що вчиняються організованими злочинними групами. Сформульовано низку нових положень і висновків, які мають вагоме значення для кримінального, кримінально-виконавчого права й юридичної практики.

Розглянуто питання ролі громадянського суспільства та засобів масової інформації у боротьбі з корупцією. Доведено, що ефективна діяльність, спрямована на подолання корупції видається неможливою без участі суспільства. Громадськість, з одного боку, є тією силою, яка здатна розірвати коло системної корупції у державі, а з іншого, без її підтримки, взаємодії з інститутами громадянського суспільства, антикорупційна діяльність органів державної влади видається малоефективною. Вплив засобів масової інформації на подолання корупції можна розглядати у двох площинах: прямий вплив, коли реакцією на опублікування певної історії про корупційні правопорушення є відкриття кримінального провадження компетентними органами, прийняття відповідних законів, які врегульовують проблему, висвітлену через засоби масової інформації, відправлення у відставку посадової особи, яка була викрита у корупційних зловживаннях; непрямий вплив, коли публікація спричиняє лише пожвавлення антикорупційної дискусії у суспільстві, сприяє формуванню політичного плюралізму, а у посадових осіб відчуття того, що вони перебувають під наглядом громадськості.

Розглянуто проблему захисту та забезпечення безпеки свідка у кримінальному провадженні та вивчено досвід окремих зарубіжних країн у вирішенні зазначеної проблеми в кримінальному процесі. Зокрема, для визначення сутності свідка як суб'єкта кримінального процесу та носія доказової інформації в кримінальному провадженні, наведено теоретичний аналіз наукових позицій окремих вчених процесуалістів щодо мети та підстав захисту та забезпечення безпеки свідка, а також проаналізовано норми чинного в Україні кримінального процесуального законодавства, які закріплюють норми забезпечення захисту та безпеки свідка як учасника, що бере участь у кримінальному провадженні. Наведено аналіз позитивного для України досвіду деяких зарубіжних держав у побудові системи захисту та забезпечення безпеки свідків у кримінальному процесі. Встановлено, що ключовою особливістю процесуального статусу свідка, яка відрізняє його від інших учасників кримінального провадження, зокрема потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, є наявність статутного обов'язку надати незалежні безсторонні свідчення по суті кримінального провадження. Однак цей обов'язок свідка держава повинна підтверджувати відповідними гарантіями його безпеки. Юридичний статус свідка є системою нормативно-регулюючих норм кримінального процесу щодо прав, обов'язків та обмежень відповідальності особи, яка виступає як свідок, для максимально реалізації цією особою суспільно значущої функції - реалізації завдань кримінального судочинства. Однак для реалізації цієї функції держава в певних випадках змушена (вважаємо, - зобов'язана) брати на себе обов'язок захисту свідка. Констатовано, що використання міжнародного досвіду є неоціненним для нагальної необхідності вдосконалення інституту імунітету свідка та його захисту в Україні. Адже сьогодні в Україні не існує системи захисту свідків як такої, хіба що співробітники національної поліції та СБУ за потреби забезпечують особисту охорону. Також, ще в 1993 р. був прийнятий закон, який стосується захисту свідків, але він реально не діє та вже безнадійно застарів, його варто або оновити, або ж замінити на новий. Висловлено пропозицію про необхідність створення в Україні схожої за незалежністю до НАБУ служби з зхисту свідків. Це допомогло б уникнути конкуренції серед правоохоронних відомств і не допустити браку довіри до них.