Розглянуто проблеми діагностики пошкодження підшлункової залози (ППЗ) у випадку поєднаної травми. Особливість ППЗ у випадку закритої поєднаної травми (ЗПТ) - відсутність патогномонічних симптомів. Раціональне використання інструментальних діагностичних методів дозволяє своєчасно діагностувати ППЗ у разі ЗПТ.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.2,6

Рубрики:

Ортопедія і протезування

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р458.25-5

Рубрики:

Деформації і функціональні порушення хребта

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розглянуто питання підвищення ефективності процесу хірургічного лікування постраждалих з пошкодженням підшлункової залози (ППЗ) за поєднаної абдоміноторакальної травми (ПАТТ). Проведено аналіз лікування даних пацієнтів, патогістологічні дослідження підшлункової залози та анкетування хворих, які раніше перенесли ППЗ. Науково обгрунтовано необхідність проведення оцінки тяжкості травми та комплексного прогнозування перебігу гострого періоду травматичної хвороби, що дозволяє знизити летальність, зменшити частоту виникнення травматичного панкреатиту та скоротити терміни стаціонарного лікування.

Описано проведення експерименту, застосовано обладнання та методики досягнення максимальної чутливості. Експеримент проведено в підземному приміщенні лабораторії низькофонових досліджень Баксанской нейтринної обсерваторії ІЯД РАН. Для вимірювань застосовано низькофоновий спектрометр на базі двох великих пропорційних лічильників, виготовлених з електролітичної міді. Загальна тривалість експерименту склала 15000 годин.

Проаналізовано динаміку змін тяжкості стану та ступеню поліорганної дисфункції (ПД) у хворих, які померли від тяжкого гострого панкреатиту. У пацієнтів, оперованих пізніше 14-ї доби від початку захворювання, та неоперованих летальність зумовлена первинною панкреатогенною ПД з подальшим прогресуючим погіршенням стану внаслідок виникнення гнійно-септичних ускладнень. Збільшення тяжкості стану та прогресування ПД у пацієнтів, оперованих у строки до 6 діб, імовірно, пов'язане з необгрунтованою оперативно-анестезіологічною агресією. Ці дані свідчать про можливість попередження смерті хворих у разі відмови від виконання "ранніх" оперативних втручань.

Проаналізовано джерела наукової інформації щодо хірургічної тактики за травматичної нестабільності груднинно-ребрового каркасу. Дослідження показало, що за такого виду травми доцільне застосування мінімально інвазивного остеосинтезу. Запропоновано оригінальний метод остеосинтезу ребер і груднини з використанням апарата зовнішньої фіксації, впровадження якого у клінічну практику суттєво покращило наслідки хірургічного лікування постраждалих.

Множинні фрагментарні переломи ребер та грудини - найбільш тяжкий вид закритої травми грудної клітки. Перспективний напрямок в лікуванні таких постраждалих - застосування найменш травматичних методів позавогнищевої фіксації переломів. Мета роботи - проаналізувати сучасні тактичні підходи щодо оперативної тактики у разі травматичної нестабільності грудино-ребрового каркасу та ефективність розробленої методики ектраплеврального остеосинтезу. Проведено аналіз джерел наукової інформації стосовно хірургічної тактики у разі травматичної нестабільності грудино-ребрового каркасу. Спостережено 35 пацієнтів. У 18 постраждалих застосовано екстраплевральний остеосинтез оригінальним апаратом зовнішньої фіксації. Дослідження показало, що у випадку даного різновиду травм доцільно застосовувати мінімально інвазивний остеосинтез. Запропоновано оригінальний метод остеосинтезу ребер і грудини з застосуванням апарату зовнішньої фіксації. Принципова відмінність наведеного методу - оригінальний спосіб кріплення металоконструкції на ребрах і грудині та можливість моделювання кісткового каркасу. Ця методика надає змогу суттєво покращити наслідки хірургічного лікування постраждалих. Висновки: погружний остеосинтез суперечить сучасним хірургічним принципам тактики "damage control". Наведена методика остеосинтезу грудино-ребрового каркасу відповідає всім вимогам тактики "damage control" і рекомендована до широкого застосування. Летальних випадків серед пацієнтів не спостерігалося.

На даний час наукові публікації не містять повної інформації з питань тактики та лікування травматичної асфіксії (ТА). Мета дослідження - встановити характер впливу ТА на перебіг тяжкої політравми у постраждалих із травматичною нестабільністю грудино-ребрового каркасу. Проаналізовано 8 клінічних випадків лікування ТА у постраждалих із тяжкими ушкодженнями грудинно-ребрового каркасу. Встановлено особливості перебігу травматичного процесу у цієї категорії постраждалих з позиції об'єктивізації тяжкості травми. У 17 % випадків нестабільність грудинно-ребрового каркасу супроводжувалась синдромом ТА. ТА значно посилює тяжкість стану постраждалих. ТА зумовлює розвиток інфекційних ускладнень у всіх пацієнтів з боку респіраторної системи. Але ТА суттєво не впливає на летальність у разі цієї патології. Висновки: тяжка травма грудей у 17 % випадків супроводжується синдромом ТА. ТА значно посилює тяжкість стану постраждалих. ТА обумовлює розвиток інфекційних ускладнень у всіх пацієнтів із травматичною нестабільністю грудино-ребрового каркасу.

Проаналізовано 8 клінічних спостережень лікування синдрому верхньої порожнистої вени у постраждалих у разі травматичної нестабільності груднинно-ребрового каркасу. Встановлено особливості перебігу травматичного процесу з позицій об'єктивізації тяжкості травми.

Проведено дослідження можливих причин анехогенності холелітів. Ключова відмінність ехогенних холелітів полягає у більшому відсотковому вмісті органічних сполук та води, щільність шарів яких від "мінерального ядра" до зовні поступово зменшується. Висунуто авторську гіпотезу "феномена анехогенності".

Аналітичний огляд джерел наукової інформації висвітлив ряд проблем у процесі зміни парадигми лікування переломів ребер за флотуючої грудної клітки. Рекомендації із занурювального остеосинтезу ребер мають контраверсивний характер стосовно класичних травматологічних рекомендацій щодо недоцільності цієї методики у разі тяжкої політравми. Крім того, пряме перенесення технологій металоостеосинтезу довгих трубчастих кісток у методики остеосинтезу ребер не враховує їх гістоанатомічні та функціональні особливості, а доказова база всіх досліджень грунтується виключно на клінічних наслідках лікування. На сьогодні жодна наявна методика остеосинтезу ребер не має біотехнічного обгрунтування. Наведено результати експериментального порівняння біомеханічних характеристик найбільш поширених в Україні методів остеосинтезу ребер. Дослідження проводилося на 34 реброво-м'язових фрагментах грудної стінки свиней. За експериментальних умов вивчалися характеристики жорсткості натурних ребрових зразків до та після остеосинтезу за трьома методиками: занурювальний інтрамедулярний метод за допомогою спиць; позавогнищевий екстраплевральний метод за допомогою оригінального апарата зовнішньої фіксації; занурювальний накістковий метод за допомогою пластин. Певні рівні необоротних деформацій на перших циклах статичних навантажень показали всі використані системи остеосинтезу, але найбільші їх значення спостерігалися під час занурювального остеосинтезу спицями та пластинами. Також відмічалася схильність до міграції окремих елементів із руйнуванням несучих структур ребер та появи люфтів за умов статичних навантажень та незадовільні характеристики щодо відновлення жорсткості ребрового блоку. Позавогнищевий екстраплевральний остеосинтез за допомогою оригінального апарату зовнішньої фіксації на основі пластин-стрижнів надає змогу досягти значень жорсткості, наближених до фізіологічного рівня (в експерименті - 93 % від природної жорсткості).

Проведене концептуальне клініко-епідеміологічне дослідження поєднаної торакоабдомінальної травми (ПТАТ) на основі аналізу 2009 медичних карт. Клінічний діагноз та судово-медичні висновки трансформовані у коди шкали ВПХ(П)-МТ. Основним завданням було виділення клініко-епідеміологічних груп, що найкращим чином апроксимують процеси розподілу сучасної травми залежно від тяжкості ушкодження (ТУ). Для цього проведена багатовимірна стратифікація даних тяжкості травми шляхом кластеризації. Встановлено, що сучасна ПТАТ має чітку структуризацію на клініко-епідеміологічні групи, клінічний профіль яких визначається тяжкістю домінуючого ушкодження певної анатомо-функціональної ділянки (АФД). Травма грудей є найбільш частим домінуючим ушкодженням в структурі ПТАТ. Формальні ознаки політравми виявляють у 29,2 % постраждалих, принциповим напрямком покращення результатів лікування слід вважати розробку методів лікування за принципами хірургічної тактики "damage control".

Індекс рубрикатора НБУВ: Р457.365.110.8

Рубрики:

Пошкодження серця, серцевої сумки і магістральних судин

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено клініко-епідеміологічне дослідження 64 клінічних випадків закритої поєднаної травми з розвитком феномена флотації грудної клітки (ФГК). Вивченню підлягали основні аспекти внутрішньогрупового розподілу та міжгрупових гендерних і вікових співвідношень із показниками виживаності та летальності. Встановлено, що травми з розвитком феномена ФГК спостерігаються переважно в чоловіків (79,7 %) соціально-продуктивного віку (40 - 59 років, 51,6 %) внаслідок транспортних травм із пішоходами (28,1 %) та водіями (21,9 %). Дорожньо-транспортний травматизм є домінуючим видом травм у постраждалих із ФГК та становить 62,5 % від усіх випадків, при цьому флотація грудної клітки зустрічається в 4 рази частіше в чоловіків, ніж у жінок. На результуючі наслідки травм із ФГК мають суттєвий вплив гендерні і вікові фактори, що тісно пов'язані між собою.

Висвітлено результати досліджень в межах договору N 2 від 22.12.2015 р. між Полтавською державною аграрною академією (ПДАА) та Вищим державним навчальним закладом України "Українська медична стоматологічна академія" (ВДНЗУ УМСА) про розширення співробітництва та зміцнення зв'язків у сфері науки, новітніх технологій та інновацій, а також сприяння академічній мобільності з питань, які представляють спільний науковий та суспільний інтерес. Розглянуто питання щодо практичного застосування різних способів складання та кріплення стрижневої системи балко-стрижневого апарату зовнішньої фіксації під час лікування флотуючих переломів грудної клітини людини. Описано випадки доцільності застосування балково-стрижневого апарату з зовнішніми опорними шпильками для фіксації декількох суміжних ребер виламаного фрагменту грудино-ребрового каркасу за схемою зовнішнього прямокутника, за схемою з частково зведеними стрижнями, а також за комбінованою схемою.

Для студентів стоматологічних факультетів викладено матеріал з сучасної хірургії в умовах масових ушкоджень при катастрофах і надзвичайних ситуаціях. Окреслено основи лікувально-евакуаційних заходів в сучасних умовах. Розглянуто особливості медичного сортування, евакуації постраждалих, первинної підтримки життя. Охарактеризовано серцево-легеневу реанімацію: відновлення прохідності дихальних шляхів, дихання, кровообігу. Увагу приділено лікуванню бойової хірургічної травми, вогнепальної рани та вибухової травми. Розкрито природу травматичного шоку, визначено ступені тяжкості шоку. Надано основи інтенсивної інфузійної терапії. Описано нейротравму, клінічну картину поранення лиця і шиї. Наведено класифікацію травм м'яких тканин, ЛОР-органів, очей, лицевого скелету.

Мета роботи - проаналізувати можливості та ефективність застосування інтервенційної сонографії в комплексному хірургічному лікуванні пацієнтів із бактеріальними абсцесами печінки (БАП). Представлено результати лікування 39 пацієнтів з АП в клініці хірургії N 3 за період з 2012 по червень 2019 рр. Пацієнтів лікували шляхом пункційної аспірації або дренування абсцесів під сонографічним контролем. При АП діаметром до 40 мм виконано пункційну санацію. У всіх інших пацієнтів було виконано черезшкірне дренування незалежно від розмірів і локалізації абсцесу. Лікування із застосуванням інтервенційної сонографії було ефективним у 37 (94,9 %) пацієнтів. Післяопераційні ускладнення виникли у 4 (10,3 %) пацієнтів: кровотеча в порожнину абсцесу (у 2), тривале виділення жовчі по дренажу (у 1), міграція дренажа з порожнини абсцесу (у 1). Середній термін перебування хворих у стаціонарі становив (19,2 +- 1,6) ліжко-дня. Висновки: застосування пункційно-дренувальних методик під сонографічним контролем у лікуванні пацієнтів з АП є методом вибору, що обумовлено їх малою травматичністю, доступністю динамічного контролю та ефективністю у 94,9 % пацієнтів. Однак дані методики мають і деякі обмеження, пов'язані з кількістю абсцесів, їх локалізацією, а також зі складною конфігурацією абсцесів та великою вірогідністю наявних крупних секвестрів некротизованої паренхіми печінки.

Шляхом аналітичного огляду наукових джерел інформації встановлено відсутність загальноприйнятої концепції НЛТ паренхіматозних органів та консенсусу щодо методів відбору пацієнтів для її застосування серед вітчизняних та закордонних авторів. Визначено, що діагностичні тактика та заходи у постраждалих із ЗТЖ в контексті концепції НЛТ паренхіматозних органів повинні бути максимально раціональними і комплексними, ураховувати технічний і кваліфікаційний потенціал медичної установи. Розвиток сучасних медичних технологій діагностики пошкоджень збільшує можливість своєчасного й ефективного неоперативного лікування постраждалих із ЗТЖ з пошкодженням паренхіматозних органів, причому така тенденція буде посилюватись у майбутньому. Критерії застосування НЛТ паренхіматозних органів або відмови від нього на даний час недостатньо визначені та потребують подальшої наукової розробки і клінічного тестування задля досягнення клінічного консенсусу. Адаптація і впровадження технології НЛТ паренхіматозних органів є перспективним напрямком зниження частоти ускладнень та рівня смертності у вітчизняних закладах, що надають медичну допомогу при травмах живота.

Об’єкт – закриті поєднані ушкодження грудей і живота; мета – поліпшення наслідків хірургічного лікування постраждалих із торакоабдомінальною політравмою і домінуючим ушкодженням грудей на основі розробки нових і удосконалення технологій оперативного лікування, що існують; методи – клініко-статистичний, експериментальний, клінічний, клініко-лабораторний, клініко-інструментальний; результати – уперше клініко-епідеміологічне дослідження характеристик сучасної поєднаної торакоабдомінальної травми проведено із використанням найбільш інформативних статистичних методик, що дозволило провести ризикорієнтований клініко-епідеміологічний аналіз та визначити напрями удосконалення діагностичної та лікувальної тактики тяжкої закритої поєднаної травми грудей і живота на рандомізованих клініко-епідеміологічних групах; вперше встановлено рандомізовані клініко-епідеміологічні характеристики травматичного процесу в постраждалих із поєднаною торакоабдомінальною травмою; суттєво доповнено наукові дані щодо клініко-нозологічних та клініко-анатомічних характеристик ушкоджень у постраждалих, які вижили і загинули, при поєднаній торакоабдомінальній травмі з домінуючим ушкодженням грудей; уперше було встановлено об’єктивні критерії факторів, що створювали ризики, летального наслідку при поєднаній торакоабдомінальній травмі; уперше було науково обґрунтовано об’єднання всіх складових оперативної корекції ушкоджень грудей і живота в єдиний торакоабдомінальний оперативний прийом із розробкою нових і удосконаленням методів лікування, що існують на основі проведеного всебічного клініко-епідеміологічного аналізу сучасної поєднаної торакоабдомінальної травми; уперше було проведено кінематичний аналіз процесу флотації грудної клітки та експериментальне порівняння біомеханічних характеристик методів лікування ушкоджень груднино-ребрового каркаса, що дозволило на новому науковому рівні обґрунтувати розробку нових пристроїв і методик лікування; уперше нові технології оперативної корекції ушкоджень груднино-ребрового каркасу було розроблено та обґрунтовано на основі ретельно спланованого та проведеного на високому науковому рівні експерименту; галузь – медицина.