Висвітлено сутність і етапи становлення сучасної гуманітарної методології, розкрито можливості її застосування у сучасному державному управлінні. Розглянуто державне управління як сферу діяльності, результативність якої залежить від впровадження загальноприйнятої методологічної моделі - парадигми. Зміст гуманітарної парадигми в системі висвітлено через ряд її атрибутивних ознак: концептуальна визначеність, інституційно-правова заданість, вільна детермінація та свідоме залучення учасників. Особливу увагу приділено напрямкам реалізації гуманітарних цінностей засобами держави.

Освещены сущность и этапы становления современной гуманитарной методологии, раскрыты возможности ее применения в современном государственном управлении. Рассмотрено государственное управление как сфера деятельности, результативность которой зависит от внедрения общепринятой методологической модели - парадигмы. Содержание гуманитарной парадигмы в системе освещено через ряд ее атрибутивных признаков: концептуальная определенность, институционно-правовая заданность, свободная детерминация и сознательное привлечение участников. Особое внимание уделено направлениям реализации гуманитарных ценностей средствами государства.

Вперше в Україні досліджено проблему становлення та функціонування гуманітарної парадигми в системі державного управління. Розкрито зміст гуманітарної парадигми через ряд її атрибутивних ознак - визнання людини вищою метою, а людинознавства - необхідною умовою здійснення демократичного врядування. Визначено основні напрями реалізації орієнтованої на людину державної політики, зокрема, дотримання принципу верховенства приватних прав людини, здійснення належної кадрової політики, утвердження адміністративної культури, формування гуманітарно-інноваційного способу мислення посадових осіб державного управління та місцевого самоврядування, а також проведення об'єктивного гуманітарного аудиту.

Розглянуто особливості наукового дослідження проблем державного управління (ДУ). Охарактеризовано ДУ як систему суспільно-владних відносин. Подано інформацію про інституціоналізм як методологію дослідження ДУ. Обгрунтовано можливості використання у теорії та прктиці ДУ методології суміжних наук: менеджменту, юриспруденції та психології. Приділено увагу парадигмі як моделі розуміння та здійснення ДУ.

Наведено результати дослідження процесу легітимації керівника органів державної влади в рефлексивному та архетипному дискурсі. Встановлено, що рефлексивні дії керівника органів державної влади, що спрямовані на самопізнання, саморозвиток та самокорекцію, а також архетипи, що відповідають вимогам сьогодення, зокрема компетентність, відповідальність, раціональність, значущість нематеріальних цінностей, актуалізуючись у несвідомій сфері особистості керівника, сукупно сприяють його легітимації.

Розкрито специфіку діяльності керівника в сучасних умовах становлення демократичної системи публічного управління в Україні, що зумовлює низку вимог до його професійної підготовки. Обгрунтовано важливість дотримання компетентнісного підходу, що виявляє фаховість керівника в контексті соціальної відповідальності й інституційної визначеності його посадових обов'язків. Діяльність керівника розглянуто з позиції виконання ним основних функцій управління, засобів забезпечення публічного успіху та досягнення ефективності публічної установи. Визначено зміст складових компетентності, можливості їх удосконалення та технології ефективного керівництва. Особливу увагу приділено психологічній зрілості керівника, його особистісним характеристикам і вмінням формувати позитивний соціально-психологічний клімат у публічній установі. Запропоновано рекомендації із підвищення професійної майстерності керівника шляхом навчання, самоосвіти та самоменеджменту.

Висвітлено сучасний стан розвитку публічного управління в Україні, його проблеми та перспективи їх подолання. Розкрито історичні та теоретичні передумови становлення демократичного врядування, доведено необхідність запровадження нових форм залучення громадськості до активної участі у вирішенні соціальних завдань. Обгрунтовано важливість здійснення реформування на основі використання теоретико-методологічного потенціалу та звернення до науково-експертного середовища в процесі прийняття управлінських рішень. Особливу увагу приділено розгляду нормативно-правового регулювання сфери публічності та реалізації принципу верховенства права. Доведено, що значні проблеми та потужний потенціал розвитку публічного управління зосереджені у сфері комунікацій, що розкривається у контексті сучасних інформаційних викликів і досягнень. Зазначено, що публічність управління безпосередньо пов'язана із застосуванням відповідного інструментарію, нових інноваційних підходів і методів соціальної взаємодії, які спрямовані на вирішення актуальних проблем соціального добробуту та гуманітарного розвитку.

Розкрито специфіку публічно-управлінської сфери як об’єкта наукового дослідження та практичної модернізації. Розглянуто низку філософських, загальнонаукових та конкрегнонаукових концепцій і методів аналізу публічно-управлінських процесів. Здійснено узагальнення та систематизацію методологічних підходів із врахуванням міждисциплінарного характеру досліджуваної сфери. Обгрунтовано важливість дотримання вимог модернізаційних викликів сьогодення щодо перспектив демократичного розвитку. Запропоновано методичні рекомендації з організації дослідницької роботи та вказано на методологічні особливості кваліфікаційних робіт із спеціальності публічне управління та адміністрування.