На підставі широкого кола джерельно-документального матеріалу, новітньої історіографічної літератури висвітлено добу українських визвольних змагань 1917 - 1921 рр. Охарактеризовано український визвольний рух початку XX ст., можливості його розвитку, обумовлені вибухом Лютневої революції в Російській імперії. Період стрімкого піднесення національного руху яскраво втілився у створенні та перших кроках діяльності Української Центральної Ради, яка за перебігом історичних подій призвела до проголошення незалежності Української Народної Республіки в січні 1918 р. Проаналізовано події Брестського миру, приходу австро-німецького війська в Україну, гетьманського перевороту та створення Української Держави П.Скоропадського, повалення гетьманату й проголошення Директорії УНР, антиукраїнської діяльності московських більшовиків та їх місцевих підголосків. Поразки українських визвольних змагань внаслідок, насамперед, слабкості та внутрішніх суперечностей у національному політичному таборі - подано в контексті тогочасних міжнародних подій, зумовлених завершенням Першої світової війни, що докорінно змінила геополітичну ситуацію, а відтак - і політичну мапу Європи, але, на жаль, без незалежної України. Окремо висвітлено складний і напрочуд яскравий епізод історії національних визвольних змагань - проголошення на західних теренах нашої Батьківщини Західноукраїнської Народної Республіки, драматичну історію її самоорганізації та перманентної боротьби з переважаючими силами зовнішнього супротивника - відродженої Польщі.

Висвітлено життєвий шлях, наукову, педагогічну та громадську діяльність О. Г. Бажана - члена президії Національної спілки краєзнавців України, першого заступника головного редактора журналу "Краєзнавство", Заслуженого працівника культури України, Почесного краєзнавця України, автора понад 500 праць, зокрема, монографій та посібників. Наведено хронологічний покажчик праць О. Г. Бажана, надрукованих у 1992 -2023 роках.

Вперше у науково-популярному стилі з використанням широкого кола джерел та літератури висвітлено етапи життя і церковної та громадської діяльності митрополита УГКЦ Блаженнішого Любомира, зокрема дитячі та шкільні роки у період з 1939 р. (включення Західної України до складу УРСР, роки нацистської окупації західноукраїнських земель) до перебування в австрійському таборі «Ді-Пі» (1944-1948 рр.); роки навчання і еміграції у США (1949-1958); перебування в Італії (1969-1993 рр.); роки діяльності в Україні (1993-2017 рр.) і як очільника УГКЦ, і як кардинала - емерита. Увагу приділено дослідженню впливу родини, особистостей митрополита Андрея Шептицького та патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого на формування особистості Любомира Гузара, психологічний та особистісний портрет Блаженнішого Любомира. Біографію Блаженнішого Любомира подано у контексті суспільно-політичних процесів та подій в Україні і у світі упродовж XX століття, розкрито їх вплив та значення у житті особистості кардинала Любомира Гузара.

Присвячено 400-річчю надання Чернігову магдебурзького права. Збірник законодавчих та публічно-правових актів містить королівські привілеї, царські грамоти, накази, гетьманські та полковничі універсали, а також універсали Генеральної військової канцелярії, що надавалися місту протягом XVII - першої половини XVIII ст. Цей комплекс документів слугував підґрунтям міського самоврядування за європейським зразком, визначав повноваження та структуру магістрату та основні напрями його діяльності.

Розглянуто концептуальні питання історичного туризмознавства, історію туризму та екскурсійну справу в Україні та світі. Висвітлено досвід зарубіжних країн з розвитку історико-культурного туризму, український та зарубіжний досвід етнотуризму. Охарактеризовано історико-культурний туризм як чинник сталого розвитку регіонів України. Розкрито роль туристичного краєзнавства у вивченні та популяризації історико-культурної спадщини України. Висвітлено історико-культурну і релігійну спадщину Києва та ЇЇ використання в туристично-екскурсійній галузі.

Наведено тексти доповідей і повідомлень, присвячених діяльності професора Баженова Л. В., питанням розвитку національного краєзнавства, джерелознавства, історіографії, історії, а також відомим постатям Поділля та Південно-Східної Волині. Висвітлено проблеми інноваційного розвитку національного краєзнавства України на регіональному рівні. Проаналізовано російську мілітарну тематику XIX ст. у дослідженнях краєзнавців Поділля. Увагу приділено відображенню в українській історіографії освітньої діяльності римо-католицького духовенства Правобережної України в другій половині XIX - на початку XX ст. Розглянуто топонімію Поділля як історичне джерело для дослідження історії Великого князівства Литовського.

Увагу приділено інтелектуальному внеску Кирило-Мефодіївського товариства у формування нової української ідентичності. Акцентовано на формуванні уявлень у здобувачів освіти засобами естетичного навчання при вивченні теми "Кирило-Мефодіївське братство". Розглянуто участь кирило-мефодіївців у роботі Київської археографічної комісії. Досліджено соціально-економічні умови формування історичних поглядів кирило-мефодіївців. Висвітлено питання взаємин П. Куліша та київського губернатора І. Фундуклея. Розкрито також роль П. Куліша у формуванні творчої особистості І. Нечуя-Левицького. Вивчено тему "Кирило-Мефодіївське братство" в курсі історії України: інноваційні підходи формування медіа компетентності. Розглянуто педагогічні умови формування медіаграмотності здобувачів освіти на уроках історії України (на прикладі теми "Кирило-Мефодіївське братство"). Висвітлено сучасні ідеї та принципи функціонування держави, викладені у програмних документах Кирило-Мефодіївського братства.

Розглянуто теоретико-методологічні засади науки краєзнавство і характеристику етапів його історичного розвитку. Розкрито внесок видатних постатей у формування наукової галузі, специфіку джерельної бази краєзнавства, подано загальну характеристику країв України. Висвітлено природу та історію краю як предмет краєзнавчих досліджень, визначено роль науково-освітніх, культурних, музейних, пам'яткоохоронних та туристичних закладів у розвитку краєзнавства.

Висвітлено розвиток українського краєзнавства в контексті соціогуманітарної парадигми, комплексно проаналізовано головні напрями діяльності Національної спілки краєзнавців України. Всебічно розкрито здобутки краєзнавців науково-теоретичного та практичного змісту, досліджено вплив краєзнавчого руху на суспільні перетворення у сучасній Україні, окреслено його стратегічні перспективи в дальшому зміцненні духовних засад українського соціуму.

Мета статті - реконструювати та проаналізувати основні етапи й особливості чорносотенного руху в Україні на початку ХХ ст. та у часи Першої світової війни. Методологія дослідження грунтується на принципах історизму, науковизні, об'єктивності. Використано порівняльно-історичний, аналітично-септичний методи, методики наукової критики джерел, міждисциплінарний підхід. На підставі опрацьованих джерел, значна частина яких уперше вводиться в науковий обіг, охарактеризовано специфіку чорносотенного руху в Україні наприкінці XIX ст. та у перші десятиліття ХХ ст. Результати дослідження. Проблематика чорносотенного руху у Російській імперії на початку ХХ ст., попри всю її складність і суперечливість, досить успішно досліджується російськими, українськими, єврейськими та іншими істориками і публіцистами вже понад століття. Істотно вивчена історія виникнення і становлення чорносотенних партій і організацій, їх чисельність та соціальний склад в Україні і загалом в імперії. Проаналізовано різні течії у чорносотенстві - від поміркових до екстремістських, хід єврейських погромів та причини антисемітизму. Менше уваги дослідники приділили зв'язкам чорносотенців та їх верховодів з російським монархізмом, з широкою селянською масою та ієрархами Російської православної церкви. Ще слабкіше висвітлена думська тактика чорносотенців, їх ставлення до царського маніфесту 17 жовтня 1905 р. і проблеми конституціоналізму після обнародування останнього. Серйозною прогалиною у вітчизняній історіографії залишається діяльність чорносотенців у роки Першої світової війни. Перспективи подальших студіювань. Наголошено на значному потенціалі матеріалів названої проблематики в дослідженні феномену чорносотенства, що й донині зберігає свою "виняткову злободенність", особливо в контексті сучасних українсько-російських відносин.

Схарактеризовано процес формування українсько-білоруського кордону крізь призму суспільно-політичних і військових процесів. Досліджено проблеми формування етнічної ідентичності (самоідентифікації) населення українсько-білоруського пограниччя. Проаналізовано значення кордону в щоденних практиках мешканців прилеглих територій. Досліджено вплив соціокультурних, суспільно-політичних чинників на українсько-білоруські відносини. Вказано на особливості трансформації сприйняття кордону після відновлення української та білоруської державності. Доведено важливе значення культурної спадщини пограниччя у процесі кристалізації національної ідентичності, сучасних міждержавних відносин.

Висвітлено основні складові науково-краєзнавчої діяльності та їх результативність відомого українського вченого-історика, освітнього і громадського діяча, доктора історичних наук, професора, академіка Української академії історичних наук, професора кафедри історії України, колишнього декана історичного факультету і ректора Кам'янець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка Завальнюка Олександра Михайловича в 1972 - 2021 рр.

Мета статті - реконструювати та проаналізувати основні етапи й особливості чорносотенного руху в Україні наприкінці XIX ст. та у часи Першої світової війни. Методологія грунтується на принципах історизму, об'єктивності. Використано порівняльно-історичний, аналітично-септичний методи, методики наукової критики джерел, міждисциплінарний підхід. На підставі опрацьованих джерел, значна частина яких уперше вводиться в науковий обіг, охарактеризовано специфіку чорносотенного руху в Україні у вказаний час. Проблематика чорносотенного руху в Російській імперії на початку ХХ ст., попри всю її складність і суперечливість, досить успішно досліджується російськими, українськими, єврейськими та іншими істориками й публіцистами вже понад століття. Істотно вивчена історія виникнення і становлення чорносотенних партій та організацій, їх чисельність, соціальний склад в Україні і загалом в імперії. Проаналізовано різні течії у чорносотенстві - від поміркованих до екстремістських, хід єврейських погромів та причини антисемітизму. Менше уваги дослідники приділили зв'язкам чорносотенців, їх очільників із російським монархізмом, широкою селянською масою та ієрархами православної церкви. Ще слабше висвітлено думську тактику чорносотенців, їх ставлення до маніфесту від 17 жовтня 1905 р., проблеми конституціоналізму після обнародування останнього. Серйозною прогалиною у вітчизняній історіографії залишається діяльність чорносотенців у роки Першої світової війни.

Висвітлено діяльність української інтелігенції в різних структурах доброчинних організацій у часи Першої світової війни.

Мета дослідження - аналіз та узагальнення основних тенденцій висвітлення та розгляду діяльності національних міжпартійних політичних об'єднань Східної Галичини в період 1914 - 1917 рр. в українській історіографії. Окреслення оновленої парадигми розгляду цього процесу як першого етапу Української революції 1914 - 1923 рр. Методологію праці становить комплекс наукових принципів, загальнонаукових і спеціальних історичних, історіографічних методів. Використано також міждисциплінарний та комплексний підходи до історичного й історіографічного дискурсу навколо проблеми бачення основних завдань, місця, ролі, діяльності, значення національних міжпартійних політичних об'єднань Східної Галичини у вказаному хронотопі. Наголошено на потребі перегляду підходу до проблеми як винятково такої, що була складовою лише суспільно-політичних процесів у краї у часи Першої світової війни. Введено в науковий обіг тезу про потребу перегляду хронологічних рамок Української революції як складової Великої східноєвропейської або геополітичної революції у Центрально-Східній Європі 1914 - 1923 рр. Поставлено проблему потреби формування нового історіографічного концепту Української революції 1914 - 1923 рр. Висновки: аргументовано тезу про потребу створення нового конструкту національної історії Української революції початку XX ст., а не такої, що виникла та стала продовженням революції в Росії 1917 - 1921 рр. У рамках цього конструкту і слід розглядати діяльність партійно-політичних об'єднань на Східній Галичині як одну зі складових суспільно-політичних процесів упродовж першого етапу Української революції 1914 - 1923 рр. Актуалізовано проблему потреби формування нового історіографічного концепту Української революції 1914 - 1923 рр. і конструювання нової історіографічної парадигми її розгляду.

Висвітлено відомі, маловідомі та дискусійні питання щодо Національної символіки в умовах розгортання подій Української революції 1917 - 1921 рр. у Києві. Звернено увагу на хроніку непокори - повстання проти влади в Києві в 1917— 1920 рр., втрати Київщини в 1932 - 1933рр., політичні репресії щодо учителів Києва у 1937 - 1938 рр. Розглянуто історію будівництва та перспективи музеєфікації загадкових «Сталінських» тунелів під Дніпром. Вказано перспективи розвитку релігійного туризму на Київщині.

Роботу присвячено вивченню питання функціонування чорносотенного руху Російської імперії на території України на початку XX ст. Істотно вивчено історію виникнення і становлення чорносотенних партій і організацій, їх чисельність та соціальний склад в Україні і загалом в імперії. Проаналізовано різні течії у чорносотенстві - від поміркованих до екстремістських, хід єврейських погромів та причини антисемітизму. Увагу приділено зв'язкам чорносотенців та їхніх верховодів з російським монархізмом, з широкою селянською масою та ієрархами російської православної церкви. Слабкіше висвітлено думську тактику чорносотенців, їх ставлення до царського маніфесту 17 жовтня 1905 р. і проблеми конституціоналізму після обнародування останнього. Дсліджено вплив чорносотенного руху на суспільно-політичні настрої населення на місцях; значення чорносотенного руху в українських губерніях у період Першої світової війни. Це видання адресоване науковцям, викладачам, студентам та всім хто цікавиться історією України, політичними та національними питаннями' у Російській імперії на початку XX ст.

Висвітлено драматичну історію Батурина ранньомодерної доби, коли він відігравав важливу роль у державотворчому процесі як резиденція гетьманів Лівобережної України. Наведено документи, виявлені у Центральному державному історичному архіві України в м. Київ, Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України, Державному архіві Чернігівської області, Науковому архіві Інституту археології НАН України, Російському архіві давніх актів, Архіві Санкт-Петербурзького Інституту історії Російської академії наук. Також вміщено документи, оприлюднені в археографічних збірниках і періодичних виданнях протягом XIX - початку XX ст.

Увагу приділено з'ясуванню "вузьких місць" та перспектив подальшого вивчення комплексу питань, пов'язаних із державотворчими процесами на Галичині за воєнно-революційної доби 1914 - 1923 рр. Стрижневими підвалинами оновленого концепту національно-демократичної революції на західноукраїнських землях є її сприйняття й конструювання в контексті загально-континентального процесу боротьби європейських народів за своє національне визволення та державне самоствердження у період Першої світової війни. Виходячи з такого підходу, нижню межу цього процесу (національно-визвольні змагання на західноукраїнських землях) і явища (Листопадова 1918 р. національно-демократична революція) слід не лише об'єднати, а й взаємно детермінувати, розглядаючи їх у контексті тяглості й неперервності. Зазначено щодо можливого використання в такому випадку поняття "національно-демократична революція на західноукраїнських землях 1914 - 1923 рр.". Із такого трактування хронологічних меж національно-демократичної революції на західноукраїнських землях логічно випливає потреба уточнення меж усієї Української революції другого - третього десятиріччя XX ст. Насамперед тому, що її складовою та невід'ємною частиною є революційні події на західноукраїнських землях цього періоду. З іншого боку, саме ці події й розширюють межі власне Української революції в її загальнонаціональних масштабах, утверджують її парадигму як національно-визвольну, національно-державницьку, соборницьку.

Увагу приділено дослідженню діяльності Київської міської думи в 1870 - 1914 рр., коли цей самоврядний орган міської влади використав людські та матеріальні ресурси міста, щоб перетворити його з провінційного в модерне. З'ясовано участь киян у виборі гласних думи, їх соціальний склад та освітній рівень, які впливали на практики роботи думи й управи. Наголошено на тому, що дума скористалася наданими їй повноваженнями - укладала бюджет і розбудовувала міську інфраструктуру, наздоганяючи європейський стандарт міста. Звернено увагу на взаємодію верховної та міської влади, на конфліктні ситуації з воєнним відомством під час встановлення меж міської території, відстоювання місцевих інтересів перед імперськими. Зазначено, що важливим наслідком діяльності думи було запровадження міського громадського транспорту - електричного трамваю. Підкреслено роль думи у процесі становлення Києва як торгово-промислового центру Правобережної України.