Розроблено періодизацію розвитку наукової думки про різні аспекти соціокультурної сутності музейних памяток (МП) та їх місця в системі історико-культурних цінностей. Запропоновано нові підходи до природних класифікацій матеріальних історико-культурних пам'яток. В основу розподілу нерухомих пам'яток покладено територіально-топографічний принцип, а рухомих - інституційний. Зазначено, що суттєвими ознаками для розробки класифікацій МП є соціокультурні особливості їх допам'яткового побутування. Рокрито поняття "пам'ятка" та "музейна пам'ятка", запропоновано дефініції, які включають сутнісні характеристики об'єктів (особливості фіксації історичної пам'яті, автентичність, просторові зв'язки, інформаційно-комунікаційне використання). Встановлено, що поняття "рухома" та "нерухома" пам'ятки не залежать від розмірів об'єкта та можливості його переміщення у просторі. Основним критерієм поділу визначено просторові зв'язки пам'яток. Виявлено соціокультурні функції МП (джерельно-наукова, освітньо-виховна, соціалізуюча, культурно-орієнтаційна, ідеологічна, естетична, рекреаційно-дозвіллєва) та розкрито їх зміст.

Запропоновано чітке визначення понять "пам'ятка" та "музейна пам'ятка", розроблено класифікацію матеріальних історико-культурних цінностей, з'ясовано специфіку музейних пам'яток у порівнянні з іншими цінностями. На широкому історичному тлі висвітлено перебіг історичної еволюції явища, яке набуло, зрештою, статусу "музейної пам'ятки". Акцентовано на ролі та місці музейної пам'ятки в системі історико-культурних цінностей. Окреслено основні напрями соціокультурного використання музейних історико-культурних цінностей, наголошено, що вони є об'єктом специфічної суспільної діяльності щодо регулювання процесу опредметнення та розпредметнення історичної пам'яті з метою забезпечення позитивного перебігу історико-культурного процесу.

Увагу присвячено проблемі найбільш ефективного використання музею як соціально-культурного інституту. Зауважено, що сучасна музеологія все більше поринає у схоластику, а розрив між практикою та теорією посилюється. Музеї демонструють цікаву динаміку розвитку. З одного боку, вони видаються застарілими закладами, що займаються неактуальними залишками культурного життя. З іншого, попри швидкі темпи експансії комп'ютерних технологій, музеї посилюють свою соціально-культурну значущість, не залишаючи нікого байдужими. Наголошено, що без надійних теоретичних засад, музейний заклад рухатиметься наосліп, завдаючи на цьому шляху шкоди як собі, так і соціуму. Зауважено, що наукові дослідження інтенсифікують пошуки оптимальних інституційних налаштувань, при цьому значно зменшуючи часові витрати. Зазначено, що автору дослідження вдалося заново зібрати основні концептуальні каркаси музею та зіткнути їх між собою. В результаті цього, виявилося, що багато стереотипних уявлень про музей не відповідають дійсності. Доведено, що музей не є всього лиш інститутом, що виявляє, зберігає, досліджує та демонструє пам'ятки. Також він не є складом страхового фонду автентичності культури. Акцентовано, що музей може бути корисним для вироблення соціальних технологій, раціоналізації суспільного життя, подолання фейків, симуляцій, поширення науково-критичної методології. В основі музейницької роботи лежить симбіоз науки та мистецтва, якого не вдалося поки досягти в жодній іншій формі.