Індекс рубрикатора НБУВ: Х839(4УКР)013.25 + Х881.9(4УКР)117

Рубрики:

Цивільне і торгове право окремих країн

Кримінальне право окремих країн

Шифр НБУВ: Ж68385 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено дослідження категорії епістемічної модальності у діахронному аспекті, розкрито шляхи формування та еволюції системи мовних засобів (морфологічних, синтаксичних, лексичних) її вираження у середньоанглійській мові у контексті граматичних засобів реалізації достовірності/недостовірності у давньоанглійській мові та у порівнянні з системою форм суб'єктивної модальності сучасної англійської мови. Встановлено динаміку розвитку значень категорії епістемічної модальності (достовірності/недостовірності, гіпотетичної модальності (припущення, передбачення) та модальності логічної необхідності, сформульованої як висновок на основі міркувань мовця про очевидні для нього факти, попередніх знань, звичайного стану речей, свідчень очевидців) в історії англійської мови. Показано процеси переходу від оформлення модальних значень закінченнями дієслова до вираження їх модальними прислівниками, частками, модальними словами, засобами складнопідрядного зв'язку у реченнях.

Розглянуто категорію епістемічної модальності в діахронному аспекті на матеріалі давньо-, середньо- та сучасної англійської мови. Розкрито шляхи формування й еволюції системи мовних засобів (морфологічних, синтаксичних, лексичних) її вираження. Встановлено динаміку розвитку значень категорії епістемічної модальності (достовірності/недостовірності, гіпотетичної модальності (припущення, передбачення) та модальності логічної необхідності, сформульованої як висновок на основі міркувань мовця про очевидні для нього факти, попередніх знань, звичайного стану речей, свідчень очевидців) в історії англійської мови. Показано процеси переходу від оформлення модальних значень закінченнями дієслова до вираження їх модальними прислівниками, частками, модальними словами, засобами складнопідрядного зв'язку в реченнях, контекстом.

Рассмотрена категория эпистемической модальности в диахронном аспекте на материале древне-, средне- и современного английского языка. Раскрыты пути формирования и эволюции системы языковых средств (морфологических, синтаксических, лексических) ее выражения. Установлена динамика развития значений категории эпистемической модальности (достоверности/недостоверности, гипотетической модальности (предположения, предвидения) и модальности логической необходимости, сформулированной как вывод на основе размышлений говорящего об очевидных для него фактах, прежних знаний, обычного положения вещей, свидетельств очевидцев) в истории английского языка. Показаны поцессы перехода от оформления модальных значений окончаниями глагола к выражению их модальными наречиями, частицами, модальными словами, средствами сложноподчиненной связи в предложениях, контекстом.

Увагу приділено виявленню нових, не постмодерністських принципів естетики новітньої української драматургії, а також дослідженню самого процесу трансформації постмодерної поетики та переходу її в нову якість. Сучасний етап розвитку літератури запропоновано називати "метамодернізмом", який характеризується розхитуванням між модерністськими та постмодерністськими художніми стратегіями. На основі аналізу художнього світу драматичних творів межі ХХ - ХХІ ст. П. Ар'є, Анни Багряної, Я. Верещака, О. Клименко, Л. Волошина, К. Демчук, О. Танюк, О. Ірванця, Н. Симчич, О. Миколайчука-Низовця, М. Наєнка, Неди Нежданої, С. Новицької, О. Погребінської, Олекси Росича, В. Сердюка та ін. сформульовано основні світоглядні принципи, що є спільними для письменників-метамодерністів і руйнують гомогенність постмодерністської парадигми. Це насамперед: пошук особистісної ідентичності, актуалізація шкали загальнолюдських цінностей, соціальна заангажованість, реанімація історичної пам'яті, культуроцентризм, гармонійність і цілісність. Ці ідеї суттєво трансформують поетику постмодерністської драми, але відкритість жанрової форми, безсюжетність, парадоксальність визначення жанру, різноманітні експерименти з формою (нетрадиційне членування, нарощування діалогів і ремарок) і незвичайні персонажі лишаються спільними якостями постмодерністської та метамодерністської драми.