Відзначено необхідність дослідження контексту розвитку сучасної культури в кінці XX - на початку XXI ст., коли відбулися радикальні зміни, пов'язані з так званим візуальним поворотом. Це свідчить про те, що виникає нова візуальна реальність культури, а також її нова речовинність оптичного простору, нове бачення складного комплексу проблем ідентифікації художньої реальності. По-перше, це епістемілогічна проблема - зміни наукових, рефлексивних моделей дослідження. Від лінгвістичного, орієнтованого на знакову реальність, семіологію та дискурс підходу відмовляється велика кількість дослідників, які презентують інший підхід, пов'язаний з візуальним поворотом. Стало очевидним, що новітні візуальні мистецтва є й засобами комунікації, а саме тому стають власне новітнім виміром культури. Втім, новітні синтези, які виникають у контексті комунікативних, візуальних, аудіальних та інших форм масової комунікації дизайну, реклами, моди, а також екранних видів мистецтв та візуалістики, пов'язані з переосмисленням глобальних процесів культуротворення, які відбуваються на межі тисячоліть. Візуальний комплекс культури викликаний переважно експансією культур і атлантичних та європейських, а також широким пресингом масової культури, масової інформації, яка презентована новітніми формами комунікації.

Здійснено огляд ключових питань візуальності в межах суспільних та культурних практик, а також їх вплив на еволюцію сучасної технічної візуальної культури. На сучасному етапі візуальний підхід надзвичайно актуалізується, оскільки ми живемо в культурі, в якій домінує зображення, що отримує статус образу за умови створення як втілення певної ідеї. Різноманітні методи спостереження створюють нові способи пізнання. Відповідно, метою візуальної культури як дисципліни є вже не дослідження візуального змісту, а вивчення зв’язку між практиками бачення та формами знання. Вивчення візуальної культури сприяє дослідженню візуальних стосунків між суб’єктом та об’єктом з такого ракурсу, що дозволяє виявити порядки, розроблені в точному соціокультурному контексті середовищами, співтовариствами та інститутами. За кожної історичної доби образ набуває власної специфіки в окресленнях культури та виразних формах. Типові способи поширення зображення в повсякденному житті є одним із характерних аспектів візуалізації світу, що будується шляхом примноження зображень засобами оцифрування. Це створює форми існування та генерує “уявлення” життя засобами безпосередньо цифрового зображення та обміну інформацією в Інтернеті. Зокрема, сприйняття образу як феноменологічної чуттєвості сприяє дослідженню та пізнанню виміру соціального світу.