Досліджено теоретичні засади та філософсько-правове обгрунтування прав і свобод людини та її гідності. Доведено, що права та свободи людини є онтологічними й органічними. Увагу приділено ментальним правам людини в державі, обставинам виконання метафізичних постулатів людської гідності, метафізичному вжитку гідності людини у її правах і свободах.

Проаналізовано основні поняття філософії дидактики Львівсько-Варшавської школи. Висвітлено деякі аспекти логічного та критичного мислення як умови когнітивного виживання під час війни. Охарактеризовано теорію суджень у контексті концепції громадянства. Увагу приділено питанням розвитку дидактичних ідей у спадщині К. Твардовського. Розглянуто особливості філософії дидактики К. Сосніцького. Охарактеризовано психоаналітичну перспекиву філософії права. Розкрито проблеми порушення прав журналістів в умовах війни. Висвітлено методологічні підходи до дослідження захисту прав дитини в інформаційному середовищі.

Досліджено природно-правове мотивування суперечливої сутності руху. Виходячи з законів механіки, обгрунтовано природне право та доведено, що воно завжди потребує верифікації з природними законами. У наведеній авторській дефініції надано метафізичну єдність фізики, філософії, логіки та канонічного права, яка сприяє онтологічному вирішенню проблем суперечливого руху у права. Динаміка світових законів природи має вплив на антропологію людини, яка інакше не називалась би мікросвітом. Але у людини існує ще й своя автономна динаміка, генератором якої є рух людини. Для людини важливо правильно сприйняти рух, який буває абсолютним і відносним. Зокрема, онтологічні природні закони сприяють абсолютному рухові у Всесвіті, а природне право - відносному рухові у суспільстві з певними впливами на рух у Всесвіті. Тобто відносний рух, який притаманний природному праву, є різновидністю змін і процесів, що потребує наукового дослідження. Логіка, яка знаходить порушення несуперечливості закону, доводить, що двох взаємозаперечливих тверджень про один і той самий предмет не буває. Вона констатує факт збочення у твердженнях про природне право. А філософія права, беручи до уваги ці збочення, виводить, спростовує хиби, фальшиве природне право. У такому діалектичному русі встановлюється істинність у природному праві, відкидаючи квазіістину. Логічне мислення не призводить природне право до абсурду, а до природних законів для того, щоб людина сама встановила істинність. У цьому випадку існує логічне твердження, що жодна норма позитивного закону не може бути істинною одночасно зі своїм запереченням у природному законі. Іншими словами, логіка виводить людину на самостійне прийняття рішень, маючи сутність суперечливих явищ.

Досліджено синергетичну мотивацію методологічних основ професійних потреб, які відображають своєрідні відчуття необхідності задоволення у чомусь, нестачі в якийсь час, або знадобів у майбутньому, або запитів про всяк випадок чи різних попитів, нужд тощо. Ми будемо орієнтуватися на професійні потреби або надоби, які необхідні у виконанні фахових завдань, зокрема в науці в майбутньому. Щоб відчути, без чого не можна обійтися в науці, потрібно "прочитати" свою методологію, яка "записана" у підсвідомій зоні, в душі. Ці записи здійснюються активно або пасивно, але обов'язково синергетично. Тільки синергетична мотивація може достовірно обгрунтувати наявність професійних потреб і розвивати їх також синергетично у наукових школах. Тобто послідовність розвитку творчих професійних потреб така: школа дошкільного віку, школа шкільного віку, школа студентського віку, школа аспірантського та докторантського віку. Але під поняттям "школа" не обов'язково треба розуміти офіційне приміщення, затверджену програму навчання, державний контроль тощо. Це можуть бути школи, подібні до натурфілософських, як у Давній Греції, різноманітні часті консультації, конференції тощо, де розвиваються запити творчих поривів, ці пориви скеровуються у певний напрям, де виникають потреби. Особливий акцент зроблено на тому, що кожна людина живе потребами, необхідностями. Для їх реалізації потрібна реальна можливість, яка забезпечує закономірний онтологічний процес. Закономірний процес забезпечує допитливій дитині родина, яка активно чи пасивно, свідомо чи несвідомо створює певні умови для задоволення потреб дитини, які можуть бути онтологічними та неонтологічними, духовними та матеріальними. Нас цікавлять духовні онтологічні потреби, які випливають із природи людини, її волі у вигляді феноменів, під якими ми розуміємо надприродні властивості людини, її здатності, які забезпечують набуття духовних і фізичних потреб життєдіяльності.

Українська Церква (особливо давня сільська) є надійним джерелом природно-надприродної канонічності, істини, справедливості та особливого національного світобачення. Церква століттями здійснювала духовне об'єднання роду українського, нашої доленосної нації, оскільки глибоко поглинула природні закони, ввібрала у себе їхню мудрість, сприяла регулюванню дій Всесвіту. Церква є духовною безпекою держави. Адже у природних законах відсутні суперечності, протиріччя, неузгодженості, розриви тощо, та побудоване канонічне право на цих нормах для Церкви є гармонійним догматом для тіла, душі та духу. Будь-яке право, крім надприродного (воно надчуттєве, абстрактне, не перевірене досвідом), обов'язково є витвором людини: апостолів, святих отців, єпископів, ченців. Різні догматичні версії, конотації церковного права підтверджують різносторонні підходи до формування відповідної дефініції. Кожна авторська дефініція є своєрідним щаблем духовної драбини, приставленої Богом, котрою ми будемо намагатися сходити до небес. Церковне право допомагає підніматися по щаблях, як зростати у вірі, але від спокус не захищає. Цю захисну функцію здійснює канонічне право, яке є методологічним для церковного права. Тобто, канонічне право вказує духовний, трансцедентний напрям розвитку церковного права.

Церковне право часто ототожнюють із канонічним правом подібно до того, як дух приймають за душу. З цього приводу ведуться наукові дискусії, внаслідок цього розпочинаються пошуки, виникають дослідницькі інтереси. Проаналізовано дві проблеми: категорії діалектики, що фіксують ступені єдності та відмінності між науковими поняттями та метаантропологічні компоненти людського буття. Тобто церковне право досліджується з позицій двох альтернативних концепцій - діалектики та метафізики. Передусім необхідно відновити у населення України сприймання субстанції. Багато з людей просто не хочуть зрозуміти, що тільки закони з неба можуть побороти зло, неправду, які поширені на нашій землі, агресію з боку сусідніх держав,. Адже церковні закони, які мають небесне походження, постійно входили в повсякденне життя нашого народу, в його звичаї, традиції, обряди, які набували духовного змісту, неповторної краси та національного забарвлення. Тому моральну опору можна знайти тільки у Церкві, яка користується особливим екзистенціальним правом - церковним. Особливість церковного права полягає у тому, що воно має надважливе, відмінне від інших призначення, що полягає у скеруванні екзистенції до трансценденції (без екзистенції потрапити в трансценденцію неможливо), природного права до надприродного права. В результаті підвищуватиметься рівень духовності, якої не буває забагато. Духовності бракує всім людям планети. Люди здебільшого живуть проблемами матеріального збагачення, а про духовність навіть не журяться. Може настати період, коли особливість церковного права опиниться у критичній ситуації. В кожному разі так обгрунтовує канонічне право.

Одна із онтологічних проблем людини міститься в її поведінці. Початок цієї проблеми - непослух Бога першої людини, внаслідок чого почали виникати поведінкові проблеми у земній життєдіяльності. Людина не повністю зрозуміла свою відповідальність та онтологічний обов'язок, тому своєю поведінкою коливається між добрими та злими силами, між духовним і матеріальним, здійснюючи при цьому значну кількість помилок. Ці помилки шкодять не тільки самій людині та її оточенню - вони поступово хоча й в малих дозах, але руйнують світ. Руйнація світу людиною колись набуде кінцевого положення. Що буває тоді з людиною? А може ті люди, які давно померли, не будуть відповідати за скоєні правопорушення? На ці та інші аналогічні питання дають відповідь у дослідженні мета антропологічного змісту християнської моралі.

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.695.6

Рубрики:

Пухлини сечового міхура і сечовивідного каналу (уретри)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Р569.695.6

Рубрики:

Пухлини сечового міхура і сечовивідного каналу (уретри)

Шифр НБУВ: Ж26838 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено вихід природного права за межі матеріальності з метою підвищення ступеня духовності. Надано дефініцію матеріальної вірусології, співвідношення між природним правом і природним законом. Підтверджено згубний вплив постмодерністського нарративу на розвиток природного права та піднесення необхідності неонтологічних матеріальних відносин.

Досліджено онтологічну першість простору у природно-правовому творінні світу (ППТС). Наголошено, що у творінні світу простір займав ведуче місце. Разом із простором було створено необхідні природні закони. Наведено авторську дефініцію простору у ППТС. Людина має навчитися визначати свій простір, своє місце у Всесвіті, щоб зорієнтуватися у життєвих проблемах. Адже все наше життя проходить не однорідно, не однаково та залежить від власного пересування у просторі в силу прояву своєї надмірно проявленої волі. Першість простору має націлювати людину на те, що спочатку потрібно навчитися знайти своє місце у Всесвіті, просторі та без природно-правової потреби не змінювати його. Тобто природно-правовий простір руйнує та має характеризуватися своїм постійно стабільним життєвим простором. Бог дарує вільний вибір місця у просторі. І людина має сприйняти саму себе так, щоб не втрачати своєї життєвості. Для існування матерії потрібен простір і час, які є основними та загальними формами буття. Простір і час, як загальні поняття або категорії, виконують універсальні функції в теоретичній і практичній діяльності людини: виступають умовами пізнання світу - всяке знання (інформація) має просторово-часові виміри; визначають форми та засоби практичного освоєння світу людиною; конкретизують повсякденну діяльність людини; індивідуалізують явища, зокрема людей, тобто роблять їх самими собою "завдяки" прив'язці до конкретних просторово-часових умов. Психологічний простір наповнений творчою діяльністю, зокрема й у галузі природного права в його суб'єктивному вираженні. Це реакція мозку на навколишнє середовище, в результаті чого з'являються закони психічної діяльності, природу яких людина з'ясовує сама. Звідси й з'являється суб'єктивізм: людина сама себе досліджує, оцінює свою психіку, її правомірні чи неправомірні прояви.

Досліджено природно-правове обгрунтування часу, а також часове обгрунтування природного права, що відображено в авторських дефініціях. Стверджується, що час сприяє набуттю природно-надприродних цінностей, а проблеми людини може вирішувати онтологічно сформоване природне право, яке нею керує. У релігійному понятті часу природне право мало сакральний характер, і розуміння часу диктувало формування природного права. Проте, якщо перехід від Священного Передання до Старого Завіту не вносив труднощів у формування природного права, то у Новому Завіті віряни відкрили для себе багато нових природно-правових норм. Трактування часу Ісусом Христом, а потім апостолами, отцями, вчителями Церкви, єпископами доповнювалося новими онтологічними розуміннями. Ставали зрозумілішими складові елементи часу, його темп, амплітуда, ритмічність, які у природному праві мають велике значення. З часом люди отримали можливість обгрунтовувати природне право: у різний час одна і та сама онтологічно-правова норма сприймалася людиною однаково. Наприклад, кожний позитивний здобуток дитини у розумовому розвитку сприймається радісно, оскільки це розумовий розвиток, який вносить потрібні норми у її природне право. Проте не варто кожен здобуток науковця вважати позитивним: він може бути не онтологічним, і природне право вченого буде мати викривлення. Тобто, час править бал у набутті онтологічно-правових норм, і події природно-правового характеру у різний час оцінюються по-різному.

Досліджено правовий статус жінки відповідно до положень Ісламу. Розглянуто юридичні гарантії охорони та захисту права на доступ до публічної інформації. Увагу приділено теоретико-правовим характеристикам зовнішініх функцій держави. Охарактеризовано соціально-правові погляди Михайла Грушевського. Висвітлено поняття та принципи правничої деонтології як філософсько-правової науки. Наведено загальну характеристику публічного управління та адміністрування. Досліджено правове регулювання електронних грошей в Україні. Висвітлено деякі недосконалості механізму доступу до публічної інформації та наведено пропозиції їх вирішення. Розкрито роль нотаріуса в посвідченні та державній реєстрації договору купівлі-продажу квартири. Розглянуто особливості застосування позовної давності в сімейно-правових спорах.

Суспільство буває досконалим і недосконалим. Досконалим суспільством є Церква, релігійне угруповання. Ця досконалість є духовно-юридичною, яка забезпечує регулювання природним і надприродним правом. Досконале суспільство має назву Небесного Царства Божого, яке поповняється поступово гідними членами земної Церкви Царства Божого.

За допомогою філософії, філософії права, канонічного права, математики та інших наук висвітлено поняття метафізичної увідповідальності. Вдаючись до умовного формування духовної ліствиці, доведено, що людина, підвищуючи ступінь увідповідальності, може значно зменшити кількість правопорушень. Прямування людини до довершеності здійснюється у русі від екзистенціального до трансцендентального, при цьому зменшується значення ордологічного, де найбільше протиправних побутових діянь.

Досліджено життєдайні норми в метаантропологічному аспекті. Увагу зосереджено на характеристиці чеснот. Доведено, що процес чеснот у метаантропологічному вимірі має природні детермінанти, адже християнські життєдайні норми по-різному виявляються в буденному, екзистенційному та трансцендентальному вимірах. Охарактеризовано життєву методику з погляду трансцендентного права.

Досліджено канонічне право у конституційному полі, адже філософський світ дуже багатий на творчість як рух до трансцендентного, позамежового буття. Цю творчість у земних умовах еманують, виточують суспільство, Церква і держава на основі співіснування людей на природних законах, синергетичних, нелінійних соціальних процесах. Ці три інституції, які керовані природними і надприродними законами, здійснюють культурологічну діяльність. Зокрема, формують своє правове поле, впливають на дух людини, намагаються зробити людину щасливою тощо. Кожна інституція діє за своїми законами, але при цьому вони часто втручаються одна в одну. Найбільше простежуються зусилля держави (відсуваючи виховний потенціал Церкви) у невмілому, неприродному одухотворенні людини та суперечливому виборі стежини у трансцендентний простір, порушуючи тим самим симфонічні устої.

Досліджено першість каноністики у природно-правовому полі. Увагу зосереджено на проблемі пошуку духовності, яка досліджена в антропологічних, етичних та екзистенцйних аспектах.

Досліджено єдність системи церковних канонів. Увагу зосереджено на проблемі пошуку духовності, що проаналізовано в антропологічних, етичних та екзистенційних аспектах.

Досліджено процес формування методології науковця-правника. Розглянуто антропологічний зміст методології, вплив зовнішнього середовища, індивідуальні зусилля у формуванні правової методології науковця.