Досліджено розвиток української наукової суспільно-географічної думки упродовж другої половини XX ст. Актуалізовано та поглиблено наукові засади історико-географічних студій в суспільно-географічній науці. Запропоновано модель класифікації писемних джерел з історії суспільної географії, вдосконалено методичний інструментарій історико-географічних досліджень, розроблено схему періодизації історії української суспільної географії другої половини XX ст. Проаналізовано історичний шлях засадничих для української науки напрямків суспільно-географічного знання: теоретико-методологічних досліджень, районологічної проблематики, вивчення галузей матеріально-виробничої діяльності. Висвітлено розвиток географії населення та соціально-географічних досліджень. Розглянуто процес становлення та подальшого поступу нових напрямків української суспільної географії, виникнення яких припадає на початок 1990-х рр. Показано особливості розвитку суспільної географії в Україні в аспекті окремих регіональних осередків суспільно-географічної наукової й освітньої діяльності. Увагу приділено діяльності Українського Географічного товариства.

Наведено результати порівняльного аналізу ультраструктури мітохондрій листків Galanthus nivalis L., які зазнали впливу гіпотермії на різних етапах вегетації. За допомогою методів трансмісійної електронної мікроскопії та морфометричного аналізу виявлено залежність показників мітохондрій від температури навколишнього середовища. Встановлено, що в період до цвітіння квітки G. nivalis мітохондрії листків мають більш видовжену форму, збільшені лінійні розміри, площу зрізу і об'єм, ніж в період цвітіння рослини. Така ж тенденція характерна і для метричних показників крист. Зміни морфометричних показників мітохондрій та крист листків розглядаються як складові адаптації до впливу низьких температур навколишнього середовища.

Наведено результати оцінки кількісних характеристик дихання листків Galanthus nivalis, що зазнали впливу низьких температур і мінливої вологості повітря. У дослідженні використовували листки рослин на етапах вегетації до та під час цвітіння. Інтенсивність поглинання кисню визначали за допомогою полярографічного методу за допомогою електрода Кларка. Встановлено, що інтенсивність загального дихання (Vt) прямо корелює зі змінами вологості повітря (коефіцієнт кореляції 0,80) і вказує на потребу рослин G. nivalis у високому рівні відносної вологості. Зниження температури повітря зумовлює зростання частки ціанідрезистентного дихання в загальному диханні. Виявлено закономірності, ймовірно, пов'язані з необхідністю залучення рослиною додаткових витрат енергії на активування метаболічних процесів у ході адаптації до низьких температур.

Проаналізовано сучасні уявлення про механізми продукування тепла (термогенезу) у термогенних рослин. У деяких видів термогенез є адаптивною особливістю, що полегшує перехресне запилення, приваблення комах-запилювачів та ріст пилкових трубок. На клітинному рівні виявлено зміни в структурі мітохондрій термогенних органів. Виділення теплової енергії в клітинах термогенних квіток або суцвіть відбувається за рахунок прискорення мітохондріального дихання. Встановлено, що термогенез забезпечується такими компонентами мітохондрій, як альтернативні оксидази та білки-роз'єднувачі, що беруть участь в розсіюванні енергії дихального транспорту. На молекулярному рівні останнім часом відкрито ряд нових учасників процесів, які супроводжують термогенез.

Розглянуто особливості історико-географічного аналізу суспільно-географічної дійсності та викладено авторський погляд на проблему періодизації історичного поступу української суспільної географії у межах другої половини ХХ - початку XXI ст. Висвітлено розвиток традиційних, новітніх та відроджених напрямів суспільно-географічних пошукувань. Розкрито історичну зумовленість та засадничі риси сучасного стану суспільно-географічної діяльності у розрізі регіональних осередків. Проаналізовано найважливіші роботи суспільно-географічного спрямування та надано виважену оцінку персонального внеску провідних вчених у розвиток української суспільно-географічної науки. Охарактеризовано доробок у царині суспільної географії провідних ВНЗ та профільних наукових інституцій, а також окремих наукових шкіл.

Наведено морфометричні дані щодо площі листків, клітин мезофілу, хлоропластів, гран і тилакоїдів ранньовесняного ефемероїда підсніжника білосніжного (Galanthus nivalis). Ультраструктурні особливості клітин і хлоропластів листків G. nivalis було проаналізовано протягом проростання, вегетативного та генеративного етапів розвитку. Хлоропласти мають деякі ознаки, характерні для світлолюбних видів (невелика кількість тилакоїдів у гранах, розвинену систему тилакоїдів строми). Ці ознаки більшою мірою проявлялися на етапі проростання. Протягом вегетативного етапу в хлоропластах кількість і площі гран та тилакоїдів у гранах збільшувались. На відміну від хлоропластів більшості світлолюбних видів у хлоропластах G. nivalis були відсутні зерна крохмалю. Фотохімічну активність листків визначали за методом сповільненої флуоресценції хлорофілу. Показано, що для G. nivalis характерна висока активність фотосинтетичного електронного транспорту за низьких рівнів нефотохімічного гасіння флуоресценції, що свідчить про пристосованість фотосинтетичного апарату листків до ранньовесняного розвитку за повного сонячного освітлення й низьких плюсових температур.

Проведено порівняльний аналіз поверхні листків Galanthus nivalis L., які зазнали впливу гіпотермії на початкових етапах їх розвитку. За допомогою методів сканувальної електронної мікроскопії та морфометричного аналізу виявлено особливості будови поверхні листків та продихів. Встановлено, що головною ознакою поверхні листків є добре розвинена кутикула і наявність великої кількості відкладень епікутикулярного воску. Продихи розташовані на обох сторонах листків. Стабільними показниками є ширина та довжина, а також площа продихів і їх щілин. Відзначено закритість продихів на адаксіальній поверхні молодих листків, що забезпечує ефективне збереження води за умов дії від'ємних температур. Таким чином, особливості мікроструктури адаксіальної та абаксіальної поверхонь листків G. nivalis на ранньовесняних етапах розвитку можна розглядати як складові адаптації для існування рослин цього виду за умов гіпотермії.

Тяжелые металлы являются естественными компонентами земной коры, которые накапливаются из геогенных и антропогенных источников, что приводит к загрязнению экосистем и значительным потерям продуктивности культурных и дикорастущих растений. Изучение того, как растения могут трансформировать сигналы о постоянно меняющейся среде в физиологические реакции, существенно для снижения вредных эффектов тяжелых металлов. Обзор касается функционирования существующих в растениях систем рецепции и сигналинга тяжелых металлов. Считается, что компонент сигнальной сети при стрессе, вызываемом тяжелыми металлами, может включать в себя рецепторы для восприятия сигнальных и небелковых мессенджеров, используемых для передачи сигнала. В ответ на воздействие тяжелого металла происходит усиленная генерация АФК, которая нарушает нормальное функционирование клетки и вызывает окислительные повреждения биомакромолекул. Ряд ферментов, включая митогенактивируемые протеинкиназы и фосфатазы, ретранслируют сигналы и вызывают экспрессию генов различных транскрипционных факторов. Недавние исследования расширили представления о роли гормонов растений в рецепции стресса тяжелых металлов. В последнее время рассматривается ряд новых участников процессов рецепции и трансдукции сигналов тяжелых металлов.

Растворимые углеводы, являясь продуктами фотосинтеза, депо для кратковременного запасания энергии, источниками углерода и компонентами для синтеза олиго- и полисахаридов, принимают участие в ключевых физиологических, биохимических и молекулярно-генетических процессах, обеспечивающих рост, развитие, размножение и защиту от неблагоприятных биотических и абиотических факторов, среди которых важное место занимает холодовой стресс. Хотя глобальная температура Земли постепенно повышается, заморозки и случаи похолодания становятся более частыми во всем мире. Обсуждено влияние холода на всех уровнях организации растения, в результате которого проявляются функции растворимых углеводов в качестве криопротекторов, осмолитов, антиоксидантов и сигнальных молекул. В холодовой акклимации растений принимает участие весь комплекс компонентов сетей, обеспечивающих метаболизм растворимых углеводов, включая ферменты, транспортеры, гены, транскрипционные факторы и т.д. Методами геномики и генной инженерии, позволившими трансформировать определенные гены, путем изменения углеводного обмена, транспорта углеводов и/или их сигналинга, были достигнуты определенные успехи в области создания новых холодоустойчивых сортов растений, что может служить важной предпосылкой для повышения урожайности сельскохозяйственных растений в зонах с нестабильными погодными условиями.

Кріофіти, рослини, що майже постійно перебувають під впливом холодового стресу, зазнають морфологічних та анатомічних змін, які виявляються корисними для системного підтримання їх життєдіяльності. В умовах холодних регіонів, до яких належать вільні від криги та снігу території Антарктики, Арктики та високогір'я, рослини зазнають найбільшого впливу стресових чинників, головним з яких є низькі від'ємні температури. У цих видів рослин сформувалася низка механізмів для надійного протистояння неоптимальним умовам, що призвело до мініатюризації та геофітизації. Такі еволюційні модифікації сприяють поступовій адаптації рослин до помірних або екстремальних умов дії абіотичних стресорів. Ознаки морфологічної і анатомічної будови листка обговорюються у зв'язку з адаптацією рослин до холодного клімату. У рослин Кріозони при значно менших розмірах листкової пластинки товщина листка, як правило, більша, парціальний об'єм міжклітинників менший, товщина зовнішніх стінок епідермальних клітин і кутикули більша, чисельність продихів на одиницю площі листкової пластинки вища. У той же час рослини мають більші за розміром клітини, менш розвинену механічну тканину, менший парціальний об'єм палісадної тканини по відношенню до губчастої. Таке незвичайне поєднання ознак є проявом структурної реакції рослин, насамперед, на низьку температуру.

Наведено результати досліджень ультраструктурних і функціональних змін хлоропластів та мітохондрій, мікроструктури поверхні і продихів листків G. nivalis за дії низьких температур, а також різних концентрацій екзогенної сахарози. Показано, що в природних умовах за низьких температур на вегетативному етапі розвитку ефемероїда структурні зміни тилакоїдів і гран призводили до збільшення їх площі, що сприяло забезпеченню високого рівня ефективного квантового виходу перетворення енергії і запобігало руйнуванню фотосистеми ІІ. В лабораторних умовах отримано підтвердження, що в стабілізації структури гранальної системи бере участь сахароза. За мінусових температур (від –5 до –15 °С) в присутності екзогенної 0,1 М сахарози у хлоропластів зберігалась інтактність гран, збільшувались їхня площа і кількість тилакоїдів. Це запобігало пошкодженню структури фотосинтетичного апарату і забезпечувало його функціонування за вказаних температур. Перебудови мітохондрій призводили до збільшення їхньої площі та крист, що корелювало з максимальними значеннями інтенсивності ціанід-резистентного дихання на вегетативному етапі розвитку ефемероїда, запобігало руйнуванню мітохондрій та сприяло забезпеченню клітинного дихання за низьких температур. Встановлено, що зміни співвідношення закритих і відкритих продихів на адаксіальній та абаксіальній поверхнях листків сприяють успішній реалізації загальної стратегії виживання у весняний період. Виявлені на кутикулі листків численні кристалоїди воску формують нерівну поверхню, яка здатна розсіювати надмірний потік фотонів, що запобігає перегріву листків і сприяє збереженню фотосинтетичного апарату від руйнування. Викладені в роботі результати дослідження розширюють уявлення про роль структурно-функціональних змін у формуванні стійкості дихання і фотосинтезу G. nivalis до низьких температур.

Засоленість є однією з проблем, шо посилюється і спричинює величезні втрати врожаю у багатьох регіонах світу, особливо посушливих і напівпосушливих. Використання солестійких культур, які мають здатність накопичувати сіль, може стати ефективним способом введення у господарський обіг засолених грунтів. Широко відомим солестійким видом є новозеландський шпинат (Tetragonia tetragonioides) - однорічна рослина родини Aizoaceae. На відміну від більшості листкових культур T. tetragonioides витривалий до посухи і високих температур. Показано, що за вирощування на засолених грунтах новозеландський шпинат поглинає великі кількості солі та накопичує значну кількість сухої речовини. Цей вид легко культивується за різних кліматичних умов, може давати кілька врожаїв упродовж року (влітку і взимку), має високий вміст мінералів і біологічно активних речовин. Крім цінності як листкового овочу для споживання людиною, його можна використовувати також як корм для тварин. Перевагою виду є стійкість до хвороб і специфічних шкідників. T. tetragonioides захищає від ерозії грунт, маючи відмінне зчеплення з ним. Вирощування в культурі надає змогу використання доступніших солонуватих і морських вод для стійкого виробництва продуктів харчування у середовищах, де традиційні культури неефективні. За таких умов вирощування рослини забезпечуються макро- і мікроелементами, які є важливими компонентами цих водних джерел.