Мета роботи - проаналізувати результати хірургічного лікування переломів п'ясних кісток у порівнянні з консервативним лікуванням за допомогою функціональної пов'язки. Ретроспективно проаналізовано результати лікування 70 хворих: 35 пацієнтам проведено консервативне лікування із застосуванням функціональної повіязки, 35 - хірургічне (металоостеосинтез титановими міні-пластинами). В усіх пацієнтів досягнуто зрощення переломів. Функцію кисті після лікування оцінювали за об'єктивними та суб'єктивними показниками. Застосовували ультрасонографічне дослідження п'ясно-фалангових суглобів. Установлено, що металоостеосинтез титановими міні-пластинами дає змогу досягти чіткої та стабільної фіксації уламків п'ясної кістки, скоротити термін непрацездатності хворих за рахунок ранньої розробки рухів у п'ясно-фалангових суглобах та запобігання утворенню контрактур у цих суглобах. Висновки: металоостеосинтез титановими міні-пластинами - оптимальний метод хірургічного лікування переломів п'ясних кісток, особливо у разі неможливості стабілізації кісткових уламків у ході консервативного лікування. Стабільність фіксації уламків п'ясної кістки надає змогу розпочати реабілітацію пацієнта у ранній післяопераційний період, що позитивно впливає на результат лікування, зокрема на відновлення рухів у п'ясно-фалангових суглобах.

Стаття є результатом аналізу лікування 100 хворих із переломами п'ясних кісток кисті, які лікувалися різними способами у період з 2009 по 2013 рік. Виявлення, аналіз, класифікація та обговорення помилок, що виникали при лікуванні відповідної групи хворих, необхідні для оптимізації системи надання допомоги хворим з переломами п'ясних кісток та уникнення помилок у майбутньому. Особливої уваги потребує визначення структури помилок та ускладнень з метою покращання надання допомоги таким хворим на певних етапах лікування.

Стаття є результатом ретроспективного порівняльного аналізу консервативного лікування хворих із переломами п'ясних кісток із застосуванням функціональної пов'язки та гіпсової пов'язки з фіксацією пальців кисті. 70 пацієнтів були розділені на 2 однорідні групи, яким проводили іммобілізацію ушкодженого сегмента кінцівки протягом 4 тижнів із моменту накладання пов'язки. У всіх хворих досягнуто зрощення перелому п'ясної кістки, але функціональні результати відрізнялися. Результати оцінювалися за суб'єктивними та об'єктивними показниками. Всім хворим було проведено ультрасонографічне дослідження п'ясно-фалангових суглобів із метою візуалізації змін долонних структур капсули суглоба як причини контрактури в цих суглобах. Запропоновано модифікувати функціональну пов'язку та застосувати для її виготовлення матеріал турбокаст як такий, що забезпечує необхідну фіксацію ділянки п'ясних кісток.

Представлено й обґрунтовано результати дослідження, що базується на обстеженні та лікуванні 154 пацієнтів, віком від 16 до 75 років (23 хворих жіночої та 131 чоловічої статі) з установленим діагнозом перелом п'ясної кістки (кісток), з яких консервативному лікуванню підлягали 70 пацієнтів, хірургічному - 84 пацієнта. Визначено особливості клінічної картини, даних біомеханічних та експериментальних досліджень, стану кістки та п'ясно-фалангових суглобів, розроблено та впроваджено нові методики профілактики незадовільних результатів, що дозволять суттєво покращити якість лікування хворих з переломами 2 - 5 п'ясних кісток. Встановлено на основі сонографічного обстеження п'ясно-фалангових суглобів, передумови утворення розгинальних контрактур у пацієнтів з такими переломами. Впроваджено комплексний підхід долікування, системи реабілітації із застосуванням запропонованих методів, що дозволяє покращити результати лікування, зокрема підвищити якість життя обраної категорії хворих, скоротити строки непрацездатності.