Узагальнено проблеми психологічної готовності старшокласників до опанування іноземними мовами (ІМ) за фахом у ВНЗ. Проаналізовано теоретико-методологічні підходи до вивчення зазначеної проблеми та виокремлено її структурні компоненти - мотиваційний, когнітивний, операційно-діяльний та емоційно-вольовий. На основі експериментального вивчення виявлено рівень розвитку психологічної готовності старшокласників до опанування ІМ за фахом у ВНЗ. Запропоновано й апробовано модель та програму формування психологічної готовності старшокласників до оволодіння ІМ у ВНЗ. В експерименті, який передбачав проведення консультацій, бесід, рольових ігор, тренінгу та ін., підтверджено ефективність їх впливу на зростання психологічної готовності старшокласників до оволодіння ІМ у ВНЗ. В програмі формування психологічної готовності старшокласників до оволодіння ІМ за фахом особливу увагу приділено не традиційному вивченню ІМ, а умовам реалізації мовного середовища та залученню учнів до активного ділового спілкування ІМ, подолання психологічних бар'єрів. Апробація програми засвідчила, що її використання допомагає покращити в учнів вагомість мотивів оволодіння ІМ у ВНЗ, сприяти розвитку когнітивного, операційно-діяльного компонентів їх психологічної готовності та долати тривожні стани на уроках ІМ.

Увагу приділено проблемі становлення життєстійкості особистості, що характеризує ступінь сформованості здатності особистості витримувати ситуацію гострого або хронічного стресу, зберігати внутрішню збалансованість, не знижуючи при цьому успішності діяльності. На основі інтеграції концепцій життєстійкості різних науковців розроблено теоретичну модель життєстійкості особистості, що розглядає структуру життєстійкості у більш широкому контексті, ніж запропоновано С. Мадді. Обґрунтовано, що складовими компонентами життєстійкості особистості є: контроль, залученість, виклик, цілі, цінності, смисли, самоставлення, автономія, потреба в самореалізації. Розроблена структура життєстійкості є системою стійких позитивних властивостей особистості, що розуміються як особистісний конструкт, який сприяє її успішному пристосуванню до змін навколишнього світу у своєму прагненні до досягнення психологічного благополуччя та самореалізації. Визначено чинники, що послаблюють вплив стресових факторів на людину: особистісна автономія і незалежність, осмисленість життя; готовність до дії; особливості планування діяльності; самоефективність; смисложиттєві орієнтації. Розглянуто та проаналізовано особистісні параметри, які зумовлюють життєстійкість особистості - автономія, самоефективність, цілі, самоставлення, цінності та смисли. Аналіз факторів життєстійкості показав, що життєстійкість особистості визначається осмисленістю життєвих цілей, наявністю прагнення до саморозуміння та саморегуляції, адекватною оцінкою власних особистісних ресурсів, позитивними взаєминами з іншими. Встановлено, що психологічною основою життєстійкості особистості є осмисленість життєвих цілей; усвідомлення цілей свого майбутнього, враховуючи досвід минулого й теперішнього; готовність до нового досвіду та результатів діяльності, самостійність і впевненість у своїх діях; переживання відчуття реалізації власного потенціалу, висока оцінка своїх можливостей, прийняття себе з усіма перевагами та недоліками; формування довірливих взаємин з оточуючими та розуміння того, що людські стосунки формуються на спільних вчинках. З'ясовано, що найбільш значущою для передбачення показника життєстійкості на вибірці досліджуваних із високими показниками життєстійкості особистості є автономія, що має найбільший вплив на прогнозування показника життєстійкості. Обґрунтовано комплексну програму психологічного сприяння розвитку життєстійкості особистості, що є розвиваючою психолого-терапевтичною програмою. Основною складовою програми є особистісно орієнтований тренінг, метою якого є знаходження шляхів активного вирішення проблем за рахунок розуміння та розвитку особистісних ресурсів. Установлено, що розроблена тренінгова програма психологічного сприяння розвитку життєстійкості особистості є валідною й ефективною за всіма рівнями, запропонованими Д. Кіркпатріком для оцінювання ефективності тренінгового навчання.

Викладено основні теоретико-методологічні підходи до проблеми становлення життєстійкості особистості. Представлено модель життєстійкості особистості та методичне забезпечення її діагностики. Викладено, визначену в процесі емпіричних досліджень, структуру життєстійкості особистості, чинники та предиктори її розвитку як холістичного феномена. Отримані результати покладено в основу авторської програми психологічного сприяння розвитку життєстійкості особистості.