У роботі висвітлено події останньої чверті XVII - середини 60-х рр. XVIII ст., тобто, періоду від завершення Визвольної війни українців 1648-1676 рр. до остаточного скасування гетьманства царським урядом у 1764 р. Обгрунтовано думку щодо співіснування кількох національних автономних політичних утворень - Лівобережної та Правобережної Гетьманщини, частково Слобожанщини - у складі інших держав. Охарактеризовано всі їх головні ознаки державності: владу, кордони, населення та закони, за якими жили конкретні люди. Висвітлено життєдіяльність окремих осіб, які були творцями історії України нової доби. Проаналізовано складні й неоднозначні образи державних мужів Гетьманської України, а саме: І.Самойловича, І.Мазепи, П.Орлика, І.Скоропадського, П.Полуботка, Д.Апостола, К.Розумовського та ін. Розкрито їх політичні та воєнні здобутки, спосіб мислення, усвідомлення приналежності до політичної еліти. Значну увагу відведено ролі українського етносу в створенні власної республіки, кордони якої не збігалися з масовим розселенням корінних мешканців. Визначено основні шляхи міграцій, подано важливу інформацію про чисельність і етнічний склад жителів України, а також окремі сюжети про перебування українців за межами вітчизни та ставлення до них іноземців.

Досліджено історію вітчизняної дипломатії в часи становлення, розвитку та занепаду Української ранньомодерної держави XVII-XVIII ст. Зовнішньополітична діяльність Гетьманату представлено на широкому тлі міжнародних відносин Центральної і Південно-Східної Європи, з урахуванням зовнішніх і внутрішніх викликів, які прямо чи опосередковано формували напрями, мету та завдання поточної дипломатичної роботи. Проаналізовано зовнішньополітичні акції та дипломатичні практики як визнаних в Україні гетьманських урядів, так і уряду П. Орлика в екзилі, Запорізької Січі, окремих козацьких лідерів Правобережжя, а також спроби використання неофіційних каналів дипломатичного впливу, що спостерігалися з боку українських автономістів після ліквідації російським імперським центром національних інститутів державності. Увагу звернуто й на дипломатичний церемоніал посольської служби Української держави у ранньомодерну добу та ії відповідальність тогочасним світовим аналогам. Зазначено, що історія української дипломатії має значно більшу тяглість углиб століть. Зокрема, важливими на шляху її історичної еволюції стали доба існування Києворуської держави, період активізації зовнішньополітичної діяльності українського козацтва з постанням у другій половині XVI ст. його державно-політичної організації — Запорозької Січі, фундації на зламі 1640— 1650-х років Української ранньомодерної держави, зверхникам якої, починаючи від Богдана Хмельницького, дипломатії як одному з важливих інструментів відстоювання національних інтересів в умовах жорсткого геополітичного протистояння навколо України потужних імперських центрів приділено значну увагу, зокрема, і в аспектах її інституалізації за канонами ранньомодерних дипломатичних традицій.

Вміщено основні історичні та культурологічні терміни. Зауважено, що опрацювання матеріалів словника з дисципліни "Історія української державності та культури" сприяє засвоєнню студентами нової лексики, надає можливість коректно та творчо застосовувати набуті знання з історії української державності, розуміти складні культурознавці поняття, правильно трактувати події історичного минулого України. Зауважено, що матеріал словника допомагає окреслювати в домінантних рисах культурні епохи у світовому контексті на різних історичних етапах їх розвитку та розуміти явища сучасної культури. Розкрито сутність таких понять, як антропогенез, деетнізація, елітарна культура, етнічна консолідація, латентна державність, супрематизм, тотемізм.

Загальна концепція пропонованої праці передбачає формування бачення процесів становлення в Україні в реаліях античності, за доби середньовіччя та раннього нового часу динамічних багаторівневих суспільних систем, спроможних запропонувати національні інструментальні моделі та способи врегулювання взаємозв’язків між суб’єктами та об’єктами історичної взаємодії. Зазначено, що матеріал структуровано за окремими тематичними блоками, у яких різноманітні нарисові конфігурації демонструють необмежені пошукові можливості щодо висвітлення складної і далеко не однозначної проблематики. Висвітлено тематики: рабовласницькі відносини в ольвійському суспільстві VI—III ст. до н.е; ординський "рубікон" Вітовта в контексті політичного права та впливів географічного фактора; українські князівсько-шляхетські роди у соціально-економічному і політичному житті Великого князівства Литовського (друга половина ХV-ХVІ ст.); професійна медицина та фармація в Україні (друга половина XVI - перша половина XVII ст.); суспільно-політичні відносини в Криму після його анексії Росією (остання чверть XVIII ст.) тощо. Визначено, що від узгодженості, збалансованості "персонального, суспільного і державного інтересу", визначених рівнем "розвитку взаємоспрямованих зв’язків держави і суспільства", залежать весь перебіг, всі складні повороти історичного процесу.

Мета дослідження - вивчити складний процес виникнення та еволюції вживання назви "Україна" в офіційному дискурсі Польсько-Литовської держави після укладення Люблінської унії 1569 р. і до 1630-х рр. Методологія дослідження спирається на принципи історії понять, що передбачає використання як загальнонаукових, так і спеціальних методів дослідження. Завдяки аналізу структури та лексики урядових документів було виявлено використання назви "Україна", а одержані результати узагальнено методом синтезу. Серед спеціальних історичних методів у роботі застосовано проблемно-хронологічний, синхронний та діахронний. На основі широкого кола текстів офіційної документації Речі Посполитої здійснено висвітлення використання урядовими колами та польським нобілітетом назви "Україна" в різних історико-лінгвістичних конструкціях. Висновки: починаючи від ухвал Люблінського сейму 1569 р. ця назва використовувалася королем та його урядниками, а також представниками польського нобілітету насамперед для означення прикордонних ("пограничних") земель Великого князівства Литовського, що відійшли до Корони Польської в 1569 р. Окрім того, назву "Україна" вживали, з одного боку, для маркування історико-етнографічного краю, де проживав "руський народ", а з іншого - для витіснення з тогочасного офіційного мовлення назви "Русь" як "узагальнюючого" терміна для цього краю. У королівській канцелярії та постановах сейму словом "Україна" в одних випадках окреслювали територію Київського і Брацлавського воєводств Корони Польської, а в інших - ще й Руського, Волинського та Подільського Речі Посполитої. Досить часто цією назвою користувалися підпорядковані королівським урядам "старші" (гетьмани) Війська Запорозького. З огляду на це, упродовж останньої третини XVI - 1630-х рр. слово "Україна" поступово перетворювалося на офіційну політичну назву, використовувалося королем, урядовцями, а також представниками нобілітету в політичній риториці та практиці, що й стало одним із важливих наслідків Люблінської унії.

Представлено публікацію джерел, що стосуються повстання на Правобережній Україні 1768 року. Джерельна база публікацій охоплює справи № 227, 228 та 229 фонду № 229, що зберігається в Центральному державному історичному архіві України, м. Київ. Подано відомості про перебіг Коліївщини на Правобережжі та про активізацію гайдамацького руху на Запорожжі в цей час, висвітлено превентивні заходи Коша у боротьбі з гайдамацтвом на території Вольностей, розкрито невідомі та маловідомі прізвища гайдамацьких ватажків та діяльність їхніх загонів. Вміщено відомості про запорозько-польські і козацько-татарські стосунки цієї доби. У цьому томі продовжено серійну багатотомну публікацію корпусу документів архіву Коша Нової Запорозької Січі; водночас розпочато нове видання документальних і наративних джерел до історії Коліївщини, 250-річчя якої відзначалося 2018 року. Зазначено, що серед продукованих українським соціумом у ранньомодерну добу самобутніх форм масового протесту, особливе місце посідає Коліївщина. Акцентовано, що, попри доволі різнобічну джерельну презентативність і чималий рівень наукової зацікавленості проблемою, історія потужного соціального і національного руху, що обрамив 1768-1769 рр. продовжує залишатися недостатньо вивченою. Визнано, що відкритим залишається питання про хронологічні рамки Коліївщини.

Розкрито проблему боротьби за владу Русі-України та Корони Польської від Люблінської унії 1568 р. до Коліївщини 1768 - 1769 pp. Розглянуто державний устрій Речі Посполитої та адміністрування України-Русі. Висвітлено владні повноваження центральних, земських (місцевих), гродських (міських), військових і двірських інституцій Корони Польської. Подано інформацію про державну службу Війська Запорозького. Досліджено взаємовідносини між шляхетськими та козацькими органами влади за доби Українського гетьманату. Увагу приділено "Столітній війні" магнатів із гайдамаками на Правобережній Україні в XVIII ст.

Розкрито українсько-татарські відносини протягом XVI - XVIII ст. Висвітлено татарсько-козацькі стосунки за правління І. Виговського та Ю. Хмельницького. Подано інформацію про участь Криму у Віденській кампанії 1683 р. Особливу увагу приділено укладенню політичних союзів між Кримським ханством та Українським гетьманатом. Розглянуто політичну дружбу Війська Запорозького з Гіреями за правління І. Самойловича та І. Мазепи. Подано інформацію про союз 1711 р. і політику П. Орлика щодо Кримського ханства. Розглянуто відносини України з Кримом ранньомодерної доби у висвітленні істориків.

Зазначено, що ранньомодерна Україна могла існувати не лише у вигляді автономного утворення на чолі з гетьманом, але й мати інші варіанти державно-політичного устрою, зокрема традиційного для європейських політичних систем князівства. Досліджено теоретичні проекти його створення на теренах Війська Запорозького, а також неодноразові спроби їх практичного втілення впродовж другої половини XVII ст. - 60-х рр. XVIII ст. Розглянуто особливості функціонування політичної думки за часів існування Української козацької держави, яка спиралася на світську та церковну традиції "пригадування старовини" княжої доби давньоукраїнської історії.

Проаналізовано "колективну біографію" генералітету Російської імперії, що засвідчує наявність українського походження у багатьох його представників. Особливу увагу приділено на вище російське офіцерство, яке походило з давніх козацько-старшинських родів України-Гетьманщини.

The article examines the "collective biography" generals of the Russian Empire, certifying the presence of Ukrainian origin of many of its representatives. Particular attention is drawn to the Russian top officers who happened to long-Ukrainian Cossack families of the Ukrainian Hetmanat.

Проаналізирована "коллективная биография" генералитета Российской империи, удостоверяющая наличие украинского происхождения многих его представителей. Особое внимание обращается на высшее российское офицерство, которое происходило с давних казацко-старшинских родов Украины-Гетманщины.

Висвітлено причини, хід і наслідки Віденської відсічі, одного з найбільших військово-політичних конфліктів ранньомодерної історії світу. Зазначено, що у битві з турками за тогочасну політичну столицю Європи 12 вересня 1683 р. українські козаки, шляхтичі, священики, міщани та селяни з України-Русі (Львівщини, Белзчини, Холмщини, Підляшшя, Тернопілля, Волині, Поділля та Київщини) складали 2/3 війська на чолі з королем Речі Посполитої Яном III Собеським та допомогли об'єднаним військам Австрії, Німеччини та Польщі здобути історичну перемогу. Воєнні та політичні події подано на широкому фоні боротьби Риму, Варшави, Відня, Москви та Венеції зі Стамбулом за право домінування в Центрально-Східній Європі.

Розкрито міжнародно-політичний статус Правобережної України у зв'язку з дипломатією та бойовими діями Московського царства, Шведського королівства, Речі Посполитої та Османської імперії на початку XVIII ст. В обмін на невтручання Польщі та її впливових європейських союзників у протистояння між Росією й Туреччиною за Молдавію, Причорномор'я та Приазов'я цар Петро I і султан Агмед III віддали більшу частину України під владу польського короля Августа II Сильного. Козацтво Правобережжя чинило збройний спротив планам міжнародної дипломатії та намагалося возз'єднатися з Лівобережною Україною. Особливу увагу звернено на політику щодо Правобережжя гетьманського уряду П. Орлика.

Проаналізовано місце та роль козацтва та шляхти України-Русі, а також козацької держави (Гетьманату) в європейсько-османських війнах. Описано період протистояння християнської та ісламської цивілізацій у добу пізнього Середньовіччя та раннього Нового часу. Увагу приділено висвітленню мирних відносин України з Османами та Гіреями протягом 1500 - 1700 рр.

Проанализированы место и роль казачества и шляхты Украины-Руси, а также казаческого государства (Гетманата) в европейско-османских войнах. Описан период противостояния христианской и исламской цивилизаций в эпоху позднего Средневековья и раннего Нового времени. Внимание уделено освещению мирных отношений Украины с Османами и Гиреями на протяжении 1500 - 1700 гг.

Розглянуто дискусійні питання щодо місця, ролі та значення в історії українського народу другого гетьмана Козацької держави - Гетьманщини І. О. Виговського, побратима та спадкоємця булави Б. Хмельницького, визначного політичного та державного діяча України. Розглянуто українсько-шведські відносини за доби правління Б. Хмельницького та І. Виговського (1654 - 1658 рр.). Висвітлено питання земельної власності гетьмана І. Виговського та його найближчої рідні, а також його зв'язки з полками Лівобережної України (Миргородський полк). Подано оцінку ролі І. Виговського очима класиків польської історіографії XVII ст. С. Твардовського та В. Кохановського.

У збірнику на пошану дослідника українського козацтва Валерія Цибульського вміщено статті, присвячені актуальним проблемам сучасної україністики. Висвітлено питання історії українського козацтва, історіографії та джерелознавства, історії Волині. Розглянуто окремі аспекти українського мовознавства і педагогіки. Увагу приділено хронологічним межам та динаміці розвитку української національної революції в західноукраїнському регіоні. Досліджено минуле Волині у контексті зародження та розвитку українського козацтва. Увагу приділено Почаївському монастирю у документальних джерелах Держархіву Тернопільської області.

Розглянуто 300-річчя воєнно-політичного виступу гетьмана Івана Мазепи, українсько-шведського союзу та Полтавської битви. Досліджено участь ранньомодерної Української держави у Великій Північній війні 1700 - 1721 рр., що висвітлюються в контексті зміни міжнародної та воєнно-політичної ситуації у Центральній, Північній і Східній Європі. Розкрито визрівання ідеї та причини розриву відносин Українського гетьманату з московським царем Петром I, а також мотивацію переходу І. Мазепи на бік шведського короля Карла XII Густава.

Простежено українській родовід М. Гоголя. Висвітлено біографії наказного гетьмана Є. Гоголя, полкового писаря Миргородського полку О. Гоголя та родичів М. Гоголя - козацьких старшин Лизогубів, Забіл, Танських, Трощинських і Косяровських. Розкрито маловідомі факти та події з життя видатного письменника у Петербурзі та Москві, проаналізовано історію козацького містечка Сорочинці, хутора Яновщина (Василівка) та села Диканька поблизу Миргорода. Особливу увагу приділено культурному середовищу, в якому виховувався та творив М. Гоголь, його захопленням українською історією, збиранням народних пісень, переказів і анекдотів.

Прослежена украинская родословная Н. Гоголя. Освещены биографии приказного гетьмана Е. Гоголя, полкового писаря Миргородского полка А. Гоголя и родственников Н. Гоголя - казацких старшин Лизогубов, Забил, Танских, Трощинских и Косяровских. Раскрыты малоизвестные факты и события из жизни выдающегося писателя в Петербурге и Москве, проанализирована история казацкого городка Сорочинцы, хутора Яновщина (Васильевка) и села Диканька поблизости Миргорода. Особое внимание уделено культурной среде, в которой воспитывался и творил Н. Гоголь, его увлечениям украинской историей, сбором народных песен, пересказов и анекдотов.

Розкрито міжнародно-політичний статус Української козацької держави у другій половині XVII - початку XVIII ст. Проаналізовано відносини гетьманських урядів з Річчю Посполитою, Московською державою, Османською та Австрійською імперіями, Кримським ханством, Шведським королівством, Трансільванським і Молдавським князівством та іншими країнами, визначено головні напрями тогочасної вітчизняної зовнішньої політики.

Раскрыт международно-политический статус Украинского казаческого государства во второй половине XVII - начале XVIII ст. Проанализированы отношения гетманских правительств с Речью Посполитой, Московским государством, Османской и Австрийской империями, Крымским ханством, Шведским королевством, Трансильванским и Молдавским княжеством и другими странами, определены главные направления отечественной внешней политики данного периода.

Здійснено комплексне дослідження місця та ролі Українського гетьманату у протистоянні країн Центрально-Східної, Східної та Південно-Східної Європи з Османською імперією у другій половині XVII ст. У контексті міжнародних відносин здіснено системний і порівняльний аналіз зовнішньої політики українських урядів лівобережної та правобережної частин Української держави. Доведено, що, не зважаючи на конфлікт між Османською імперією (включно з Кримським ханством) й Австрійською імперією, Венеціанською республікою, Річчю Посполитою (за підтримки Ватикану) та Московською державою, українські правителі були вимушені лавірувати між польським королем, російським царем, турецьким султаном і кримським ханом, переходити з одного боку на інший, відмовлятися від протекції одного володаря-сюзерена на користь іншого. В окремі періоди гетьмани визнавали залежність від кількох сусідніх монархів одночасно, що дозволило зробити висновок про проведення ними полівасалітетної зовнішньої політики. Водночас, розділення України між Варшавою, Москвою, Стамбулом і Бахчисараєм означало започаткування процесу поступової втрати Українським гетьманатом політико-правової суб'єктності у міжнародних відносинах кінця 1660 - 1690-х рр.

Проаналізовано античну спадщину як складову християнської культури. Висвітлено проблему васальної підлеглості князів Ігоревичів Чернігівських від угорського короля Ендре ІІ. Розглянуто питання розвитку гетьманщини в контексті суспільно-політичних ідей Східної Європи наприкінці XVII - першій половині XVIII ст., реформування засад управління українських єпархій російської православної церкви на початку ХХ ст. Розкрито причини та передумови укладання Акту Злуки 22 січня 1919 р. Вивчено проблеми міжнаціонального співіснування польського й українського населення Поділля в 1920 - 1930 рр., морально-психологічний стан населення визволених територій Лівобережної України у 1941 - 1943 рр. на підставі фондової колекції Національного музею історії Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр. Описано особливості релігійної ситуації в Україні у другій половині 1960 - середині 1980-х рр.

Проанализировано античное наследие как составляющая христианской культуры. Освещена проблема вассальной подчиненности князей Игоревичей Черниговских от венгерского короля Эндре ІІ. Рассмотрены вопросы развития гетманщины в контексте общественно-политических идей Восточной Европы конца XVII - первой половине XVIII ст., реформирования основ управления украинских епархий русской православной церкви в начале ХХ ст. Раскрыты причины и предпосылки составления Акта Злуки 22 января 1919 г. Изучены проблемы межнационального сосуществования польского и украинского населения Подолья в 1920 - 1930 гг., морально-психологическое состояние населения освобожденных территорий Левобережной Украины в 1941 - 1943 гг. на основе фондовой коллекции Национального музея истории Великой Отечественной войны 1941 - 1945 гг. Описаны особенности религиозной ситуации в Украине во второй половине 1960 - середине 1980-х гг.