Отражены современные взгляды на маскированную депрессию, которая нередко встречается у больных, предъявляющих гастроэнтерологические жалобы. Показаны основные критерии диагностики маскированной депрессии. Обозначены основные принципы лечения таких пациентов, проведен краткий анализ современных антидепрессантов.

Вивчено клініко-психопатологічні, психологічні особливості психічної дезадаптації і якість життя 88-ми родичів 55-ти хворих на первинний психотичний епізод. Розроблено диференційовану систему психокорекції, що складається з 5-ти етапів, яка спрямована на роз'яснення і навчання концепції про провідну роль інтолерантності до стресів у виникненні та збереженні патологічних відхилень, усунення дезадаптивних стереотипів і фіксацію оптимальних адаптивних стратегій мислення і поведінки. Вказано на достатню її ефективність і можливість застосування для родичів на стаціонарному й амбулаторному етапах лікування хворих на первинний психотичний епізод.

Проведено комплексне обстеження 88-ти родичів 55-ти хворих з первинним психотичним епізодом. У 53-х обстежених (60,2 %) виявлено невротичні (77,3 %), депресивні (20,8 %) та гострі шизофреноподібні (1,98 %) психічні розлади. На підставі результатів психодіагностичного дослідження оцінено тяжкість депресивної та тривожної симптоматики, виявлено домінуючий спосіб вирішення життєвих проблем, відношення до самих себе та оточуючих й одержано дані про рівень якості життя хворих з первинним психотичним епізодом та їх родичів. Розроблено й апробовано поетапну диференційовану систему психокорекції та програму профілактики, що дозволяють суттєво покращити психічний стан хворих з первинним психотичним епізодом та їх родичів, підвищити їх якість життя, значно знизити частоту повторних госпіталізацій до психіатричного стаціонару.

Изучено клинико-психопатологические, психологические особенности психической дезадаптации и качество жизни 88 родственников 55 больных с первичным психотическим эпизодом. Разработана системная, комплексная, дифференцированная, последовательная программа профилактики психосоматической дезадаптации у родственников психически больных. Выделены пять направлений первичной профилактической работы. Показана ее достаточная эффективность и возможность применения для родственников как на стационарном, так и амбулаторном этапах лечения больных с первичным психотическим эпизодом.

Представлены современные данные о клинике и диагностике атипичных депрессий. Рубрика "атипичная депрессия" включает разнообразные депрессивные состояния, характеризующиеся реактивно обусловленным изменением настроения, чувствительностью к межличностным контактам, инвертированными вегетативно-соматическими симптомами, такими как повышенный аппетит и гиперсомния. Рассмотрено место атипичной депрессии в структуре органических психических расстройств. Представлены позиции зарубежных авторов, которые выделяют атипичную депрессию как нозологическую единицу в структуре биполярного аффективного расстройства II типа, рассмотрены взгляды других авторов на структуру атипичной депрессии. Проведен анализ отечественной концепции нециркулярных депрессий. Особую значимость вопросы атипичных аффективных состояний приобретают из-за подготовки международной классификации болезней 11-го пересмотра, поскольку ведется обсуждение по включению в нее биполярного аффективного расстройства второго типа, проявлением которого и считаются атипичные депрессии.

Наведено опис клінічного випадку органічного депресивного розладу в особи, яка зазнала черепно-мозкової травми і зловживала алкоголем, з виділенням низки клініко-психопатологічних особливостей. Знижений настрій, уповільнення темпу мислення, порушення сну, зниження самооцінки, іпохондричні тенденції дозволили діагностувати депресивний розлад. Про органічний генез захворювання свідчили дані анамнезу про перенесену контузію головного мозку, а також виявлена при психодіагностичному дослідженні інертність нервово-психічних процесів. Зловживання алкоголем особою, яка мала несприятливий органічний фон, сприяло появі в клінічній картині психотичних симптомів. Галюцинаторні та маячні включення відносно швидко купірувалися на тлі антипсихотичної терапії, що свідчило про їх вторинність по відношенню до афективних (депресивних) симптомів.

Наведено опис клінічного випадку органічного галюцинозу, початок якого визначено пов'язаний з макроаденомою гіпофіза. У клінічній картині розладу виразно представлені комплексні галюцинації (зорові, слухові, нюхові, тактильні) із зоологічною тематикою. У зв'язку з відмовою пацієнта від нейрохірургічного втручання з приводу видалення аденоми гіпофіза неможливо достовірно визначити зникнення галюцинаторних симптомів, а наявність атеросклеротичних змін судин головного мозку, супутня гіпертонічна хвороба збільшують вірогідність постійного або рецидивуючого характеру галюцинування і роблять прогноз для одужання несприятливим.

Приведено годичное катамнестическое исследование описанного в предыдущей статье клинического случая органического галлюциноза у пациента с макроаденомой гипофиза. При первичном поступлении в стационар (годом ранее) пациенту и его семье было указано на вероятность постоянного или рецидивирующего характера галлюцинирования и абсолютно неблагоприятный прогноз для выздоровления и жизни без удаления опухоли. Однако пациент и его родственники категорически отказались от проведения нейрохирургического вмешательства. Описана динамика психопатологического и соматического статусов пациента при его повторной госпитализации в психиатрический стационар. Непосредственной причиной смерти пациента на 25-е сутки пребывания в стационаре послужили явления отека головного мозга. Основной причиной смерти по результатам патологоанатомического исследования явилась мелкоклеточная хромофобная аденома гипофиза. Имелось полное совпадение клинического и патологоанатомического диагнозов. Сделанный ранее абсолютно неблагоприятный прогноз подтвердился. Сделан вывод о необходимости проведения психообразовательных мероприятий с данным контингентом пациентов и их родственниками для предотвращения неблагоприятного исхода заболевания.

Рассмотрена проблема диагностики и терапии депрессии у лиц пожилого возраста. Депрессия - одно из самых распространенных расстройств, встречающихся в общемедицинской практике. Депрессия является четвертой ведущей причиной заболеваемости и инвалидности, к 2020 г. депрессивные расстройства займут второе место в интеграционной оценке бремени болезней, которое несет мировое сообщество. У лиц пожилого возраста депрессия является наиболее распространенным психическим расстройством. В среднем распространенность депрессии у пожилых составляет 12,3 %, прогрессивно увеличиваясь при ухудшении соматического статуса и инвалидизации. Пожилые женщины страдают депрессией в два раза чаще, пожилые мужчины с депрессией имеют самый высокий риск завершенного суицида. Приведена информация о том, что депрессия осложняет процесс реабилитации, ухудшает результаты лечения, прогноз и течение соматических заболеваний, является фактором риска развития деменции, повышает риск суицидального поведения. Возраст приводит к модификации клинической картины депрессии у пожилых людей. Для экспресс-диагностики депрессии у пожилых людей используется гериатрическая шкала депрессии. Терапия депрессивных расстройств базируется на фармакотерапии, психообразовательных программах для пациентов и их родственников, а также на психотерапии и психокоррекции. При выборе антидепрессантов для лечения депрессивных расстройств у пожилых пациентов следует руководствоваться принципами эффективности и безопасности. Антидепрессанты из группы селективных ингибиторов обратного захвата серотонина имеют доказанный профиль безопасности и эффективности по сравнению с другими группами антидепрессантов. Эсциталопрам имеет высокие показатели результативности и частоты ремиссии, оптимален для профилактики рецидивов, что делает его препаратом выбора для терапии пожилых пациентов с депрессией.

Партнеры военных ветеранов с посттравматическим стрессовым расстройством (ПТСР) и другими непсихотическими психическими расстройствами могут испытывать трудности с преодолением стресса, благополучием и вторичной травмой. Существуют различные интервенции с участием партнеров, но не во многих из них уделяется должное внимание их благополучию. Цель статьи - проведение систематического литературного обзора ряда вмешательств с анализом полученных результатов. Проведен систематический поиск литературы, в результате которого для анализа были отобраны 25 вмешательств. Критериями отбора вмешательств были наличие ПТСР у ветерана, участие партнера во вмешательстве и направленность интервенции на улучшение благосостояния самих партнеров. Групповые вмешательства, выездные занятия в интернатах (ретритах), семейные терапии и интернет-вмешательства были основными видами интервенций. В 21 исследовании сообщалось о результатах благополучия по данным рандомизированных контролируемых испытаний (РКИ), предварительной оценки и клинических случаев. В большинстве вмешательств сообщалось об улучшении благополучия партнеров, хотя проведенных достоверных контролируемых исследований было недостаточно. Только два вмешательства были направлены исключительно на партнеров. Наиболее распространенной особенностью вмешательств было проведение психообразовательной работы с акцентом на таких темах, как общение, решение проблем и регулирование эмоций. В большинстве работ описаны преимущества групповых процессов (социальная поддержка и нормализация) у партнеров, которые делились друг с другом опытом. Таким образом, существующий спектр форматов мероприятий по улучшению состояния военных партнеров должен быть расширен за счет проведения более надежных экспериментальных исследований, направленных непосредственно на благополучие партнеров. Последующее изучение их эффективности может послужить мощным ресурсом для дальнейших интервенций не только для ветеранов, но и для самих партнеров.

Охарактеризовано особливості медико-психологічної допомоги жінкам, які перенесли первинний психотичний епізод. Проаналізовано особливості деформації материнсько-дитячої взаємодії та сімейного функціонування в родинах жінок, хворих на параноїдну шизофренію та її психологічна корекція. Досліджено клініко-психопатологічні особливості депресивних порушень у хворих на шизофренію. Висвітлено роль соціально-терапевтичного середовища в ефективності лікування первинного психотичного епізоду. Представлено психокорекцію та профілактику психічної дезадаптації у родичів хворих із первинним психотичним епізодом і перевірено їх ефективність.

Партнеры военных ветеранов с посттравматическим стрессовым расстройством (ПТСР) и другими непсихотическими психическими расстройствами могут испытывать трудности с преодолением стресса, благополучием и вторичной травмой. Существуют различные интервенции с участием партнеров, но не во многих из них уделяется должное внимание их благополучию. Цель статьи - проведение систематического литературного обзора ряда вмешательств с анализом полученных результатов. Проведен систематический поиск литературы, в результате которого для анализа были отобраны 25 вмешательств. Критериями отбора вмешательств были наличие ПТСР у ветерана, участие партнера во вмешательстве и направленность интервенции на улучшение благосостояния самих партнеров. Групповые вмешательства, выездные занятия в интернатах (ретритах), семейные терапии и интернет-вмешательства были основными видами интервенций. В 21 исследовании сообщалось о результатах благополучия по данным рандомизированных контролируемых испытаний (РКИ), предварительной оценки и клинических случаев. В большинстве вмешательств сообщалось об улучшении благополучия партнеров, хотя проведенных достоверных контролируемых исследований было недостаточно. Только два вмешательства были направлены исключительно на партнеров. Наиболее распространенной особенностью вмешательств было проведение психообразовательной работы с акцентом на таких темах, как общение, решение проблем и регулирование эмоций. В большинстве работ описаны преимущества групповых процессов (социальная поддержка и нормализация) у партнеров, которые делились друг с другом опытом. Таким образом, существующий спектр форматов мероприятий по улучшению состояния военных партнеров должен быть расширен за счет проведения более надежных экспериментальных исследований, направленных непосредственно на благополучие партнеров. Последующее изучение их эффективности может послужить мощным ресурсом для дальнейших интервенций не только для ветеранов, но и для самих партнеров.

Транзиторні епілептичні психози в 30 - 40 % випадків переходять у психотичні стани з тривалим, нападоподібним або хронічним перебігом. Мета статті - проведення систематичного аналізу сучасних літературних джерел для уточнення факторів та клініко-патогенетичних закономірностей трансформації транзиторних (короткочасних) епілептичних психозів у психотичні стани із затяжним та хронічним перебігом, а також виявлення патогенетично орієнтованих особливостей лікування таких пацієнтів. Відзначено прогностичне значення клініко-нейрофізіологічних факторів у збільшенні тривалості психотичного процесу, висвітлено клінічні закономірності трансформації короткочасних психозів у довгострокові (зміна динаміки та структури психозів, особливості взаємозв'язку з органічним розладом особистості та деменцією при епілепсії, а також з епілептичними нападами). Виділено низку важливих нейрофізіологічних патогенетичних механізмів збільшення тривалості психозів (зростаюча мозкова гіпофронтальність, скронева локалізація та закономірне поширення епілептичного процесу). Описано та проаналізовано патогенетично орієнтовані принципи тактики лікування хворих з епілептичними психозами з урахуванням виявлених закономірностей збільшення їх тривалості.

Наведено аналіз результатів клініко-психометричного дослідження астенії в іноземних здобувачів вищої медичної освіти на різних етапах навчання. У дослідженні взяли участь 110 слухачів підготовчого відділення (група 1) та 44 здобувачі I - II курсу (група 2), які проходили навчання в Дніпровському державному медичному університеті, тривалістю від 1 до 2 місяців та від 6 місяців до 2 років відповідно (на момент участі в дослідженні). Проведено клініко-психопатологічне обстеження з використанням спеціально розробленої анкети, методу напівструктурованого інтерв'ю та психометричне дослідження рівня астенії за допомогою шкали Multidimensional Fatigue Inventory (MFI-20). Установлено, що досліджувана група 2 мала достовірно більшу частоту виявлення як скарг/симптомів, так і нозологічних форм (у 1,8 раза), ніж група 1. Аналіз даних шкали MFI-20 підтвердив клінічно отримані результати. Так, у групі 1 достовірно частіше спостерігалася норма (24,5 %) та помірний (23,5 %) рівень астенії, у групі 2 - високий рівень астенії (32 %), що свідчило про поглиблення дезадаптивного процесу. Отриманий результат свідчить про необхідність розробки профілактичних та корекційних заходів для покращення якості життя цього контингенту осіб.

Наведено найактуальніші дані щодо психологічних та психіатричних наслідків воєнного часу та їх впливу на психічне здоров'я. Зауважено, що посібник складається з двох частин, перша з яких присвячена психологічним наслідкам війни, а друга - психіатричним. Розкрито особливості психологічних реакцій особистості під час війни. Увагу приділено психології комбатанта, психічним станам військовослужбовців та їх індивідуально-особистісним особливостям. Розглянуто питання феноменології зла, біології зла, психопатології зла, клініки та психотерапії зла. Проаналізовано ментальний стан цивільних осіб, що зазнали психосоціального стресу в умовах воєнного конфлікту. Охарактеризовано соціально-психологічні наслідки воєнного часу.