Установлено, що у разі тривалого зберігання насіння, під час якого життєздатність його зменшується з 98 до 0 %, відбувається прогресивна втрата теломерних послідовностей із високомолекулярної ДНК та їх накопичення в низькомолекулярній фракції. Розподіл теломер по ДНК у цілому збігається із стандартними профілями деградації ДНК у насіння, що зберігається в сухому вигляді; у цьому випадку як наслідок такого зберігання спостережено також загальну втрату теломер із ДНК. Існує необхідність у добиранні зручного маркера "якості насіння", який можна легко контролювати під час зберігання. Аналізуючи можливість використання наведених результатів, відзначено, що існує значний потенціал для використання теломерних послідовностей як маркера старіння насіння, що зберігаєтся в Банках насіння.

Родина Phocidae налічує у своєму складі 4 підродини (Phocinae, Monachinae, Cystophorinae і Devinophocinae) ссавців середнього і великого розміру, які характеризуються вираженою адаптацією до напівводного способу життя. У міоценових відкладах Чесапікської групи було ідентифіковано представників двох підродин: Phocinae і Monachinae. Leptophoca, представник підродини Phocinae, з'явився на східному узбережжі Північної Атлантики близько 15 млн. років тому. Нещодавно у відкладах верхнього міоцену Чесапікської групи з формацій Eastover (7,0 - 6,0 млн. р. т.) і St. Marys (10,0 - 8,0 млн. р. т.) було виявлено кісткові рештки, що належать до двох нових вимерлих видів Monachinae - досить крупному Terranectes magnus gen. n. & sp. n . і відносно меншому T. parvus sp. n. Наявність представників двох різних підродин тюленів свідчить про більш раннє, ніж 18 млн. р. т. (як вважалося раніше), розходження еволюційних ліній Phocinae і Monachinae. Формація Eastover існувала в неглибокій затоці, яка охоплювала південний Меріленд, прибережну рівнину Вірджинії і північно-східну частину Північної Кароліни. Геологічно давніша формація St. Marys являла собою прибережне середовище, що зазнавало впливу припливів і відливів, з лиманами, які характеризувалися низькою солоністю води. У пізньому міоцені спостерігалося різке зниження температури, про що свідчить перехід до холодолюбної фауни під час існування формації St. Marys. Формація Eastover відображає тепліші води з відносно сильними течіями, наявністю бар'єрів і різницею глибин. Палеонтологічний літопис ранніх тюленів свідчить про те, що фоциди виникли у Північній Атлантиці, в той час як отаріоїди - у північній частині Тихого океану. Справжні тюлені відокремилися від древніх Carnivora в ранньому олігоцені (або раніше) в басейнах Паратетісу/Середземного моря, поширилися протягом середнього міоцену і перетнули Атлантичний океан у західному наапрямку, перш ніж досягли східної частини Сполучених Штатів в ранньому пліоцені.