Розкрито теоретико-методологічні засади вивчення культури, витоки загального, особливого, унікального та несумірного в історичних просторах культури. Визначено синхронічність циклів становлення та занепаду культурних кодів (КК) регіональних історичних цілісностей. Встановлено, що під час становлення культурно-історичної цілісності тексти та символи попередньої епохи інтерпретуються відповідно до змінених реалій природи та соціуму, варіативність інтерпретації обумовила розмаїття особливого та унікального КК і спричинила розробку двох відмінних космо-етичних архетипів, регіони яких збігаються з регіонами впливу індоєвропейської, афроазіатської та алтайської мов. Обгрунтовано причини розробки сакральних і профанованих знакових систем, описано особливості тлумачення символів, алегорій, метонімій, сюжетів міфів філософсько-релігійних концепцій. Визначено діалектичну єдність аксіологічних і праксеологічних вимірів фахової культурної діяльності. Висвітлено функціональні механізми забезпечення процесуального порядку фахової концепції культурної системи на основі теоретико-методологічних підходів. Розглянуто питання філософії розвитку культурно-мистецької освіти України. Описано комунікативну модель системи підвищення кваліфікації працівників культури України в контексті процесів самоорганізації та динаміки культури.