Вперше розглянуто добросовісність в двох аспектах: нормотвірному - як загальний природно-правовий принцип, який виступає граничною засадою реалізації цивільних прав і праворегулювальному - як сукупність спеціальних цивілістичних принципів і норм, які застосовуються в ситуаціях зловживання правом навіть усупереч приписам чинного законодавства. З'ясовано особливий морально-правовий характер ідеї добросовісності як загальнолюдського правового імперативу. Виявлено генетичний за'язок добросовісності з вірністю у римському приватному праві та водночас істотні функціональні розбіжності між ними. Вдосконалено систематизацію матеріальних норм римського приватного права, що випливають з морально-правової концепції добросовісності. Уточнено критерії добросовісного суб'єкта права та презумпції добросовісності, розкрито зміст римсько-правових понять недобросовісності та злого умислу.