Увагу приділено питанням правового забезпечення протидії корупції на міжнародному та національному рівнях. Розглянуто практику універсальних і регіональних міжнародних організацій у цій сфері, а також узагальнено антикорупційну законодавчу практику деяких зарубіжних країн. Показано, що ефективність правозастосування у сфері протидії корупції широко варіюється від держави до держави навіть у межах такого доволі уніфікованого об'єднання, як ЄС, а рівень ефективності заходів у різних державах не однаковий. Останні формують систему, елементи якої перебувають у постійному взаємозв'язку. З-поміж них - превентивні заходи та політична воля, яка дозволяє подолати можливі перешкоди під час проведення розслідування та надає можливість належним чином розпоряджатися бюджетними коштами. Зазначено, що основна увага повинна бути приділена саме превенції правопорушення, адже репресивні заходи мають короткостроковий ефект, тоді як кроки запобігання правопорушенню спрямовані на довгостроковий результат. Це не означає, що протидія корупції має зводитися винятково до превенції. Цілком очевидно, що здатність судової та правоохоронної систем застосовувати стримувальні кримінальні санкції також відіграє важливу роль у недопущенні корупції. Саме у зв'язку з цим окремі держави зосереджують увагу на вдосконаленні діяльності репресивного апарату, що також сприяє одержанню позитивного ефекту.