Розглянуто ритмічну варіаційність як один з трьох (нарівні з мелоритмічною варіантністю і трансформацією) головних принципів видозмінювання народнопісенних творів. Зазначено, що її аналітичне пізнання не тільки дає змогу сформулювати певні теоретико-методологічні засади студій над історією розвитку окремих фольклорних наспівів, а й відкриває шлях до створення генеалогічної класифікації типових форм, властивих музичній культурі усної традиції.