Досліджено гуманітарно-наукові парадигми техніки, їх історичні трансформації, світоглядні та методологічні можливості. Показано, що техніка як інструмент задоволення суто прагматичних інтересів суспільства стає надособистісною силою, здатною впливати на всі сторони життя людини та суспільства. Зазначено, що саме цим і зумовлена потреба в гуманітарно-науковому дискурсі техніки, створенні й обгрунтуванні нової парадигми, яка враховувала б її людиномірні, соціокультурні та ціннісні виміри. Увагу приділено особливостям некласичної методології науки, концепціям техніки К. Маркса, Ф. Дессауера, Е. Каппа, П. Флоренського, П. Енгельмеєра, О. Шпенглера.