Розглянуто фінанси підприємства, як підгрунтя фінансової системи країни, оскільки вони суттєво впливають на її фінансовий стан, що потребує поліпшення фінансової діяльності суб'єктів господарювання всіх форм власності в усіх сферах діяльності агросектору. Фінансам підприємств різних галузей властиві певні загальні та специфічні ознаки, які треба брати до уваги при розробці стратегічних планів. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних з розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів. Потреба в державній фінансовій підтримці обумовлена не тільки економічними чинниками, а насамперед їх функціональністю сільськогосподарського виробництва, що виробляє не тільки товари, але й незамінні суспільні товари (послуги) некомерційного характеру, найважливішими з яких є продовольча безпека, економічні умови існування сільського населення, відновлення селянства, підтримка екологічної рівноваги, збереження біорізноманіття, стійкий розвиток та зменшення бідності.

Проаналізовано існуючі підходи до оцінювання рівня економічної стійкості аграрних підприємств, що дозволило визначити відсутність єдності бачення та варіативність розроблених та запропонованих підходів, алгоритмів та методів розрахунку. Доведено, що розповсюджений підхід до оцінювання стійкості як інтегральної характеристики внутрішніх складових підприємства змінює економічну природу досліджуваної категорії, частково ототожнюючи її з потенціалом. Запропоновано побудову моделі оцінювання рівня економічної стійкості аграрних підприємств в розрізі трьох проекцій: ефективності, ліквідності та капіталізації, які представлені конкретними показниками із відповідними пороговим значеннями, які в рамках моделі набувають бінарних параметрів (1 або 0). Запропоновано якісну шкалу станів економічної стійкості: абсолютний, високий, нормальний, задовільний, критичний і кризисний, на основі отриманих комбінацій бінарних значень показників проекцій.

Запропоновано інтегральний показник оцінки трудового потенціалу, що представляє собою функціональну залежність індексів, детермінованих системою приватних показників, що характеризують психофізіологічний, освітній, професійно-кваліфікаційний, лідерський, соціально-психологічний, статтево-віковий потенціал, потенціал робочого часу, скоригованих на синергетичний ефект від взаємодії персоналу підприємства. Останній може мати позитивний або від'ємний характер, що залежить від ефективності механізму управління трудовим потенціалом як елементу загального менеджменту підприємства, результатом функціонування якого є формування "зовнішніх" факторів, а саме нормування праці та організація виробництва, система мотивації, фондоозброєність праці. Представлено систематизоване викладення методів, що використовуються для визначення показників, що входять до структури інтегрального показника оцінки трудового потенціалу на рівні окремого працівника: кількісних, якісних та комбінованих.

Інституційні перетворення, які відбуваються у національному макроекономічному середовищі, викликали зміни у розвитку інтеграційних процесів в структурі агропромислового комплексу. В останні роки у агропромисловому комплексі за рахунок різноманітних форм посилюється вплив інтеграційних процесів на темпи економічного зростання та перспективи розвитку його суб'єктів господарювання. Сучасний стан агропромислового комплексу національної економіки та поширення пандемії COVID-19 обмежує соціально-економічні можливості у внутрішньогалузевому середовищі та надає інерційність процесам розвитку агропромислового виробництва у національному макроекономічному середовищі. Мета статті - дослідження теоретичних аспектів інвестиційно-інноваційної інтеграційної стратегії розвитку агропромислового комплексу. Теоретичним підгрунтям у процесі наукового дослідження стали наукові праці відомих українських та зарубіжних науковців, законодавство України та нормативні акти. Під час дослідження були використані загальнонаукові і спеціальні методи: аналізу, діагностики, синтезу, індукції, дедукції - для дослідження теоретичних аспектів інвестиційно-інноваційної інтеграційної стратегії розвитку агропромислового комплексу; було використано метод узагальнення та конкретизації щодо завдань стратегії розвитку агропромислового комплексу. У науковому досліджено теоретичні аспекти інвестиційно-інноваційної інтеграційної стратегії розвитку агропромислового комплексу. Висновки: за результатами дослідження, доведено, що інвестиційно-інноваційна інтеграційна стратегія розвитку агропромислового комплексу деталізовано пояснює, як буде відбуватися управління інвестиційно-інноваційними інтеграційними процесами у агропромислового комплексу для забезпечення його ефективного функціонування та розвитку в умовах глобальних викликів. Інвестиційно-інноваційна інтеграційна стратегія розвитку агропромислового комплексу дозволяє оцінити експортний потенціал агропромислової продукції, сформувати експортно-імпортну стратегію та адекватний механізм зовнішньоекономічної діяльності з урахуванням зони вільної торгівлі з країнами Європейського Союзу та іншими країнами міжнародного простору в умовах глобальних викликів.

Досліджено різноманітні підходи до дефініції "фінансові ресурси". Вирізняють такі функціональні особливості поняття: частина національного доходу, грошові кошти, грошові фонди, фінансові ресурси, сукупність грошових накопичень тощо. Встановлено, що головною передумовою розкриття змісту є їх структура та джерела формування. Розглянуто структуру та джерела формування фінансових ресурсів, яка включає в себе державні та недержавні кошти (фізичних та юридичних осіб). Сформовано власне визначення поняття "фінансові ресурси охорони здоров'я", під яким слід розуміти грошові кошти у фондовій та нефондовій формах, які акумулюються в руках держави в наслідок розподілу і перерозподілу ВВП, а також суб'єктів господарювання та окремих громадян і призначені для задоволення потреби в охороні здоров'я. Результатом діяльності сфери охорони здоров'я є медична послуга, яка охоплює медичну та фармацевтичну допомогу. Визначено інституціональні фактори фінансового забезпечення розвитку сфери охорони здоров'я: нормативно-правове забезпечення; зростання автономності постачальників медичних послуг; зміна характеру відносин між надавачами медичних послуг та розпорядником бюджетних коштів; механізм контрактування у сфері надання медичних послуг; оптимізація процесу закупівлі; система підвищення кваліфікації лікаря, трансформація медичної освіти; формування нової моделі фінансування сфери охорони здоров'я; нові можливості здійснення місцевою владою повноважень у сфері охорони здоров'я.

Запропоновано та обгрунтовано адаптивний механізм узгодження концепцій маркетинг-міксу і логістичного міксу, що представляє собою комплекс маркетингово-логістичного управління, побудований на взаємодії концептуального блоку та забезпечуючого блоку. Функціональне наповнення концептуального блоку полягає в розробці стратегії і тактики виробничої, збутової діяльності, цінової політики. Забезпечуючий блок зорієнтовано на визначення параметрів і реалізацію операційної діяльності з формування запасів, складування, транспортування продукції (управління рухом матеріального потоку). Маркетингова складова механізму індукується розв'язанням прикладних завдань аналізу ринку. В структурі взаємовідносин "маркетинг - логістика" логістичний менеджмент виконує інтегруючу функцію, координуючі дій постачальників, агентів із закупівель, виробників, маркетологів, учасників каналів товароруху і покупців.

Актуальним завданням розвитку національної економіки є сталий розвиток вітчизняної аграрної галузі. Економічні кризи і політичні конфлікти останніх років підтверджують необхідність чіткої ідентифікації стратегічної позиції сталого розвитку для подальшої реалізації та розвитку даної галузі. Виокремлено ключові індикатори та сформовано систему, що характеризує поточний стан та тенденції сталого розвитку аграрного виробництва в розрізі основних компонентів за допомогою таксономічного аналізу. Комплексне оцінювання тенденцій сталого розвитку аграрної сфери за допомогою інструментів таксономічного аналізу дозволяє дійти висновку, що метою стратегії сталого розвитку аграрної сфери України є забезпечення продовольчої безпеки держави через формування внутрішньої та міжнародної конкурентоспроможності галузі з метою ефективного соціально-економічного розвитку країни. В процесі розробки структурної політики сталого розвитку аграрної сфери економіки необхідно враховувати регіональні особливості та відмінності аграрного виробництва з метою запровадження регіонально-адаптованих механізмів трансформації аграрного потенціалу та усунення дисбалансів регіонального розвитку аграрного сектора економіки.

Досліджено стратегічний розвиток туристичної сфери в Україні в умовах пандемії, проаналізовано основні кількісні та якісні тенденції. Встановлено, що розвиток туристичної сфери в Україні в умовах пандемії, з одного боку, викликав активізацію внутрішнього туризму, з іншого - є асиметричним, найбільше розвиваються самодіяльний туризм та місцеві подорожі за місто й сільський туризм. У зв'язку із цим діяльність туристичних фірм різко скоротилася. Незважаючи на те, що присутній вітчизняний платоспроможний споживач, туристичні фірми просто не можуть запропонувати йому адекватні за ціною та якістю й порівняні із іноземними аналогами туристичні послуги. Без істотних капітальних вкладень і їх ефективного освоєння туристична галузь України не може розвиватися. Після закінчення пандемії прогнозується, що платоспроможний український турист масово перейде на іноземний туризм. Слід зробити висновок, що вітчизняні туристичні фірми, окремі місцеві атракції використовують переваги, надані пандемією не для подальшого розвитку своєї діяльності, а для короткострокового нарощення прибутків. Особливо це стосується туристичних фірм та засобів розміщення узбережжя Азовського та Чорного морів. Що стосується туристичної зони Карпат, то в ній туристична галузь активно розвивається і постійно підвищується якість послуг, розробляються нові туристичні та екскурсійні програми. Отже, основними результатами розвитку туристичної сфери останні роки є збільшення внутрішнього туризму, створення додаткових робочих місць, загальне піднесення економіки регіонів прибережної зони та Карпат. Як і раніше, переважна більшість регіонів України дуже слабо використовує свій туристичний потенціал. Слід запропонувати та реалізувати комплексну програму для розвитку внутрішнього туризму в Україні за умови активного залучення іноземних туристів. В той час, коли більшість приймаючих країн закрилися для туристів (особливо в Азії, а для азійських країн - у Європі), слід запропонувати нові туристичні продукти, адаптувати вже існуючі для нових типів туристів та підвищити їх якість. Запропоновано комплексний підхід до управління функціонуванням туристичної сфери окремого регіону.

Дане дослідження дало можливість встановити, що беручи до уваги значну кількість досліджень, здійснених в Україні за попередні роки, основними проблемами у дослідження корупції на державному рівні залишається неприсутність лонгітюдних або порівняльних вивчень. Також неможливо порівняти різні величини в часі, що стає наслідком відсутності однієї методології й універсальних індексів. Застосування міжнародної методології, нерідко без пристосування до національного контексту, не дає зображення реально існуючого положення в нашій державі. Корупція переважно прирівнюється тільки до хабара (поза увагою лишається торгівля впливу на затвердження рішень, "відкати", "застосування службового статусу", надання цінних подарунків, або реалізація послуг та інше). До того ж учасники, даючи відповідь на питання про корупцію, надають власне суб'єктивне пояснення, яке додає недостатню обізнаність самих вчених щодо поняття феномену "корупція". Не вивчаються непрямі показники корупції, такі як інституціональні способи й стимулятори для корупції. Згідно з результатами компаративного вивчення бізнес-середовища та визнання запропонованого методичного засобу до визначення та оцінки дії загроз фінансовій безпеці бізнесу досліджено, що на теперішній час тіньова економіка та корупція й обсяги їх розповсюдження перешкоджають діяльності бізнесових складових та є фактичними загрозами безпеки економіки України з найбільшим рівнем впливу, що веде до розповсюдження спланованої злочинності, та утворюють соціальне напруження в країні. Оцінювання рівня економічної безпеки бізнесу на базі економіко-математичного моделювання дає можливість встановити поточний економічний стан власників бізнесу, визначити реальні та можливі загрози, спланувати їх вплив на цільові характеристики безпеки й створити напрями заподіяння та зменшення загроз економічній безпеці бізнесу. Знаходження впливу зовнішніх загроз безпеці економіці бізнесу є базою для формування методів з її гарантування, що в контексті здійснення соціально-економічної стратегії країни: в теоретичному розумінні вимагає утворення певного механізму, який би в цілому охарактеризував схему елементів та зв'язків між ними, спрямованих на утворення безпечних передумов розвитку країни, а в фактичному - реалізації в висвітленому керуванні заходів щодо протидії загрозам безпеці бізнесу, встановлення обов'язкових для нього ресурсів, формування та застосування джерел.

Розвиток аграрної сфери економіки позитивно впливає на збільшення розміру національного ВВП України, а також визначає окремі тенденції функціонування господарського середовища деяких регіональних соціально-економічних систем. Забезпечення такого розвитку відбувається завдяки сформованому існуючому інституційному середовищу, що позитивним чином впливає на сталий розвиток аграрної сфери виробництва. Сучасний стан галузі вимагає більш активного застосування ефективних методів стимулювання економічного розвитку в рамках існуючих інституційних та неоінституційних теорій. Мета статті - дослідження теоретико-методологічних засад суспільних інститутів, їх суті, стану, впливу на функціонування господарського середовища аграрної сфери виробництва. Уточнено основні функції інституцій у сучасній економічній системі. З огляду на методологію досліджень здійснено класифікацію інституцій на формальні й неформальні, а також на інституції першого, другого і третього порядку. Норми права є інструментом формалізації суспільних відносин, тому їх не можна відносити до неформальних інститутів. Швидше неформальними інститутами є сукупність традицій, звичок, правил поведінки та ін., що є притаманним даному соціальному середовищу не з формальної (правової), а звичаєвої точки зору. Висновки: дослідження показали, що інституції виступають певними правилами різного типу із характерними для них особливостями для застосування у формальних і неформальних умовах. Встановлено, що перспективні напрями формування й розвитку інституційного середовища аграрної сфери виробництва, їх ідентифікація в частині набору та структури інститутів зайнятості доцільно вивчати крізь призму проблем розвитку ринку праці сільських територій.

Зазначено особливості логістичної системи аграрного сектору та фактори, що впливають на формування логістичних ланцюгів постачання. Визначено, що агрологістика це напрямок логістики, в якому її методи та положення застосовуються у сфері аграрного виробництва сільськогосподарської продукції. Агрологістика об'єднує такі сфери агропромислового комплексу, як вирощування продукції, її транспортування, зберігання, заготівля, переробка та реалізація. Саме агрологістика дозволяє фахівцям аграрного сектору зосередити свою увагу на організації логістичного сектору безпосередньо для сільськогосподарської продукції. Виокремлено фактори, що можуть впливати на формування логістичних ланцюгів постачань та особливостей логістики в агропромисловому комплексі, що обумовлені умовами її функціонування. Визначено головні завдання агрологістики, до яких відноситься: забезпечення безпеки продуктами харчування та конкурентоспроможність сільськогосподарської продукції, скорочення часу доставки продукції та розвиток співробітництва з міжнародними торговими та судноплавними компаніями, впровадження в практику господарювання сучасних технологій збору, переробки, транспортування, зберігання і розподілу сільськогосподарської продукції та ін. Описано роль та важливість транспортування продукції та транспортних перевезень в агропромисловому секторі. Від транспорту залежить весь процес формування запасів сировини, палива, продукції промислового і сільського господарства. Визначено модель ланцюга поставок в агарному підприємстві, яку можна представити трьома ланками: постачальник, аграрне підприємство та споживачі, між якими рухаються інформаційний (збір та обробка інформації) та матеріальний (транспортування, складування вантажів, тощо) потоки.

Розглянуто основні поняття, види якості, методи управління якістю, показники та критерії оцінки рівня якості, а також надано рекомендації щодо вдосконалення якості обслуговування. Сервісна діяльність - це область людських взаємин, де формується і вдосконалюється реабілітаційно-альтруїстичний стиль в задоволенні наших потреб. Управління якістю реалізується за допомогою застосування певного набору прийомів і засобів, які можна класифікувати за чотирма сферами: управління якістю, процесом, персоналом та ресурсами. Доведено важливість сервісу в індустрії гостинності та перспективного напряму розвитку українського туризму. Визначимо методи та принципи підвищення сервісу обслуговування.

Успішна діяльність сільськогосподарських підприємств за умов економічної кризи багато в чому залежить від ефективності стратегічного управління їх системою економічної безпеки. Ефективне забезпечення економічної безпеки підприємства можливе лише при комплексному та системному підході, що дає змогу забезпечити стратегічний розвиток підприємства, розробити тактичні та оперативні заходи для мінімізації негативних наслідків внутрішніх та зовнішніх загроз. На основі проведеного дослідження розглянуто сутнісну характеристику економічної безпеки сільськогосподарських підприємств та оцінку визначення її рівня. Досліджено формування забезпечення економічної безпеки. Структуровано стратегію економічної безпеки підприємства як об'єкту управління. Розглянуто переваги стратегічного підходу в управлінні економічною безпекою підприємства. Обгрунтовано необхідність формування стратегії забезпечення економічної безпеки з метою створення стійких умов динамічної конкурентоспроможності і фінансово-економічної сталості сільськогосподарських підприємств у довгостроковій перспективі.

Проаналізовано сучасний стан світових ринків аграрної продукції. Доведено, що відповіддю на виклики пандемії вірусної хвороби COVID-19 стало формування "нової реальності". В її реаліях торгівля сільськогосподарською продукцією показала більшу стійкість завдяки таким факторам, як відносна нееластичність попиту на продовольство за доходом (з огляду на те, що продукти харчування необхідні для виживання), особливості транспортування - більшість сільськогосподарської торгівлі (зокрема, зернових та олійних культур) відбувається шляхом морських перевезень, які потребують меншої взаємодії з людьми та не були сильно порушені через транспортні обмеження, пов'язані з пандемією. Торгівля сільськогосподарською продукцією була більш стійкою, ніж торгівля іншими продуктами, завдяки кільком факторам, включаючи, зокрема, відносну нееластичність попиту на продовольство за доходом (з огляду на те, що продукти харчування необхідні для виживання) і той факт, що більшість сільськогосподарської торгівлі (зокрема, зернових та олійних культур) відбувається в наливних морських перевезеннях, які потребують меншої взаємодії з людьми та не були сильно порушені через транспортні обмеження, пов'язані з пандемією. У 2020 р. вартість загальної торгівлі (імпорт плюс експорт) сільськогосподарських товарів між ЄС та рештою світу становила 327 мільярдів. Оскільки експорт (185 млрд) перевищував імпорт (142 млрд), торговельний баланс склав 43 млрд сальдо. У період з 2002 по 2020 рр. торгівля ЄС сільськогосподарською продукцією зросла більш ніж удвічі, що еквівалентно середньорічному зростанню 4,8 %. У цей період експорт (5,3 %) зростав швидше, ніж імпорт (4,1 %). Встановлено, що індекс цін на продукти харчування демонструє тенденцію до зниження в результаті кризи COVID-19, що спричинила тиск на ціни, а отже, і на доходи. Індекс цін на продовольчі товари вказує на те, що найбільше впали ціни на рослинну олію та цукор, за ними йшли ціни на м'ясо та молочні продукти. Навпаки, ціни на зернові були відносно стабільними, оскільки пандемія менше вплинула на попит, а ланцюги постачань були менш порушені через те, що крупи, як правило, відправляються навалом, а в оптових поставках не спостерігалося жодних значних збоїв.

Гастрономічний туризм швидкими темпами розвивається в усьому світі, зароджуються нові напрями, стають популярними турпоїздки для гурманів - популярність вивчення кулінарної культури впливає на цей вид туризму і сприяє його просуванню. Передумови до розвитку гастрономічного туризму мають всі країни (в тому числі й Україна) і це відмінна особливість даного виду туризму. Гастрономічний туризм виступає в ролі, що становить елемент всіх турів. Але головною відмінною рисою від інших видів туризму є те, що знайомство з національною кухнею виступає головним мотивом, метою та елементом гастрономічної подорожі. Гастрономічна ідентичність дестинації залежить від економічних і кліматичних умов регіону, екологізації сільського господарства, релігійної приналежності етнічної групи. Теоретичну і методологічну основу дослідження становить системний підхід до вивчення гастрономічної ідентичності як інструменту просування туристичної дестинації. Застосовано onlinе - анкетування для вивчення переваг респондентами видів турів в Одеській області. Використано наукові праці вчених і фахівців в області гастрономічної ідентичності на ринку туристичних послуг. Інформаційну базу дослідження склали матеріали аналізу літератури та результати проведених аналітичних досліджень. Наукова новизна висновків і результатів дослідження полягає в практичному підході до просування туристичних дестинацій через гастрономічну ідентичність. В результаті дослідження встановлено, що гастрономічний туризм в Одеській області необхідно розвивати на основі наступних складових: гастрономічних турів, маршрутів, екскурсій; підприємств громадського харчування, що пропонують страви національних кухонь; кулінарних майстер-класів; гастрономічних фестивалів, ярмарків, виставок продуктів харчування. Висновки: результати дослідження представляють інтерес для туристичних фірм, підприємств громадського харчування, підприємств виробників продуктів харчування. Передбачається продовжити дослідження ефективності гастрономічної ідентичності як інструменту просування туристичної дестинації.

Формування методології розвитку системи управління конкурентоспроможністю підприємств зернового напряму виробництва вимагає врахування особливостей економічних відносин в агропромисловій сфері, а аналіз конкурентного середовища цільових агарних ринків потребує індивідуального підходу щодо систематизації умов забезпечення конкурентоспроможності підприємств, представлених на них. Системне застосування основних положень представлених підходів дозволить створити умови для повного переходу сільськогосподарських підприємств на інноваційну основу, що сприятиме досягненню передового рівня їх конкурентоспроможності. Особливостями зернового напряму виробництва є, зокрема, природна унікальність властивостей кінцевого продукту - зерна (адже підвищення урожайності зернових культур шляхом застосування інноваційних технологій можливе до певної міри) та більший, порівняно з галузями промисловості, перелік засобів виробництва, задіяних в процесі господарської діяльності. При цьому обсяги необхідних ресурсів та засобів виробництва визначаються, передусім, розмірами сільськогосподарських угідь.

Здійснено аналіз розбудови вітчизняного біржового ринку. Обгрунтовано, що ф'ючерс на сільськогосподарські культури - це похідний фінансовий інструмент на біржі, який передбачає обов'язок його продавця або покупця періодично перераховувати грошові суми протилежній стороні в залежності від зміни ринкової ціни зерна, і (або) настання зобов'язання, що передбачає поставку зерна у передбачений термін. Визначено, що лише за умови спільних зусиль з боку держави, біржової спільноти, учасників аграрного ринку, відбудеться відновлення вітчизняного біржового ринку, що дозволить наблизити біржовий товарний ринок до цивілізованих засад. На основі проведеного дослідження було визначено поняття зернового ф'ючерсу на сільськогосподарську продукцію, що фіксує приналежність даного фінансового інструменту до числа похідних та розкриває його зміст через зобов'язальні відносини продавця і (або) покупця з приводу періодичного перерахування грошових сум в розрахункову палату біржі в залежності від зміни ринкової ціни зерна або по настанні зобов'язання, що передбачає поставку зерна в зазначений термін.

Розглянуто особливості консолідації для фінансової звітності груп підприємств харчової промисловості. Сформульовано принципи консолідації фінансової звітності, які є суттєвими для системи управління підприємством. Досліджена послідовність процесу проведення консолідації фінансової звітності, яка представлена схематично. Визначено основні етапи консолідації фінансової звітності відповідно до вимог МСФЗ. Надано загальну характеристику змісту складових етапів процесу консолідації за допомогою зведеної таблиці. Досліджено методи консолідації фінансової звітності. За результатами проведеного дослідження виокремлено проблеми, які є суттєвими для консолідації фінансової звітності в галузях харчової промисловості та зроблено висновки про напрями подальших наукових доробок. Висновки: напрямами вирішення нагальних проблем консолідації є узгодженість національних та міжнародних стандартів консолідації; узгодженість облікової та корпоративної політики консолідації, а також облікової політики суб'єктів консолідації; організації внутрішньогрупового контролю процесу консолідації та незалежного аудиторського підтвердження; розробка методики консолідації звітної інформації групи; підвищення кваліфікації облікових працівників.

Питання важелів антициклічного регулювання різних галузей економіки є в фокусі наукових пошуків незначний період часу. Початковий етап пізнання зазначених наукових питань характеризувався домінуванням поглядів щодо ключової ролі ринкового саморегулювання, вважалося, що це дає змогу позбутися довготривалих коливань ринкової кон'юнктури. Такі процеси як глобалізація ринків, концентрація капіталу, монополізація економіки призводять до циклічності економіки. Результатом зазначених процесів також є загострення внутрішніх структурних диспропорцій. Це потребує дослідження галузевих особливостей важелів антициклічного регулювання галузей, зокрема в сфері виробництва сільськогосподарської продукції та її переробки. Мета статті - визначення сукупності селективних важелів антициклічного регулювання галузей агропромислового комплексу та обгрунтування їх класифікації для підприємницького сектору і попиту населення. Визначено спектр економічних методів державної політики, який включає бюджетну (фіскальну) політика, грошово-кредитну (монетарну) політику, зовнішньоекономічну політику, інвестиційну політику, соціально-психологічна політику. Розкрито особливості державної підтримки агропромислового комплексу та надання пільгових кредитів суб'єктам агропромислового виробництва. Запропоновано заходи з підтримки платоспроможного попиту споживачів, як важливого аспекту утримання балансу розвитку національної економіки. Встановлено, що використання пільгових ставок пдв дозволить значно знизити роздрібну ціну на продукти харчування, підвищивши таким чином ефективний платоспроможний попит. Здійснено класифікацію селективних інструментів антициклічного галузевого регулювання для підприємницького сектору і попиту населення. Встановлено, що запропоновані інструменти мають значний потенціал для реалізації політики селективного античного галузевого регулювання.

Досліджено регіональні аспекти розвитку агробізнесу в Україні. В якості базового методу аналізу обрано кластерний підхід. Склад класифікаційних ознак сформовано з врахуванням кількісних параметрів (реалізація на забій сільськогосподарських тварин (у живій масі); виробництво молока в підприємствах, кількість одержаних яєць від птиці свійської; вартість продукції сільського господарства, реалізованої підприємствами) та показників якісного характеру (продуктивність праці в підприємствах, які здійснювали сільськогосподарську діяльність (тис. грн на 1 зайнятого); рівень рентабельності виробництва продукції сільського господарства в усіх підприємствах за регіонами (культури зернові та зернобобові); урожайність ц з 1 га зібраної площі зернових і зернобобових). В результаті побудови дендрограми структуру регіонів України представлено чотирма кластерами. Інформаційно-статистичну базу аналізу склали дані, що надаються Державною службою статистики. Горизонт дослідження охоплює 2019 та 2020 рр. Визначено показники з найбільшою та найменшою варіативністю в міжкластерних градаціях. До останніх увійшли кількість одержаних яєць від птиці свійської, млн шт.; продуктивність праці в підприємствах, які здійснювали сільськогосподарську діяльність (тис. грн на 1 зайнятого); реалізація на забій сільськогосподарських тварин (у живій масі), тис. т. На основі графічної візуалізації описової статистики в рамках сформованих кластерів виділено області-лідери, області з середніми показниками результативності, області з недостатнім рівнем результативності аграрного сектору, області-аутсайдери. Встановлено зв'язок між рівнем спеціалізації та економічною ефективністю регіонів: регіони Кластеру 4 (області-лідери) характеризуються комплексним розвитком рослинництва і тваринництва, регіони Кластеру 2 (області з середніми показниками результативності) спеціалізуються на рослинництві, регіони Кластеру 1 (області з недостатнім рівнем результативності аграрного сектору) розвиваються з переважанням галузі тваринництва, регіони Кластеру 3 (області-аутсайдери) є депресивними за розвитком обох сфер аграрного виробництва.