Упродовж антарктичного літа у 2018 - 2021 рр. проводилася безперервна реєстрація фізичних, хімічних і біологічних параметрів верхнього шару морської води за допомогою програмно-вимірювального комплексу "Fеrry Вox" (FB), встановленого на борту українського рибно-крилевого супертраулера "Море Содружества". За цей період на шляху прямування з порту Кейптаун до району основних робіт судно неодноразово перетинало основні гідрологічні фронти Південної Атлантики та Південного океану. У ході науково-дослідних робіт, спрямованих на виявлення та ідентифікацію океанічних структур, було виконано близько 800 тис. щохвилинних вимірів FB. Мета дослідження і оцінка просторово-часової мінливості океанографічних параметрів поверхневого шару води у Південному океані на базі аналізу даних FB. У роботі використано класичні методи аналізу гідрологічних структур, графічний, порівняльний і статистичний види аналізу натурних даних, а також даних Служби моніторингу морського середовища Копернікус (СММСК). Райони тралення розглядалися як гідрологічні полігони. В результаті проведених досліджень визначено, що від сезону до сезону в роботі FB спостерігається зниження загальної кількості пропусків у відсотковому відношенні, з 8,6 % в сезон 2018 - 2019 рр. до 3,9 % в 2020 - 2021 рр. Аналіз якості інформації, одержаної FB, показав, що після коригування їх можна впевнено використовувати для вирішення різноманітних океанографічних завдань, наприклад, ідентифікувати фронтальні зони і деталізувати їх гідрологічну структуру, визначати поверхневі водні маси, мінливість меж їх поширення, виділяти значущі цикли в часовому ході вимірюваних параметрів, досліджувати газову складову верхнього шару морської води та інші. Порівняльний аналіз результатів спостережень FB з даними СММСК показав їх якісну узгодженість.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д241.6

Рубрики:

Атмосферні опади

Шифр НБУВ: Ж24597 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано спектр за зональними хвильовими числами планетарних хвиль (хвиль Россбі) в атмосфері над Антарктикою для кожного із двох контрастних років: у 2019 р., коли відбулося раптове стратосферне потепління (РСП), і в 2020 р., коли антарктичний стратосферний вихор був надзвичайно стійким і тривалим. Озонова діра утворюється над Антарктидою навесні, і її стан залежить від збурень стратосферного полярного вихору планетарними хвилями (ПХ). В аналізі використано дані про розподіл загального вмісту озону (ЗВО), одержані приладом Ozone Monitoring Instrument на супутнику Aura, та наземні вимірювання зі спектрофотометром Добсона на станції "Академік Вернадський" в Антарктиці. РСП 2019 р. дуже змістило полярний вихор від полюса і сприяло руйнуванню озонової діри. РСП виникло під час піку активності квазістаціонарної планетарної хвилі-1, яку було підсилено в момент потепління великою амплітудою біжучої хвилі-2. Навесні 2020 р. стратосферний полярний вихор був відносно незбуреним, що надало змогу площі озонової діри досягти розміру, близького до свого історичного максимуму. Фактором, який сприяв стабільності вихору у 2020 р., була відносно мала амплітуда хвилі-1. Стабільність зберігалася, незважаючи на регулярні періоди, коли амплітуда біжучої хвилі-2 досягала або навіть перевищувала значення під час РСП у 2019 р. Виявлено, що фактором, який сприяє відмінності між хвильовими ефектами за два роки, є динаміка квазістаціонарної хвилі-1. У 2020 р. чітко спостерігалася антикореляція амплітуд хвилі-1 і хвилі-2 біля краю вихору, що може бути викликано передачею енергії планетарної хвилі між різними спектральними компонентами ПХ, на відміну від ситуації 2019 р.

Індекс рубрикатора НБУВ: Д217

Рубрики:

Сейсмологія

Шифр НБУВ: Ж24597 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Індекс рубрикатора НБУВ: Д244.61

Рубрики:

Іоносфера

Шифр НБУВ: Ж24597 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Шифр НБУВ: Ж24597 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Невеликі скельні ванни використовуються як модельні системи для проведення екологічних та еволюційних досліджень. З цієї точки зору зоопланктон скельних ванн є цікавим та перспективним модельним об'єктом для проведення таких досліджень. Хоча скельні ванни Антарктики почали вивчати ще на початку минулого століття, ці водойми досі не є дослідженими достатньою мірою. Мета даної роботи - розгляд і систематизація наявних досліджень різноманіття прісноводного зоопланктону морської Антарктики. До уваги беруться тільки мезо- та макрозоопланктонні організми (0,2 мм і 20 мм), які постійно живуть в товщі води та не можуть протистояти течії протягом усього життя або певної стадії розвитку. Загалом різні автори відмічають 69 таксонів зоопланктонних організмів для прісних вод регіону. Основу різноманіття складають Rotifera (52 таксонів, з них 4 ідентифіковано до підвиду, 44 - до виду та 4 - до роду). Crustacea включають 16 таксонів (14 - до виду, 1 - до роду, 1 - до ряду), з них 9 таксонів - Branchiopoda, 3 - Ostracoda, 4 - Copepoda. Інші організми в планктоні представлені єдиним видом - Parochlus steinenii (Gercke, 1889) (Diptera: Chironomidae), присутнім на стадії личинки. В цілому, антарктичні скельні ванни не демонструють значно нижчого різноманіття, ніж аналогічні водойми з інших частин світу. Але це стосується тільки досить детально досліджених Південних Шетландських та Південних Оркнейських островів, інша частина регіону демонструє значно менше різноманіття (40 та 44 таксони відповідно). Однак, це може бути пов'язано з необхідністю проведення більш детальних досліджень морської Антарктики. Для Аргентинських островів наводять 3 визначених таксони організмів зоопланктону (2 Crustacea та 1 Rotifera) та згадують про деяку кількість невизначених Rotifera, що свідчить про недостатню дослідженість прісноводного зоопланктону в регіоні.

Пелагічні екосистеми відгукуються на кліматичні зміни та поступово трансформуються під їх дією. Серед важливих індикаторів стану водних екосистем є мезозоопланктон та копеподи. Регулярний моніторинг зоопланктону у водах Антарктики проводиться багато років з метою вивчення біорізноманіття, трофічних ланцюгів та екологічних циклів. У 2021 - 2022 рр. на Українській антарктичній станції "Академік Вернадський" до морських біологічних досліджень додали пілотне дослідження угруповань мезозоопланктону. Було одержано первинні відомості про таксономічний склад та функціональні характеристики таксоцену копепод у прибережних водах Аргентинських островів. На одержаний видовий склад копепод і мезозоопланктону в цілому суттєво впливали умови та доступні знаряддя відбору. Проби відбиралися з моторних човнів трьома видами планктонних сіток залежно від погодних та льодових умов. У пробах, відібраних у період з червня по лютий, домінували фонові регулярні види, а також види, які мають адаптації для харчування у холодних верхніх шарах узимку. Проби, відібрані з березня до кінця травня за допомогою тралень, найкраще показують сезонну динаміку тимчасових і постійних компонентів угруповань мезозоопланктону. За результатами обробки одержаних проб було визначено до виду 12 копепод з 8 родин. В основі таксоцену копепод домінують всеїдні види (7 видів), другі за чисельністю і детритофаги (3 види). Фітофаги і хижаки також були присутні в угрупованні, представлені типовими для регіону видами. Такий розподіл копепод за типом харчування швидше за все свідчить про те, що автори працювали у поверхневому шарі, який не є постійно сприятливим для харчування, і тому відсоток всеїдних опортуністів у ньому відповідно збільшений. За результатами обробки матеріалу виникли питання, що вимагають молекулярно-біологічного аналізу, а саме видова приналежність копепод з родів Oncaea Philippi, 1843 і Triconia Bottger-Schnack, 1999. Старші копеподити і дорослі особини в пробах траплялися рідко, стан особин, за якими складався морфологічний діагноз, не був ідеальним. Порівнюючи одержані результати з результатами нещодавніх локальних досліджень у західній частині Антарктичного півострова, з'ясовано високу схожість (близько 80 %) у видовому складі копепод, за винятком глибоководних видів, вилучення яких недоступне через технічні обмеження.

Шифр НБУВ: Ж24597 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проведено дослідження угруповань гельмінтів гололобої нототенії (Notothenia coriiceps) на основі вибірок, що було зібрано у 2014 - 2015 рр. (106 екз.) та 2020 - 2021 рр. (78 екз.) в акваторії Аргентинських островів, Західна Антарктика. Загалом було зібрано та визначено 30,951 екземпляр гельмінтів. Проаналізовано структуру інфраугруповань та компонентних угруповань гельмінтів N. coriiceps і досліджено ймовірні зміни основних параметрів гельмінтних угруповань за шестирічний період. Виявлено 30 видів гельмінтів з п'яти таксономічних груп: Monogenea (1), Nematoda (5), Cestoda (4), Trematoda (9), Acanthocephala (11). Встановлено, що N. coriiceps є дефінітивним хазяїном для 18 видів гельмінтів; 12 видів паразитують на стадії личинки, використовуючи N. coriiceps як другого проміжного або паратенічного хазяїна. Частка личинок гельмінтів у пробах у 2014 - 2015 рр. була нижчою (73,4 %), ніж у 2020 - 2021 рр. (81,4 %). Кількість домінуючих видів гельмінтів (екстенсивність інвазії >> 50 %) зросла з 7 у 2014 - 2015 рр. до 9 у 2020 - 2021 рр. В інфраугрупованнях гельмінтів видове багатство було подібним у двох вибірках. З іншого боку, виявлено достовірно більшу чисельність гельмінтів у інфраугрупованнях із вибірки, зібраної у 2020 - 2021 рр. У компонентних угрупованнях гельмінтів індекси різноманітності (Шеннона, Сімпсона, П'єлоу, Бергера-Паркера) свідчили про вищу рівномірність та нижче домінування у вибірці, зібраній у 2014 - 2015 рр., у порівнянны з вибіркою, зібраною у 2020 - 2021 рр. Нижча рівномірність у 2020 - 2021 рр. була зумовлена більшою відносною чисельністю личинок Pseudoterranova sp. та Corynosoma spp. Запропоновано здійснити більш глибоке дослідження ролі окремих видів гельмінтів у змінах в компонентних угрупованнях, а також моніторинг параметрів угруповань як перспективні напрямки подальших досліджень угруповань гельмінтів N. coriiceps у Західній Антарктиці.

Мета роботи - оцінка різноманіття актинобактерій, асоційованих з Polytrichum strictum - видом домінантом поширеного антарктичного угруповання торф'янистих мохів, та їх характеристика як продуцентів біологічно активних речовин. Ізоляти актинобактерій виділяли шляхом прямого висівання та попередньої обробки зразків розчином фенолу та прожарюванням. Культуральні властивості досліджували з використанням діагностичних середовищ. Антимікробну активність вивчали за допомогою методу подвійних культур. Філогенетичний аналіз базувався на аналізі послідовності гена 16S рРНК. Скринінг біосинтетичних генів здійснювали за допомогою ПЛР з використанням специфічних праймерів. Зі зразків P. strictum ізольовано 23 штами актинобактерій 4 родів: Streptomyces (7 ізолятів), Micromonospora (14 ізолятів), Kribbella (1 ізолят) та Micrococcus (1 ізолят). Виявлено вісім психротрофних штамів усіх ідентифікованих родів. Оптимум pH середовища для росту становив від 6 до 10. Чотири ізоляти росли за присутності 7,5 % NaCl. Значна кількість ізолятів виявляла широкий спектр ферментативних активностей. Серед досліджених ізолятів актинобактерій виявлено антагоністів широкого спектра патогенних мікроорганізмів, у тому числі мультирезистентного штаму Candida albicans та метицилін-резистентного штаму Staphylococcus aureus. Деякі штами затримували ріст фітопатогенних бактерій: три штами - Erwinia amylovora, по одному штаму - Agrobacterium tumifaciens і Pectobacterium carotovorum. Більше половини ізолятів виявляли антифунгальну активність проти Fusarium oxysporum - Aspergillus niger. Гени біосинтезу, що беруть участь у синтезі широкого спектра біоактивних сполук, було виявлено у більш ніж 80 % ізолятів. Антарктичні актинобактерії, виділені в даному дослідженні, демонструють потенціал як продуценти широкого спектра біологічно активних сполук. Подальші дослідження цих ізолятів можуть призвести до ідентифікації раніше невідомих біологічно активних сполук.

Шифр НБУВ: Ж24597 Пошук видання у каталогах НБУВ 

Кількість туристів, які відвідують Антарктику, постійно зростає з 2010 р. Ці візити в основному концентруються лише в кількох місцях, збільшуючи можливий вплив на довкілля. Однією з туристичних гарячих точок Антарктики є Аргентинські острови в архіпелазі Вільгельма. Вони входять в топ-20 найбільш відвідуваних місць Антарктики і складаються з островів Галіндез, Вінтер та Скуа. Місце відоме своєю дикою природою, багатою рослинністю (давні мохові банки, лишайники, популяції перлинниці Colobanthus quitensis та щучника антарктичного Deschampsia antarctica), вражаючими краєвидами та включає одну з найстаріших дослідницьких баз в Антарктиці - Українську антарктичну станцію "Академік Вернадський". До цього моменту не було розроблено заходів щодо зниження впливу туристів на цінності цього регіону. На основі підходу Правил відвідування та базуючись на результатах численних досліджень, було визначено головні цінності регіону та встановлено ті з них, які можуть бути відкриті для туристів. Так, окрім таких загальноприйнятих цінностей, як морські птахи і ссавці, додано рослинність. Оцінено загрози для цих компонентів цінності регіону, які розподілено на відомі та потенційні впливи. Проаналізовано та розроблено вимоги до висадки на дану територію, включаючи найважливішу вимогу і кількість відвідувачів. Зауважено, що максимальна кількість має становити 36 осіб за одну висадку та 270 осіб за день, не рахуючи пасажирів яхт. Вперше для Правил відвідування було запропоновано обмежити кількість яхт, які відвідують туристичну локацію, до трьох на день. Щоб розвантажити станцію і водночас сконцентрувати туристів у досліджуваному регіоні, запропоновано дві туристичні стежки: одну для острова Галіндез, другу - вже наявну на острові Вінтер. У Додатку 2 наведено підготовлений проєкт Правил туристичного відвідування центральних Аргентинських островів.

Антарктика багатьом видається дуже віддаленим, ізольованим, загадковим місцем в кінці світу, яке не згадують у звичайних розмовах. Однак, враховуючи її ключову роль у глобальній кліматичній системі, що швидко нагрівається, і вклад у підйом рівня моря, що досі триває, важливість цього регіону зростає з дня на день. Зростає й інтерес у розподілі наземних організмів, що її населяють, адже використовуючи знання про біорізноманіття, можна передбачити або відслідкувати кліматичні зміни. Ліхенізовані гриби у складі піонерних угруповань покривають великі, вільні від льоду, області Антарктиди, і добре себе почувають у суворих умовах. Їм належить найбільша частка біомаси та різноманіття. Ліхенізовані гриби володіють властивістю виробляти певні захисні механізми, адаптуватися до температури й випромінювання, виживати навіть за мінімальної гідратації. З іншого боку, вони - найбільша група організмів-домінантів антарктичної рослинності, і їх адаптації до екстремальних умов і життєві форми, розмноження, адаптація - теж можна пояснити цими механізмами. Внаслідок того, що лишайники, організми-домінанти Антарктиди, вивчення їх біорізноманіття дуже важливе. Попри те, що з даного регіону відомо близько 500 видів, вважається, що різноманіття лишайників тут відоме далеко не сповна. За останні п'ять років і автори даного дослідження, й інші автори відзначали багато видів, раніше невідомих у регіоні або взагалі неописаних. У даній роботі з використанням послідовностей nrITS, mtSSU та RPB1 розглянуто три ліхенізовані види грибів: Arthonia glebosa, Tuck., Lecanora atromarginata (H. Magn.) Hertel & Rambold та Lecidea tessellata Florke, звичайні на острові Джемс Росс. У зразках лишайників вивчали морфологічні та анатомічні показники. Додатково, для визначення філогенетичного положення, наведено послідовності nrITS та mtSSU цих трьох видів з Антарктиди та RPB1 - для Lecidea tessellata.

Прибережна Антарктика - один із найцікавіших регіонів нашої планети, в якому спостерігаються швидкі кліматичні зміни, підвищуючи вразливість усіх компонентів її збідненої флори. Boeckella poppei широко розповсюджена у прибережній та континентальній Антарктиці. Мета даної роботи - дослідити, чи існують тенденції у зміні щільності популяцій ракоподібних у літній сезон в даному регіоні. Зразки відібрано 23.12.2005, 03.01.2006 та 10.01.2006 біля о. Кінг Джордж, з озера Вуйка поблизу Польської антарктичної станції. Варіювання щільності популяції супроводжувалося значними коливаннями у співвідношенні різних ювенільних та генеративних стадій копепод. Проаналізовано закономірності попередніх досліджень інших авторів. Статева структура популяції не змінилася протягом періоду вивчення, самиці значно переважали самців. В роботі обговорено можливі причини даного явища.

Описано особливості вимірювань просторових неоднорідностей поля між тумбами магнітометрів у вимірювальному павільйоні геомагнітної обсерваторії станції "Академік Вернадський" у 2015 р., а також деякі попередні результати цих вимірювань. Введено поняття масштабованої величини індукції геомагнітного поля для компенсації часових змін реальної індукції геомагнітного поля та приведення його до одного опорного рівня індукції. Різниці індукції поля між тумбами одержуються як різниці масштабованих величин індукції геомагнітного поля на тумбах. Методика надає змогу порівнювати багаторічні ряди вимірювань неоднорідностей поля у важливих точках простору. Підвищення точності вимірювань локальних неоднорідностей геомагнітного поля у вимірювальному павільйоні геомагнітної обсерваторії станції "Академік Вернадський" та визначення різниць геомагнітної індукції між тумбами, на яких встановлено датчики магнітометрів, було метою даного дослідження, зокрема: одержання числових значень різниць індукції поля між тумбами як об'єктивних критеріїв, необхідних для оцінок точності даних, за кінцевої обробки даних геомагнітної обсерваторії з використанням методу порівняння двох рядів даних, один з яких одержано скалярним магнітометром, установленим в обсерваторії як обов'язкового стаціонарного приладу, а другий - під час вимірювань мобільним магнітометром у потрібних точках простору; компенсація часових змін геомагнітного поля шляхом масштабування даних вимірювань мобільного магнітометра відносно одного опорного рівня індукції й, отже, таким чином приведення їх до однієї вибраної й зафіксованої часової епохи; спеціальна геометрична схема мобільних вимірювань у просторі навколо тумб з датчиками магнітометрів або у важливих точках простору; статистичний аналіз обчислених даних; груба оцінка похибок методу. На основі аналізу одержаних даних було підтверджено працездатність методу та прийнятну його потенційну точність. Одержано приблизні числові величини різниць індукції геомагнітного поля між тумбами, на яких встановлено датчики магнітометрів. Подальше підвищення точності визначення цих різниць можливе у разі застосування сучасних приладів підвищеного класу точності та застосування GPS-синхронізації мобільних вимірювань.

Мета дослідження - виявлення та характеристика складної магмо-газофлюїдної системи для окремих структур північної вулканічної гілки західної Антарктики в протоці Брансфілд. Вона складається з декількох глибинних магматичних камер різного рівня з магмами, піднятими безпосередньо з мантії або із зони накопичення на границі земної кори та мантії (на глибині 25 - 30 км). Методи дослідження засновано на відомій ідеї, що Земля може бути розглянута як сферичний конденсатор, утворений різними шарами від свого ядра до поверхні з різними параметрами і товщиною, діелектричною проникністю, щільністю, різницею контактних потенціалів. Матеріали глибинного частотно-резонансного зондування показують, що корені багатьох вулканів розташовані в шарі розплавлених порід на глибині 195 - 225 км і більше. Виявлено структурні закономірності вулканічних споруд та одержано перші дані про канали глибинної міграції флюїдів у протоці Брансфілд. За даними досліджень частотного резонансу, вертикальні канали вулканів заповнені базальтами, ультраосновними породами та різними групами осадових порід. Глибинні корені вулканічних структур можуть бути пов'язані з імпульсним функціонуванням газофлюїдного каналу з низькою в'язкістю. Завдяки цьому каналу насичені газом розплави утворюють в корі зони проміжної кристалізації. Результати модифікованих методів, що використовуються для обробки та декодування супутникових зображень та фотографій, надають змогу доповнити розуміння основних процесів формування структур західної Антарктики. Дослідження показали, що багатофазна імпульсна вулканічна активність, переважно через вертикальні канали міграції глибинних флюїдів із зони плавлення, розташованої в інтервалі глибин 195 - 225 км, відіграла значну роль у формуванні тектонічного різноманіття та еволюції структур континентальної окраїни Антарктичного регіону. Присутність вулканічних структур з корінням на різних глибинах свідчить про їх регулярний зв'язок із процесами тектонічної активації в цих регіонах, що відбувались за останні 500 млн років. Використання еталонних частот для різних типів відомих порід надає змогу вивчити глибинну структуру нашої планети та вирішити проблеми пошуку корисних копалин. Результати вивчення магматичних систем протоки Брансфілд вказують на необхідність подальших досліджень механізмів утворення та еволюції структур і глибинних геосфер у різних регіонах Землі.

Дослідження швидкості рухів льодовиків в прибережній зоні Антарктиди є однією з найбільш активно обговорюваних тем. Такий значний інтерес до цієї теми пов'язаний, в першу чергу, з тим, що крига, яка потрапляє до Світового океану з антарктичних льодовиків, суттєво впливає на рівень океану та на глобальний клімат. Розвиток сучасних супутникових технологій дистанційного спостереження Землі надав змогу розробити певну кількість методик оцінки зміщень льодовикових покровів та розрахунку швидкостей таких зміщень. Мета роботи - застосування даних дистанційного зондування Землі з супутникової системи Copernicus Sentinel-1 для оцінки швидкостей рухів льодовикового покрову в межах півострова Київ у часовому інтервалі з грудня 2020 по березень 2021 р. Для досягнення встановленої мети було застосовано 10 радарних знімків території, що вивчалася з початку грудня до кінця березня з інтервалом у часі зйомки у 12 - 14 діб. Обрані знімки аналізувалися попарно так, щоб встановити зміни, які виникли на поверхні за обраний інтервал часу. Застосовані знімки супутникової системи Copernicus Sentinel-1, які мають корекцію за формою еліпсоїду Землі у GRD форматі. На основі методики офсетного трекінгу (Offset Tracking) для кожної пари знімків з різницею у часі приблизно у дві неділі було розраховано швидкості рухів льодового покрову в межах півострова Київ. Встановлено, що швидкість рухів коливається у значних межах та у пригирлових частинах льодовиків може досягати 3,5 - 4 метрів на добу. Також встановлено, що швидкість зміщення криги у тілі льодовика змінюється у часі. Так, найбільші значення фіксуються у пригирловій частині, але було зафіксовано короткострокові інтервали часу, коли слідом за нижньою частиною льодовиків активізувалися і тилові та навіть крайові частини льодовиків, які розташовані на контакті з льодовим покровом плато. Таким чином, виникає послідовність рухів, коли активізація нижньої частини льодовика призводить до зрушень більш високо розташованих частин. Зазначено, що таку активізацію зміщення льодового покрову було зафіксовано у лютому 2021 р., що співпадає з одним з найбільш теплих місяців у цій частині Антарктики.

Іоносферна аномалія моря Ведделла - це інверсія добової варіації електронної концентрації в іоносфері над Антарктичним півостровом, морем Ведделла та прилеглими територіями, що спостерігається антарктичним літом. Мета роботи полягає в аналізі реакції іоносфери під час аномалії моря Ведделла на зміни сонячної та геомагнітної активності за даними вертикального зондування іоносфери (ВЗІ), що ведеться на Українській антарктичній станції "Академік Вернадський". Мета роботи досягається шляхом порівняння місячних медіанних значень критичних частот іоносфери (foF2) під час аномалії моря Ведделла для років з високою та низькою сонячною активністю, а також порівняння грудневих медіанних висотно-часових діаграм (HT-діаграм) foF2, розрахованих окремо для періодів з низькими та високими рівнями індексу F10.7 та локального К-індексу за 10-річний проміжок часу (2007 - 2016 рр.). Експериментально показано залежність аномалії від рівнів сонячного індексу F10.7 та локальних K-індексів. Найбільший нічний максимум іонізації відповідає низьким значенням K-індексу та високим значенням F10.7. Найбільш точна інверсія добової варіації концентрації електронів в області F з максимумом опівночі спостерігається за низьких значень K-індексу та низького потоку F10.7. Зростання геомагнітної активності зменшує нічну іонізацію як за низького, так і високого рівнів потоків F10.7 і призводить до розмиття нічного максимуму у добовій варіації. Видимі віртуальні висоти максимумів зростають разом із F10.7 незалежно від рівня K-індексу. Розмиття нічного максимуму у разі зростання K-індексу можна пояснити руйнуванням поля термосферних вітрів, що підтримують нічну аномалію, та/або збільшенням ролі плазмових дрейфів у порівнянні з впливом вітру. Зростання видимої віртуальної висоти нічного максимуму зі збільшенням потоку F10.7 можна пояснити посиленням термосферного вітру в напрямку екватора, що призводить до посилення ефекту вертикального переносу плазми. Близький до нуля допплерівський зсув частоти сигналів ВЗІ, який спостерігається протягом ночі під час аномалії, можна пояснити стабільністю шару F2, який утворюється в результаті динамічної рівноваги між фотохімічними процесами та висхідним переносом плазми.

Зміни фазового стану опадів мають вирішальне значення для розуміння процесів формування та впливу опадів, особливо в полярних регіонах. У даному дослідженні використано дані спостережень та числові моделі для дослідження зміни фази опадів на захід та на північ від Антарктичного півострова впродовж південнополярного літа. Дослідження проведено на основі даних реаналізу ERA5 та результатах обчислень моделі Polar-WRF (The Weather Research and Forecasting), яких було порівняно з даними регулярних метеорологічних спостережень та додаткових вимірювань, проведених під час спеціального періоду спостережень у рік полярного прогнозування (Year of polar prediction special observing period, YOPP-SOP). Проаналізовано три випадки проходження позатропічних циклонів, під час яких було зафіксовано опади зі зміною фазового стану, над чилійською станцією "Професор Хуліо Ескудеро" (острів Кінг Джордж, на північ від Антарктичного півострова) та над Українською антарктичною станцією "Академік Вернадський" (західна сторона Антарктичного півострова) під час першого тижня грудня 2018 р. Було проаналізовано дані спостереження та моделювання приземних температури та тиску повітря, кількості та типу опадів, вертикальні профілі температури повітря. Одержані результати показують, що тип опадів (сніг чи дощ) добре представлено у моделях ERA5 та Polar-WRF, але загальна кількість опадів завищена у порівнянні з даними спостережень. ERA5 добре відображає добову мінливість і вертикальний профіль температури повітря, тоді як Polar-WRF занижує температуру в нижній частині тропосфери. Однак ERA5 згладжує інверсію температури під час проходження атмосферної річки, тоді як Polar-WRF цю інверсію відображає. Усереднена за тиждень температура, розрахована за допомогою Polar-WRF, нижча за ERA5. Також у порівнянні з ERA5 у Polar-WRF змодельовано більшу частку снігу в загальній кількості опадів і фазовий перехід опадів представлено краще під час події, пов'язаної з проходженням атмосферної річки. В результаті дослідження було проілюстровано взаємозв'язок між певними синоптичними умовами та фазовими переходами опадів в районі Антарктичного півострова та оцінено здатність сучасних даних реаналізу та регіональної моделі атмосфери відтворювати ці процеси.