Представлені результати дослідження глибинних трансформацій інституційного середовища, що розгортаються за цифрового переходу і стосуються уявлень про інформаційну асиметрію. В роботі показана її еволюція та особливості сучасного переформатування, наріжною складовою якого є впровадження цифрових валют центральних банків. Інформаційна асиметрія розглядається як базове усвідомлення суб'єктів про просторово-часові умови існування як невід'ємний стан ринкового комунікаційного процесу, що пов'язаний із самим існуванням людського суспільства та його творчої діяльності й структуруванням у процесі економічної еволюції на основі професійного знання. Інформаційна асиметрія являє собою адекватний ринковому суспільству формат розподілу ризиків. При цьому ринкова усталеність за економічної свободи потребує інформаційної асиметрії та децентралізованої системи циркуляції інформації. Показано, що глобальне структурування інформації на підгрунті критеріїв прозорості, яке характерне для цифрового переходу, зумовлює деградацію базових історичних основ впорядкування соціально-економічної взаємодії на основі уявлень про інформаційну асиметрію, довіру, достовірність і професіоналізм. При цьому структурування цифрового суспільства з метою досягнення інформаційної впорядкованості та апріорної достовірності середовища комунікації результатом має нівелювання інституту довіри. Всебічна боротьба з "людським фактором" через посилений нагляд держави та фінансових операторів концентрує ризики економічної системи. Впровадження цифрових валют центральних банків стає завершальним етапом на шляху створення повністю прозорого, інформаційно впорядкованого економічного середовища, яке насправді є амбівалентним та суперечливим, оскільки у ньому відбувається скорочення економічних компетенцій ринкових суб'єктів і делегування значної частини ринкових комунікацій цифровим алгоритмам, що зумовлює формування суспільства концентрованих, недиверсифікованих ризиків.

Розкрито поняття соцієтального у політико-економічному дискурсі, показано його зв'язок з відповідним філософським і соціологічним баченням. Аргументовано, що нинішня російсько-українська війна має чіткі ознаки сучасної гібридної війни, яка породжується глобально-локальною гібридною системою "мир - війна" і поєднує в собі цілий комплекс засобів, починаючи з військово-політичних та економічних і закінчуючи кібернетичними та культурно-гуманітарними. На засадах поєднання політико-економічного і соціологічного в широкому сенсі дискурсів обгрунтовано, що основними складовими гібридної системи "мир - війна" з точки зору трансформації суспільних відносин виступають: збройно-мілітарна, фінансово-економічна та інформаційно-духовна складові, які спричиняють комплексний вплив на світосприйняття, позиціювання і поведінку людей, що приводить до суттєвих соцієтальних наслідків. Надано характеристики інституційного виміру соцієтальних наслідків війни. У теоретичній площині за основу для розгляду інституційного виміру соцієтальних наслідків, зумовлених гібридною війною, взято феномен емерджентного інституційного порядку. Розкрито, що в умовах воєнного стану значно зростає роль інституту довіри - визначального і невід'ємного конструкту інституційної архітектоніки суспільно-економічної системи, втіленого як у довірі до держави та владних структур, так і у довірі до нових інститутів, породжених гібридною війною (волонтерства та різних форм самодіяльних громадянських рухів). Показано, що у контексті соцієтального розвитку в умовах шоків війни та повоєнного відновлення України виключно важливу роль відіграє якість інститутів та інституційний потенціал держави. Аналіз соцієтальних наслідків вторгнення РФ в Україну в інституційному вимірі показує необхідність подолання ключових інституційних деструкцій, породжених як у попередній період, так і під час війни, та формування інституційного підгрунтя для нової економічної моделі, орієнтованої на забезпечення поєднання ефективного реконструктивного відновлення України у повоєнний період і її повноцінної інтеграції до Європейського Союзу та у світовий простір.

В умовах війни Росії проти України зростає роль і значення заходів, спрямованих на забезпечення енергетичної безпеки держави. Впровадження цифрових технологій має суттєвий потенціал вдосконалення механізмів управління, підвищення надійності та ефективності роботи як окремих складових так і енергосистеми країни у цілому. Особливе місце у цьому процесі займає розгортання та інтеграція у енергосистему країни сектору локальних мікромереж відновлюваної енергогенерації. Вони створюються на базі цифрових платформ. Мета запропонованої роботи - визначення потенціалу цифрових платформ як засобу забезпечення координації взаємодії приватних суб'єктів відновлюваної енергогенерації на локальних енергетичних ринках. Інструменти дослідження включають структурний, функціональний, системний та інституційний аналіз. Показано, що розвиток мікромереж відновлюваної енергогенерації на базі цифрових платформ здатен стимулювати радикальну реструктуризацію системи виробництва та ринків розподілу електроенергії. Розкрито особливості цифрових платформ як організаційної форми взаємодії на локальних енергетичних ринках. Показано, що вони забезпечують синергетичний ефект об'єднання малих виробників відновлюваної енергії в мікромережу та формування двосекторної моделі енергетичної системи держави. Представлено структуру мікромережевих цифрових платформ. Вони об'єднують на базі ядра платформи власників особистих дахових сонячних фотоелектричних систем, агрегатів вітро-, біо-, гідроенергетики, станцій акумулювання надлишків енергогенерації, споживачів, енергорозподільчі підприємства. Розкрито механізм побудови енергетичних систем, заснованих на принципах "Індустрії 4,0". Акцентовано увагу на необхідності впровадження комплексної політики підтримки платформізації сектору відновлюваної енергетики. Представлено інструменти її забезпечення.

Розглянуто взаємозв'язок між запровадженням безумовного базового доходу (ББД) і задоволенням потреб відповідно до теорій мотивації А. Маслоу, Д. Макклеланда та ін. ББД - гарантований мінімум, котрий держава виплачує кожному громадянинові, незалежно від його внеску в економіку. З'ясовано, що ідея ББД має тривалу історію, але її академічні дослідження розпочалися лише в другій половині ХХ ст. через потенціал у реформуванні систем соціального захисту розвинених країн. Мета статті - оцінка задоволення людських потреб у результаті запровадження ББД у контексті різних соціально-економічних систем (капіталізм, соціалізм, соціалізм із китайською специфікою, комунізм). Під час дослідження використано загальнонаукові методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції. Висвітлено зміст теорій мотивації в цілому й стисло окреслено їх еволюцію. Визначено, що базовий дохід має забезпечити задоволення фундаментальних потреб першого - другого рівня і сприяти підвищенню рівня потреб індивіда. Показано, що запровадження ББД в умовах соціально-економічних систем, побудованих на засадах різних ідеологій, найімовірніше, зумовить позитивні наслідки, попри наявні обмеження. Зроблено висновок, що головним результатом його застосування стане послаблення конкуренції за ресурси й формування потенціалу для саморозвитку особистості, що сприятиме зростанню людського капіталу. Водночас наголошено не неможливості розв'язати за допомогою базового доходу фундаментальних проблем нерівності, характерних як для тих, що розвиваються, так і розвинених країн, яка спричиняє таку конкуренцію. Завдяки подальшим дослідженням можна буде розробити ефективніші й збалансованіші підходи до використання базового доходу в економічних системах, з урахуванням досягнення Цілей сталого розвитку.

Друга з двох статей, присвячених розкриттю теоретичного та практичного значення досліджень, за які 2022 р. було присуджено премію Ріксбанку в галузі економічних наук пам'яті Альфреда Нобеля. Показано теоретичне і практичне значення досліджень Б. Бернанке немонетарних впливів банківської кризи на хід Великої депресії, які поклали початок визнанню ролі і вимірюванню макроекономічних впливів фінансових посередників як інституцій, що виконують важливі функції в умовах інформаційної асиметрії. У світлі робіт лауреатів розглянуто особливості глобальної фінансової кризи та новітніх кризових процесів у банківському секторі, що відбуваються в умовах зміни глобального монетарного середовища - cтрімкого посилення монетарної політики у розвинутих економіках, яке було реакцією не лише на глобальні цінові шоки, пов'язані з повномасштабним воєнним вторгненням Росії в Україну, але й на попередню затримку із початком антиінфляційної політики в умовах поєднання шоків пропозиції з монетарним стимулюванням попиту та віри монетарних регуляторів в добре закріплені інфляційні очікування. З'ясовано, наскільки кризові процеси у Silicon Valley Bank, Signature Bank, First Republic Bank і Credit Suisse описуються моделями, розробленими нобелівськими лауреатами 2022 р., у світлі результатів цього аналізу скориговано відповідь на питання про роль банківської паніки в ринковій економіці. Охарактеризовано імовірні напрямки реформування банківського регулювання у США. Обгрунтовано, що перед державою постає складний комплекс завдань: мінімізувати соціальні втрати від банківської паніки; запобігти великим втратам бізнесу, які б мали широкі макроекономічні наслідки; запобігти ірраціональному зараженню панічними настроями і паніці як самовтілюваному пророцтву, але не ліквідація самої можливості втечі вкладників з банку з неякісним менеджментом. Показано, що нарощування і ускладнення форм присутності держави у фінансовому секторі чинить надзвичайно потужний і важко оцінюваний вплив на систему стимулів фінансових посередників, які є втіленням їх природи як особливих економічних суб'єктів.

Сучасний етап розвитку світової економіки характеризується поширенням інновацій, стрімким розвитком глобальної та національних систем охорони і передусім захисту інтелектуальної власності. Динамізм міждержавних відносин супроводжується зростанням різноманітних порушень права інтелектуальної власності, зокрема контрафакції, фальсифікації, піратства, плагіату. Мета дослідження - узагальнення глобальних тенденцій порушень прав інтелектуальної власності, ідентифікації основних проблем захисту прав інтелектуальної власності в Україні в контексті посилення боротьби з порушеннями авторського права та права промислової власності провідними країнами світу. Порушення прав інтелектуальної власності, включаючи крадіжки патентів, підробку товарних знаків, піратство авторських прав і викрадення комерційної таємниці, наносить значну матеріальну й фінансову шкоду правовласникам. Проблема підробки поширюється в глобальному масштабі й постає у виробництві, перевалці та продажах великої кількості фальсифікованих товарів. Підроблені товари, особливо продукти харчування та фармацевтики, несуть ризики для здоров'я та безпеки споживачів. Новітнім шляхом торгівлі контрафактом та фальсифікатом стали онлайн-продажі. Більшість контрафактної продукції походить з невеликої групи економік, серед яких лідирують Китай, Гонконг (пров. Китаю), Туреччина, Сінгапур та Об'єднані Арабські Емірати. Ескалація порушень прав інтелектуальної власності спричинила посилення захисту прав інтелектуальної власності в США та країнах ЄС, формування спеціальних доповідей за результатами спостереження та нагляду за порушеннями в країнах - торговельних партнерах. В останні роки Україна входить до групи "Priority Watch List" - переліку країн, які не забезпечують захисту прав інтелектуальної власності та щодо яких ведеться спостереження Управлінням торгового представника США, а також входить до другої категорії Списку пріоритетного спостереження ЄС, який включає країни з найбільш серйозними проблемами у сфері захисту інтелектуальної власності. Статус країни-кандидата на вступ до ЄС вимагає від України гармонізації національного законодавства із законодавством Євросоюзу у сфері охорони інтелектуальної власності.

Ця стаття продовжує цикл публікацій про універсумну еволюцію античної цивілізації, її субцивілізацій та присвячена характеристиці соціально-економічної та соціальної структур класичного античного поліса, їх взаємозв'язків та суперечностей на прикладі Афін. Розглянуто зміни відносин влади-власності та ролі традиційних соціальних кластерів владної державної групи під впливом експансії демократичного інституційного порядку та зростання прошарку негромадян. Поразка династичних протоінститутів, конкуренція клановості та корпоративності, розвиток приватної власності громадян та демократичних процедур сприяли зміцненню особистого та колективного субакторів владної групи, її консолідації перед посиленням економічних позицій негромадян. Разом з тим колізія між владною групою як представником громадянської общини поліса та відносно відокремленою від неї організацією набуває нових якісних рис, у тому числі боротьби за перерозподіл централізованого надлишкового та необхідного продукту між субакторами владної групи та конвертації його частин з особисто-персонально-приватного корпоративно-кланово-колективного владно-власницького присвоєння у різні форми приватного привласнення членів владної групи. Виділено основні соціальні кластери класичного поліса (селяни, ремісники і торговці, аристократи, неродові багачі, наймані працівники, раби, громадянська община) та адекватні їм форми привласнення (особисто-кланове, кланово-приватне, кланово- та корпоративно-приватне, приватно та колективно-індивідуальне). Акцентовано увагу на між- та внутрішньокластерні суперечності з приводу привласнення надлишкового та необхідного продукту. Зроблено висновок про мережевий характер системи привласнення класичного поліса та доцільність її подальшого вивчення.

Визначено, що збільшення обсягів і розширення сфер використання цифрових технологій об'єктивно обумовлюють виникнення кіберзагроз і наражають усіх учасників цифрових екосистем на кіберризики, що стримує економічний розвиток. Доведено, що наявність широкого кола чинників, які формують кібербезпеку та кіберстійкість, потребує реалізації комплексного підходу до формування захисних стратегій діяльності підприємств і установ. Визначено, що процес організації управління кіберстійкістю повинен грунтуватися на розробленні комплексних систем кіберзахисту, які засновані на чітких політиках, правилах і стратегіях раннього виявлення, попередження та мінімізації наслідків реалізації кіберзагроз з використанням широкого спектра технічних, технологічних, організаційних, управлінських і регуляторних заходів. Обгрунтовано необхідність розроблення загальнодержавної стратегії та програми дій органів влади у сферах законодавства, регулювання, нагляду та контролю за станом кібербезпеки. Доведено, що національна стратегія кіберзахисту повинна передбачати ефективні заходи щодо захисту об'єктів критичної інфраструктури, органів державної влади та населення, а також систему регуляторних і наглядових заходів. Встановлено, що першочерговим завданням організації та функціонування систем кіберзахисту повинен бути захист цифрових активів і ресурсів підприємств та їх клієнтів. З метою посилення інституційної спроможності органів влади для ефективної підтримки національної екосистеми кібербезпеки розроблено структурно-логічну схему взаємодії підприємств і Державного центру кіберзахисту України в процесі обміну інформацією про кіберінциденти, а також наведено практичні рекомендації щодо взаємодії об'єктів критичної інфраструктури та органів державного регулювання, які можуть бути використані з метою забезпечення національно укоріненої стійкості та безпеки економічного розвитку України в умовах гібридної системи "мир-війна".

Визначено специфіку контролю природних монополій та основні вади існуючих методів такого контролю. Проаналізовано деякі альтернативні методи контролю, які існують у світовій практиці. Запропоновано можливий шлях вдосконалення інформаційної складової кількісного контролю природних монополій за методом встановлення граничного рівня ціни (методом коефіцієнтів зміни ціни), який наразі є найпоширенішим методом тарифного регулювання природних монополій серед розвинених країн світу. Однією з основних причин того, що цей метод не знайшов належного практичного втілення в Україні, є нерозробленість методичних підходів до визначення основних елементів відповідної до методу формули: показників інфляції, ефективності діяльності (X-фактор) та дії зовнішніх факторів (Z-фактор). Принципове значення має невизначеність критеріїв перегляду фактора ефективності (X), яка може сприяти гальмуванню інвестицій, зниженню зацікавленості монополіста у масштабних довгострокових інвестиціях. Зроблено спробу усунення більшості з зазначених недоліків методу встановлення граничного рівня цін (методу коефіцієнтів зміни ціни) на базі СМІ-моделі макроекономічної динаміки. Запропоновано метод однозначного визначення фактора ефективності (Х) природних монополій. Запропонована модифікація формули для визначення тарифу на продукцію таких монополій, в рамках якої посилюються стимули до інноваційної активності та до запровадження нових технологій суб'єктами природних монополій, зберігаючи при цьому інтереси споживачів, усувається ефект гальмування інвестицій. Маючи змогу визначення в рамках СМІ-моделі показника кількісної оцінки змін у величині монопольної влади та ступеня впливу цієї влади на економіку в цілому та на різні її сегменти, ці показники пропонуються як допоміжні до формули тарифікації для перевірки ефективності визначення саме тарифу на продукцію природних монополій.

Перша з двох статей, присвячених розкриттю теоретичного та практичного значення досліджень, за які 2022 р. було присуджено премію Ріксбанку в галузі економічних наук пам'яті Альфреда Нобеля. Показано, що лауреатами було закладено основи як сучасної мікроекономічної теорії банків, так і аналізу ролі фінансового посередництва в макроекономічних циклах. З'ясовано, що до 1980-х роках в аналізі фінансового посередництва домінували, по-перше, потужна теоретична традиція розгляду банків передусім як суб'єктів грошової пропозиції, яка бере початок від полеміки між кількісною теорією грошей і доктриною реальних векселів і набуває кульмінації у видатній роботі М. Фрідмана і А. Шварц; і, по-друге, добре формалізований неокласичний підхід до фінансової системи, що спирався на гіпотезу ефективних ринків, теорему Модільяні-Міллера та теорію банківської справи Ю.Фами, де фінансові інституції є лише вуаллю для реальної економічної активності. Показано, що зростання інтересу до мікро- та макроекономічних аспектів функціонування фінансового сектору в кінці 1970-х було зумовлене зростанням його могутності завдяки розвиткові технологій і глобалізації, а поява інформаційної економічної теорії створила теоретичну базу для ендогенного отримання фінансових посередників, які долають недосконалість ринків у забезпеченні руху коштів між власниками заощаджень та позичальниками. Розкрито теоретичну і практичну цінність робіт Д. Даймонда та Ф. Дибвіга, у яких банк ендогенно постає як оптимальний контракт для розв'язання певних суспільно-економічних задач, зокрема, фінансування довгострокових проєктів за рахунок ліквідних депозитів і делегованого моніторингу позичальників. Підкреслено цінність для розробки державного регулювання фінансових посередників аналізу та формалізації вченими стимулів, які визначають особливості посередницької ролі банків і природу їх послуг. Показано, що модель делегованого моніторингу Д. Даймонда не просто демонструє економію від спеціалізації на моніторингу, а вирішує проблему моніторингу вкладників за моніторингом, який здійснює банк, розкриваючи природу стимулів для якісного здійснення моніторингу банком позичальників: в умовах диверсифікації позичальників, коли їх прибутки мають незалежний один від одного розподіл ймовірностей, моніторинг дозволяє уникнути ліквідації навіть у разі, коли частина прокредитованих проєктів не будуть успішними. Зроблено висновок, що формалізація у моделі Даймонда-Дибвіга вбудованої вразливості банків, пов'язаної з виконанням ними функції трансформації строків погашення, і її подолання за рахунок державних інституційних механізмів, які серед іншого можуть деформувати стимули банків, фактично обурунтовує "симбіоз" держави і банків у забезпеченні стабільного функціонування останніх.

Досліджено поняття резильєнтності (стресостійкості) на макрорівні, розкрито його зміст у соцієтальному, економічному та соціальному вимірі. Показано, що у контексті посилення глобальних ризиків і гібридних загроз, прискореного перетворення світу на глобальну гібридну систему "мир - війна", пріоритетним завданням урядової політики постає забезпечення резильєнтності національної економічної системи як здатності зберігати функціональність і відновлюватися після шокової дії різних чинників. На основі логіко-історичного підходу розкрито етапи становлення концепції мультивимірної резильєнтності як стратегічної основи сучасного урядування Європейського Союзу. Вказана концепція стала підгрунтям реконфігурації системи стратегічного форсайту ЄС, 2020 р. інтегрованого у процес формування загальноєвропейської політики, спрямованої на забезпечення ефективного переходу до "зеленої", цифрової та більш справедливої Європи. У рамках Європейської системи аналізу стратегії та політики (European Strategy and Policy Analysis System - ESPAS) оновлена система стратегічного форсайту ЄС передбачає застосування "Інформаційних панелей резильєнтності" як нового моніторингового інструменту, розробленого з урахуванням специфіки розвитку держав-учасниць. Проаналізовано представлені Єврокомісією оцінки соціально-економічної резильєнтності Євросоюзу за 2023 р., що отримані за допомогою зазначеного моніторингового інструменту. Розкрито роль концепції мультивимірної резильєнтності у формуванні та реалізації національних Планів відновлення та стійкості держав ЄС на поточному етапі. Охарактеризовано законодавчі новації Європейського Союзу щодо забезпечення резильєнтності економік і суспільств країн-учасниць в умовах подолання шокових наслідків пандемії COVID-19, російсько-української війни та кліматичних змін. Обгрунтовано необхідність забезпечення соціальної резильєнтності економічного розвитку України як надійної опори його підтримки у період війни з РФ, а також під час післявоєнної реконструктивної відбудови. Доведено, що соціальна резильєнтність національної економіки України в умовах воєнного стану та післявоєнної відбудови може бути представлена у вигляді моделі, що структурно містить три сектори, а саме: зайнятість і трудовий потенціал; платоспроможний споживчий попит; соціальний захист і забезпечення. Кожен з цих секторів комплексно залежить від багатьох чинників, що характеризують формування людського і соціального капіталу, якість життя людей, розвиток сфер зайнятості, соціального забезпечення та соціального захисту населення, стан екосистеми та інституційного середовища тощо. З урахуванням сучасних підходів ЄС розроблено перелік базових і додаткових показників для моніторингу та аналізу соціальної резильєнтності національної економіки України. Розроблено практичні рекомендації щодо заходів державної політики, спрямованих на забезпечення соціальної резильєнтності національної економіки України у воєнний і післявоєнний період.

Розкрито політико-економічну сутність економічного прагматизму, як діалектико-центристського антиподу ліберал-монетаризму і економічному волюнтаризму. Надано теоретичну оцінку імітаційних проявів нового розуміння економічного прагматизму в контексті двох проявів фальсифікації його політекономічної сутності. Доведено, що досвід Польщі, який пропонується "новим прагматизмом" як сучасний взірець, не може бути реалізований в Україні у поствоєнний період для забезпечення динамічного розвитку реального сектору економіки на сучасній техніко-технологічній основі. З позицій економічного прагматизму доведено, що "дозована" конвергенція "соціалістичних" відносин в економіку капіталістичної країни не може бути поширеною на політичну, ідеологічну і соціальну сфери. Розкрито причини того, що зазначений унікальний соціально-політичний та економічний симбіоз не лише сприяв динамічному розвитку Китаю, а й забезпечив досягнення цією країною рівня суспільства "загального добробуту" та дозволив закласти підвалини тривалого періоду розбудови "ринково-державного соціалізму". Доведено важливість реалізації засад національного економічного прагматизму у подоланні соціально-економічних аномалій ліберально-волюнтаристичних реформ. Надано пропозиції щодо відновлення у післявоєнний період еквівалентно-ринкових засад взаємодії економічних суб'єктів у різних секторах економіки та забезпечення відновлення конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників і національної економіки в цілому.

Продовжено цикл публікацій про універсумну еволюцію Давньогрецької субцивілізації Античної цивілізації та присвячена характеристиці будови та структури владної державної групи, особливостям обміну її сутнісних сил на сутнісні сили громадянської общини полісу, а також боротьби її акторів за привласнення централізованого надлишкового продукту і відповідних суперечностей. Становлення та розвиток полісної демократії уможливили входження у постійний склад владної державної групи представників різних соціальних кластерів та акторів різних форм привласнення об'єктів, значне ускладнення її складу та структури. Вона стає агрегованим актором змішаного суспільно-індивідуального привласнення, а складним мережевим взаємозв'язкам субакторів її традиційного, соціально-економічного та функціонального акторів переважно відповідає взаємодія відповідних форм привласнення об'єктів. Роль первинної рушійної сили еволюції владної державної групи виконують суперечності її соціально-економічних субакторів, перетвореною формою яких (суперечностей) виступають суперечності функціональних субакторів. Використання потенціалу трудової теорії вартості та загальної теорії цінності дозволило визначити умови та зміст еквівалентного та нееквівалентного обміну олюдненими та опредметненими сутнісними силами між владною державною групою та громадянською общиною поліса, а також загальносуспільну, синерго-суспільну, владно-власницьку та експлуататорську складові централізованого, надлишкового та необхідного продукту. Незважаючи на очевидний прогрес, владній державній групі не вдалося досягти рівня складності та самоорганізації, адекватного такій громадянській общини поліса, оскільки дієвість механізмів реалізації загальносуспільних та синерго-суспільних інтересів поступалася реалізації інтересів приватних, кланових та корпоративних.

Розкрито передумови та основні чинники запровадження в Україні системи державного стратегічного планування як головної ланки процесу державного управління. Показано ретроспективу спроб законодавчого врегулювання відносин у сфері стратегічного планування в Україні та перешкоди у їх здійсненні, а також висвітлено практику продукування ерзаців такого планування у вигляді численних програм і концептуальних документів різних спрямування і сфер прикладення, що не дозволяють виконавчій владі формувати і проводити проактивну політику на досягненні національних цілей розвитку, раціонального використання ресурсів в передбачуваних напрямах і секторах розвитку держави. Викладені основні аспекти авторського підходу до побудови моделі державного стратегічного планування як базової підсистеми державного управління, яка дозволяє досягти намічених цілей національно вкоріненого розвитку шляхом створення механізмів узгоджено-цілеспрямованих зусиль усіх гілок виконавчої влади та реалізації синергії планованого регуляторно-адміністративного впливу управлінських рішень на досягнення очікуваного результату в умовах війни та сучасних викликів глобалізації.

Показана доцільність та можливість уніфікації показників контролю за різними формами монополії (монополістична конкуренція, олігополія, природна монополія) з метою підвищення ефективності такого контролю. Особливо це стосується складних форм монополії з точки зору їх контролю, до яких належить, зокрема, олігополія. Складність контролю цієї форми монополії зумовлена практично невідворотністю виникнення здебільшого мовчазної цінової змови серед її учасників. І проблема не стільки в тому, що сам факт існування такої змови складно довести, скільки у визначенні шкоди від неї для ринку та економіки загалом. Показано можливість використання кількісних показників контролю монополій, запропонованих на базі авторської СМІ-моделі макроекономічної динаміки, для уніфікації таких показників для будь-яких форм монополії. Відмінною рисою цієї моделі є можливість кількісного розрахунку вектора "природних" цін для будь-якого сектору економіки (цін, які б відповідали умовам досконалої конкуренції, навіть якщо такі умови ніколи не були створені в реальності). А порівняння поточної ринкової ціни з "природною" надають можливість для контролю монополій виключно за допомогою цінових показників. Зі свого боку це надає можливість здійснювати контроль монополій на різних ієрархічних рівнях економічної системи (фірма, галузь, екосистема) одночасно. Такий контроль передбачає можливість кількісної оцінки ступеня впливу монополії на економіку загалом та на різні її сегменти, що може бути використано як доказ зловживання монопольним становищем в антимонопольних судових процесах та у визначенні інструменту "покарання" монополії за такого роду зловживання. Розкрито механізм використання запропонованих формул для визначення величин монопольної влади (приросту недосконалості ринку) та ступеня впливу цієї влади на різні галузі та економіку загалом для випадків олігополії та природної монополії. Також розкривається механізм впливу антимонопольної політики на конфігурацію бізнес циклу та на темпи економічного зростання (якщо інші види політики є нейтральними). Це відкриває можливість для комбінування антимонопольної політики з антициклічною та фіскальною, оскільки за умов економічного спаду збільшення монопольної влади в окремому секторі може пришвидшити вихід економіки з кризи.

Досліджено досвід ціннісної мотивації праці у модернізованих східноазійських суспільствах та економіках конфуціанської традиції. Розглянуто онтологічні, антропологічні, цивілізаційно-культурні, соціально-психологічні, політекономічні та прикладні (на кейсах сучасних Японії та Китаю) аспекти зазначеної проблеми. Проведено міждисциплінарний аналіз світоглядних та ціннісних засад мотивації праці, характерних особливостей трудової та корпоративної етики країн конфуціанської традиції, що сприяли феноменальному успіху їх повоєнної реконструкції, економічної та соціальної модернізації. Застосовано розроблений автором фрактально-синергетичний метод, інструментарій соціальної філософії, політичної економії, психології, теорії модернізації. Показано, що сучасне мислення (й відповідна ціннісна мотивація) типової західної людини, яке грунтується на дихотомії індивідуального "Я" та світу зовнішнього, виявляється суттєво більш консервативним та резистентним щодо Четвертої промислової революції, пов'язаної з широким впровадженням штучного інтелекту та розмиттям граней між неорганічною, живою та цифровою реальностями, ніж традиційно холістична свідомість Китаю і "конфуціанських тигрів", яка сприймає природу, суспільство та людину в органічній єдності. Цей феномен різко контрастує з епохами перших трьох промислових революцій, коли саме Захід, передусім протестантський, був безперечним глобальним лідером технологічного прогресу, запровадження інновацій та інтенсивного зростання продуктивності праці. Доведено, що у нових індустріальних країнах Східної Азії реформоване та модернізоване конфуціанство фактично виступає консолідуючою позитивною громадянською релігією та ціннісно-мотиваційним драйвером динамічного соціально-економічного розвитку. Оцінено релевантність східноазійського досвіду ціннісної мотивації праці в контексті процесів трансформації соцієтальних цінностей в Україні та імперативів повоєнної відбудови української економіки. Виснується, що притаманна східноазійським країнам комунітарно-солідаристська система трудової етики має значний потенціал для імплементації в Україні.

Економіка є базисом для політичних процесів, протиріччя, що виникають у системі соціально-економічних відносин обумовлюють циклічний характер суспільного розвитку, зокрема циклічних економічних та політичних процесів, які в умовах капіталістичної світ-системи стали глобальними. Циклічний характер геоекономічних та геополітичних процесів проявляється насамперед у циклічності зміни світового гегемона, наявність якого свідчить про існування глобальної політико-економічної системи. Передумови формування світової політико-економічної системи, яка циклічно розвивається, виникли вже в найдавніші часи. Історичними прототипами світової гегемонії були Римська і Китайська імперії, а також Монгольська імперія, після падіння якої західноєвропейська цивілізація з початку "довгого" XVI ст. стала джерелом протиріч, що породжують циклічний процес боротьби за здобуття світового лідерства, який відображено в основних положеннях теорії довгих циклів світової політики Дж. Модельські та У. Томпсона, теорії циклів гегемонії І. Валлерстайна та ін. Розгортання довгих циклів світової політики та циклів гегемонії скоординовано з розгортанням кондратьєвських циклів, початок та завершення яких ознаменовані війнами, породженими політико-економічними протиріччями та слугуючими способом їх часткового вирішення. Конкуренція провідних акторів геополітики породжує глобальні воєнно-економічні цикли, ритм яких задається світовими війнами, причому глобальні геоекономічні та геополітичні цикли створюють підурунтя для розгортання похідних від них циклів регіонального масштабу. Ритм циклічних геоекономічних та геополітичних процесів регіонального масштабу визначається динамікою глобальних циклів. Сьогодні наростання нестабільності в капіталістичній світ-системі свідчить про початок кризово-мілітаристичних фаз глобальних циклів, розгортання яких приводить до циклічної зміни лідера капіталістичної світ-системи, переформатування світової геополітичної системи, а також формує основи розвитку глибоких геоекономічних та геополітичних протиріч-внутрішньої рушійної сили циклічності глобальних політико-економічних процесів.

У контексті новітньої методології трансформації глобальних агропродовольчих систем обгрунтовано, що визначальним напрямом змін української агропродовольчої системи у напрямі національно укоріненого розвитку слід визнати необхідність гарантованого державою вільного доступу усім українцям до якісного, свіжого і безпечного продовольства та сільськогосподарської продукції вітчизняного виробництва, отриманих безпечним для довкілля і сільських спільнот способом на основі стимулювання внутрішніх ринків продовольства і продуктів харчування, які виробляються, обробляються, продаються (розподіляються) та споживаються на певній території на основі стимулювання попиту і пропозиції. Показано, що за таких умов механізми продовольчого забезпечення не є інфляційними, оскільки попит і пропозиція є пов'язаними і збалансованими за рахунок державного непрямого фінансування задоволення базового права людини на продовольство вітчизняного виробництва та стимулювання солідарної відповідальності за виробництво і споживання продовольства. Запропоновано дієві та реально доступні у використанні у вітчизняних умовах базові підходи підвищення ролі локальних ринків у продовольчих системах, орієнтованих на інтереси людей, а не на традиційне економічне зростання, які включають зв'язані продовольчі субсидії для стимулювання здорового харчування; державні закупівлі від малих виробників для особливих потреб шкільного харчування; стимулювання солідарної продовольчої безпеки на рівні спільнот. Показано, що такі продовольчі програми, поряд з іншими ініціативами у сфері соціального захисту, є одним з найбільш розумних напрямів довгострокових державних інвестицій, особливо якщо вони орієнтовані на пов'язані мультиплікативні ефекти. Доведено, що національно укорінений підхід стимулювання локальних ринків не тільки забезпечує найбільш вразливі групи населення якісним харчуванням й сприяє споживанню свіжої та здорової їжі, а й формує сталість програм харчування, відкриває нові ринки та можливості для підвищення доходів сімейних фермерських господарств, стимулюючи при цьому місцевий розвиток. Закупівлі продуктів із місцевих джерел робить ринки більш передбачуваними, допомагає створювати робочі місця та можливості для населення протягом усього життя формувати переваги у виборі свіжої місцевої продукції.

Показано, що ідентичність як історично надана соціальна реальність розвивається під зворотним впливом всієї сукупності породжених нею ціннісно-інституційних ресурсів суспільства, включаючи його активну суб'єктність, інтегруючий потенціал національного інтересу, процесуючий суверенітет, стійку інституційну структуру та динамічний чинник екзогенних реформ. Обгрунтовано висновок, що відбиток актуальності на історичній сутності національної ідентичності адаптує її до потреб сьогодення, але водночас існують межі адаптації, які соціуму не можна переступити без втрати ідентичності. На підставі такого розуміння доведено можливість послідовної розробки критеріїв узгодженого використання інструментів внутрішньої довіри як таких, що мають прямо корелювати з національною ідентичністю: стійкість грошової одиниці, стабільність податкового режиму, стимулююча державна інвестиційна політика, політика соціальних гарантій, зовнішньоекономічна стратегія. Це надає можливість істотно підвищити ступінь узгодженості основних напрямів державної регуляторної політики.

На основі концепції сумісно-розділеної праці було показано сутність державного регулювання економіки як однієї із підфункцій економічних функцій держави як носія загальних економічних інтересів суспільства. Обгрунтовано позитивну та негативну сторони впливу міжнародних економічних суб'єктів на економічну політику через розділення власних функції держави та вмінених (читай - нав'язаних), які суперечать першим та не відповідають сутності держави. Розкрито основні інтереси тріади глобалізаторів - ТНК, міжнародних організацій та розвинених країн. Показано асиметричний характер взаємодії відкритих економік із основними міжнародними економічними суб'єктами - міжнародними організаціями та ТНК, що зумовлено відмінністю їх інтересів та можливостей впливу один на одного. Окреслено основні причини та наслідки негативного впливу міжнародних організацій та ТНК на державне регулювання економіки у розвинених країнах та інших відкритих економіках. Розкрито проблематику нав'язування міжнародними організаціями уніфікованих правил щодо економічної політики в перехідних економіках, просування неоліберальної концепції та політики суворої економії, а також пред'явлення вимог щодо кредитування. Проаналізовано негативні наслідки впливу ТНК на державне регулювання економіки, а саме: послаблення переговорної сили працівників і падіння їх доходів, зростання нерівності, зниження податкового навантаження на корпорації, офшоризація, гіпертрофований розвиток фінансової сфери тощо. Показано деякі методи нівелювання наслідків негативного впливу ТНК на відкриті економіки. Виділено основні механізми впливу міжнародних економічних суб'єктів на державне регулювання економіки. Розкрито основні виклики державного регулювання економіки, зумовлені посиленням впливу міжнародних економічних суб'єктів та глобалізацією загалом. На основі цих викликів, показано основні напрямки необхідної трансформації державного регулювання економіки в епоху глобалізації: підвищення рівня суб'єктності держави як носія загальнонаціонального інтересу; забезпечення інституційних основ інклюзивного глобального розвитку на принципах рівноправності, справедливості та прозорості; нейтралізація негативного впливу на національну соціально-економічну безпеку, здійснюваного міжнародними суб'єктами.