Надано огляд багаторічних досліджень і численних публікацій щодо залежності між темпами розвитку й життєвістю особин у популяціях рідкісних і ендемічних видів рослин високогір'я Українських Карпат на прикладі Ranunculus thora, Primula halleri, Leontopodium alpinum, Gentiana acaulis, Doronicum clusii, Saussurea alpina, Oreochloa disticha, Pulsatilla alba, Rhododendron myrtifolium, Senecio сarpathicus, Festuca carpatica, Heracleum carpaticum, Phyteuma vagneri та ін. Стаціонарні дослідження in situ проведено на дослідних ділянках, закладених 5 - 30 років тому. Найбільший вплив на життєвість особин і популяцій мають зміни ценозоутворюючих позицій між видами відмінних життєвих форм і стратегій. Підвищення позицій чагарників дуже прискорює пониження життєвості чагарничків і особливо трав, а підвищення ценозо утворюючих позицій більш високорослих конкурентних видів чагарничків і трав спричиняє зниження життєвості низькорослих малоконкурентних геліофітів, до яких належить більшість рідкісних видів. Життєвість особин і популяцій зумовлює певний вплив на темпи й ритміку їх сезонного розвитку. За вищої життєвості особин їх розвиток швидший, що проявляється у порівняно більш ранньому початку фенофаз. У тих ценозах, де едифікаторне значення популяції більше, спостерігається прискорене проходження фаз до цвітіння та більш тривалий період цвітіння. У вегетативно активних видів за умов розвитку без вегетативного розмноження життєвість особин і їх відносний вік істотно збільшуються. Внаслідок ефекту автономного розвитку пагонів і парціалей значною мірою змінюється життєвість вегетативних діаспор порівняно з вихідною життєвістю материнських особин. Ефект інерції життєвості особин і популяцій полягає у поступовій зміні їх життєвості за мінливих умов існування. Лише різкі несприятливі екзогенні впливи можуть спричиняти раптове зниження їх життєвості. Найповільніше відбуваються процеси переходу особин низької життєвості в ранг високої життєвості.

Розглянуто давній український зоонім "щур", який здавна вживали на позначення різних істот, проте найбільш часто - на позначення великорозмірних норових гризунів, що представлені в аборигенній фауні України родом Arvicola. Одночасно цю назву також застосовують як синонім до слова "криса". У такому розумінні часто ототожнюють з родом Rattus (пацюк) для позначення різноманітних великорозмірних гризунів із дальніх країв за принципом "малі = миші, великі = криси". Через це назву "щур" нерідко вважають неоднозначною, а тому вартою або забуття, або використання лише на позначення чужорідних видів тварин. Розглянуто етимологічні гіпотези, з яких найвідповіднішою до зоологічних особливостей є та, що пояснює зв'язок із норами, землею, ніччю. Такий комплекс ознак формує загальний екоморфологічний тип - підземні довгохвості великорозмірні мишоподібні гризуни з виразною нічною активністю і помітним рівнем шкодочинності й небажаністю їх появи в людських господарствах. Проаналізовано історію вжитку назви "щур" у спеціальній літературі, насамперед у зоологічних оглядах та інших зоологічних публікаціях, що охоплюють період від 1874 до 2020 рр. Показано широке вживання номена для позначення різних груп тварин, а надто гризунів екоморфологічного типу "великих мишей", до яких належать представники родів Arvicola та Rattus. Аналіз давніх джерел показав, що назва "щур" первинно вживалась як спільна "родова" назва для всіх видів і окремих внутрішньовидових форм цих двох родів, а відмінності різних "щурів" відбивалися у видових означеннях - щури водяні, земляні, мандрівні, підвальні, чорні, корабельні, млинарські тощо. Однозначна фіксація українських родових номенів як відповідників родових наукових назв потребувала типіфікації назв. Така типіфікація відбулася в українській науковій номенклатурі наприкінці XIX - на початку XX ст. Як результат, назву "щур" запропоновано закріпити за родом Arvicola, а для роду Rattus фіксувати як український відповідник номен "пацюк". Наведено аргументи на визнання давності зооніма "щур" і тому на визнання його важливості для позначення саме аборигенних видів гризунів, а надто "водяних щурів" (Arvicola amphibius) і загалом щурів як роду Arvicola. Практика традиційного позначення "щурами" лабораторних пацюків, як і використання назви "щур" з відповідними характеристиками для позначення інших родів - ондатр (мускусний щур, або мускусний пацюк), нутрій (болотяний щур, або болотяна криса) та різноманітних представників віддалених фаун (бамбукові, або голчасті щурі тощо) в українській зооніміці має відійти в минуле.

Шифр НБУВ: Ж28852:Б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено вплив гістаміну та кверцетину, а також їх поєднану дію на активність супероксиддисмутази (СОД), каталази (КАТ) і вміст відновленого глутатіону (GSH) у плазмі крові щурів. Встановлено, що додавання до крові кверцетину в концентраціях 0,1; 0,3; 0,5; 1,0; 5,0 мМ зумовлює зростання активності СОД. Виявлено, що гістамін (1,0 та 0,1 мкМ) призводить до зниження активності СОД на 31 і 17 % відповідно, тоді як цей біогенний амін у найнижчій і найвищій концентраціях не впливає на показники активності СОД у плазмі. За одночасного додавання до крові гістаміну в максимальній концентрації (10,0 мкМ) та кверцетину (0,1; 0,5; 3,0 мМ) не виявлено змін активності СОД. І лише поєднана дія гістаміну у вищезазначеній концентрації та кверцетину (5,0 мМ) зумовлює зниження активності ферменту на 21 %. Поєднаний вплив гістаміну (0,01 мкМ) та кверцетину (0,1; 0,5; 3,0; 5,0 мМ) зумовлює зростання активності СОД, що свідчить про підвищення утворення активних форм Оксигену, зокрема, супероксид-аніон радикала. Встановлено, що додавання до цільної крові як кверцетину, так і гістаміну, в досліджуваних концентраціях зумовлює зниження активності каталази у плазмі крові щурів. Поєднана дія кверцетину і гістаміну зумовлює зниження активності КАТ. Встановлено, що додавання до крові кверцетину (0,1; 0,3; 0,5; 1,0 мМ) зумовлює зниження вмісту відновленого глутатіону. Кверцетин у концентраціях 3,0 та 5,0 мМ зумовлює зростання вмісту відновленого глутатіону на 27 та 14 % відповідно, порівняно з контролем. Гістамін у концентраціях 10,0; 1,0 і 0,01 мкМ призводить до зростання вмісту відновленого глутатіону на 24, 26 і 19 % відповідно, а у концентрації 0,1 мкМ - зумовлює зниження вмісту відновленого глутатіону (GSH) на 39 %. За одночасного введення у кров гістаміну (10,0 мкМ) та кверцетину (0,1; 0,5; 3,0 мМ) зростає вміст GSH. І лише за концентрації 5,0 мМ кверцетину на тлі дії гістаміну (10,0 мкМ) вміст GSH незначно знижується. Проте за поєднаної дії гістаміну в мінімальній концентрації (0,01 мкМ) та кверцетину (0,1; 0,5; 3,0 і 5,0 мМ) встановлено зниження вмісту GSH. Провівши дисперсійний аналіз, ми встановили значний вплив гістаміну на окремі показники ферментативної та неферментативної ланки системи антиоксидантного захисту. Найменша частка впливу припадає на дію кверцетину у плазмі крові щурів. Виявлено помірний вплив одночасної дії гістаміну і кверцетину на показники антиоксидантної системи плазми щурів.

Шифр НБУВ: Ж28852:Б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Проаналізовано фітоіндикаційні властивості соняшнику (Helianthus annuus L.) як імовірного біоіндикатора антропогенного навантаження території за допомогою методики оцінки величини флуктуаційної асиметрії листкової пластинки рослин. Досліджено вплив просторового розташування посівів соняшнику та вплив генотипу на розвиток морфометричних ознак рослин. Дослідження проведено наприкінці липня 2019 - 2020 рр., коли вегетативні органи соняшнику досягали максимального розвитку. Для проведення досліджень відібрано матеріал на дев'яти ділянках (на дев'яти полях), що розташовані у Запорізькій області, на різній відстані та в різних напрямках від промислової зони м. Запоріжжя (Заводський район). Для вивчення впливу генотипу на морфологічні ознаки соняшнику проведено дослідження восьми гібридів, що зростали в однакових умовах на демонстраційній ділянці у Василівському районі Запорізької області. Інтегральний показник флуктуаційної асиметрії соняшнику перебував у межах 0,062 - 0,114, при цьому найбільший показник флуктуаційної асиметрії спостерігали на ділянці, що найближче розташована до промислової зони Запоріжжя - північний напрямок від Запоріжжя. Найменший показник спостерігали на ділянці у східному напрямку від Запоріжжя. Інтегральний показник флуктуаційної асиметрії гібридів соняшнику, що вирощувалися в однакових грунтово-кліматичних умовах на демонстраційній ділянці, коливався у межах 0,070 - 0,093. На основі проведених у 2019 - 2020 рр. досліджень ми дійшли висновку, що соняшник (Helianthus annuus L.), незважаючи на його поширення, не придатний для використання як біоіндикаційна рослина під час вивчення рівня техногенного навантаження території. Отримано значні достовірні розбіжності у розвитку морфометричних параметрів листків соняшнику (Helianthus annuus L.) що вирощувалися на різновіддалених від промислової зони м. Запоріжжя ділянках. Гібриди, що відрізнялися між собою за морфогосподарськими характеристиками, вирощувалися в однакових грунтово-кліматичних умовах і за однакової агротехніки на демонстраційній ділянці, також показали значне коливання інтегрального показника флуктуаційної асиметрії.

Шифр НБУВ: Ж28852:Б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено екотоксичний стан техногенно-змінених едафотопів відходами нафтопереробного заводу методом Allium-тесту. Матеріалом для досліджень слугували зразки едафотопів, відібрані на глибині 15 - 20 см зі семи дослідних ділянок, розміщених на відстані 10 - 200 м від поверхневих сховищ відходів нафтопереробного заводу. У Allium-тесті виявлено, що зразки едафотопів ділянок, локалізованих на відстанях 10 - 50 м від сховищ відходів нафтопереробного заводу, є токсичними. Зокрема, їх водні витяжки спричиняли фіто-, цито- і генотоксичну дії середнього й високого рівнів стосовно ростової та проліферативної активності корінців цибулин Allium сepa сорту Stuttgarter Riesen. У ростовому Allium-тесті зазначені витяжки едафотопів спричиняли потемніння корінців і почорніння їхніх кінчиків (на противагу світлим корінцям зі світлими кінчиками у контролі). До того ж їх ростова активність на водних витяжках едафотопів була знижена в 1,71 - 3,5 разу залежно від їх локації та віддаленості від поверхневого сховища відходів нафтопереробного заводу. Фітотоксичність водних витяжок досліджених едафотопів стосовно A. сepa є вище середнього і високого рівнів, а толерантність корінців тест-об'єкта до них знижується до 29 - 52 % порівняно з контролем. Мітотична активність апікальної меристеми корінців цибулин A. сepa також знижується. Зокрема, їх мітотичні індекси спадають до 51,05 - 63,57 % (за норми 82,34 %), а індекси цитотоксичності зростають до 22,8 - 48,0 %, що свідчить про середній рівень цитотоксичності досліджених едафотопів на проліферативну активність тест-об'єкта. За допомогою анателофазного методу і мікроядерного тесту показано, що частота хромосомних аберацій і поява мікроядер у клітинах апікальної меристеми корінців A. сepa є вищою у 3,34 - 5,20 разу порівняно з контролем, а це вказує на середній і високий рівні генотоксичності досліджених едафотопів. Едафотопи, розташовані на відстані 100 - 200 м від поверхневих сховищ відходів нафтопереробного заводу, мають слабку фіто-, цито- і генотоксичну дію, яка є близькою до фонового рівня.

Досліджено угруповання безхребетних гідробіонтів водойми Домбровського кар'єру в період 2014 - 2018 рр. Відзначено 25 видів. У планктоні єдиним постійним компонентом є коловертка Brachionus plicatilis Miller, 1786, у бентосі та нейстоні - клопи Sigara lateralis (Leach, 1817), жуки Hydrobius fuscipes (Linnaeus, 1758), двокрилі Aedes sp., Ochlerotatus lepidonotus (Edwards, 1920), Culicoides salinarius Kieffer, 1914, Ephydra glauca Meigen, 1830. Основне різноманіття безхребетних сконцентроване у літоральній зоні на глибинах до 2 м. Перш за все, це пов'язано з опрісненням цих ділянок поверхневим стоком опадів. За останнє десятиріччя мінералізація поверхневого шару зменшилася від 120 - 138 до 25 - 28 г/л. З опрісненням води відзначено збільшення видового різноманіття безхребетних гідробіонтів у весняні періоди від 7 до 17 таксонів. Зростає роль в угрупованнях прісноводних таксонів, які толерантні до солоності нижче 5 г/л: від 0 - 10 % видового різноманіття у 2014 - 2015 рр. до 22 - 35 % у 2018 р. Із них у 2018 р. уперше відзначено Eucyclops serrulatus (Fischer, 1851), Candona sp., Cypris pubera O. F. M?ller, 1776, Cloeon dipterum (Linnaeus, 1760), Libellula depressa Linnaeus, 1758, Sympecta fusca Vander Linden, 1820, Paracorixa concinna (Fieber, 1848). У 2018 р. мілководдя водойми заселили прісноводні таксони, які не є толерантними навіть до низької солоності (7 - 25 % видового різноманіття) - Hydrometra stagnorum (Linnaeus, 1758), Rhyacophila tristis Pictet, 1834, Coelambus impressopunctatus (Schaller, 1783), Enochrus coarctatus (Gredler, 1863), Hydrophilus caraboides (Linnaeus, 1758). Натомість кількість солоноводних видів зменшується від 20 - 29 % (2014 - 2015 рр.) до 5 - 14 % (2018 р.). Солоноводне угруповання безхребетних водойми з часом набуває рис солонувато-прісноводного. З прісноводних калюж водозбірного басейну водойми 83 % таксонів відзначено у Домбровській водоймі. Заселення видів з обвідних каналів у водойму кар'єру є малоймовірним, оскільки лише 5 % таксонів звідти відзначено у ній. Очевидно, що основним шляхом формування угруповань безхребетних гідробіонтів цієї водойми є періодичне затоплення прісноводних узбережних калюж.

Шифр НБУВ: Ж28852:Б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Розлади аутистичного спектру (РАС) - це хвороби складної взаємодії між спадковістю і середовищем з оцінками успадковуваності від 40 до 80 %, етіологія яких є мультигенною і гетерогенною (люди з подібними патогенетичними варіантами мають різко відмінні фенотипи). Генетичні й епігенетичні фактори розвитку відіграють ключову роль у виникненні патології; серед них найважливішими є варіації кількості копій генів (CNV), однонуклеотидні поліморфізми (SNР), епігенетичні модулятори. У людей з аутизмом ідентифіковано різні варіанти кількості копій генів, що пояснює гетерогенну генетичну архітектуру розладів. Короткі однонуклеотидні поліморфізми ідентифіковано в генах нейрональних рецепторів і білків детоксикації клітин, метаболізму нейротрансмітерів і метаболітів, зокрема, метаболічних ланцюгів метилювання й трансульфурації. Незважаючи на виявлення близько 800 генів ризику РАС, жоден із них не є причиною більше 1 % усіх випадків патології. Серед щойно виявлених 215 генів-кандидатів 19,5 % є епігенетичними регуляторами. У процесі формування розладів аутистичного спектру епігенетичній трансформації піддаються ядерні та цитоплазматичні механізми регуляції генної активності: ремоделювання хроматину, транскрипція, метилювання ДНК у промоторній ділянці, альтернативний сплайсинг мРНК, регуляція трансляції, посттранскрипційна регуляція за допомогою мікроРНК, убіквітинування, деградація білків протеасомами. Мутантні білки, кодовані генами-кандидатами РАС, порушують проліферацію клітин, синаптичну архітектуру і правильну синаптичну функцію. Найчастіше у людей із аутизмом наявні спадкові зміни з неповною пенетрантністю, перемінною експресивністю або з тим та іншим одночасно. Найбільш вивченими середовищними факторами ризику, що потенційно сприяють виникненню РАС у потомства, є: вік подружжя (особливо батька), фактори перинатального ризику, порушення метаболізму вітамінів (зокрема, вітаміну D) і мікроелементів (цинку, хрому, магнію), ожиріння та цукровий діабет матері. У сечі дітей з аутизмом суттєво підвищений вміст дофаміну, а в кишечнику порушена нормальна мікрофлора внаслідок заміни корисних пробіотиків бактеріями Clostridia. Враховуючи складність етіології аутизму та зростаючу поширеність нових підтверджених випадків РАС у всьому світі, необхідно здійснювати пошук ефективних методів діагностики та виявляти головні фактори ризику виникнення патології.

Шифр НБУВ: Ж28852:Б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Streptomyces albus J1074 - модельний об'єкт-шасі для дослідження різних аспектів біології актинобактерій, який, хоч і з'явився відносно недавно, широко застосовують і для дослідження наявних, і для відкриття нових природних сполук. Створено велику кількість генетичних знарядь, покликаних полегшити використання штаму для названих потреб. Одним із перспективних підходів є введення в геном J1074 мутацій, які покращили би його здатність продукувати антибіотики. Попередньо описано колекцію спонтанних і генно-інженерних мутантів J1074, які містять мутації в генах рибосомного білка S12, бета-субодиниці РНК-полімерази тощо. На основі цієї колекції створено власну базу даних, яка містить первинні та куровані дані геномних послідовностей спонтанних і генетично сконструйованих мутантів J1074. Основні переваги бази даних полягають у відомому родоводі штамів, що дає змогу поглиблено аналізувати й інтерпретувати отримані дані. Наприклад, ведуться жваві та досі не завершені дискусії щодо походження і впливу ГЦ складу в актинобактерій. Краще розуміння цього питання покращить наші знання про еволюцію геномів у бактерій, а також, як наслідок, матиме низку практичних застосувань у біотехнології. Використано набір даних Streptomyces albus J1074 як експериментальну модель для виявлення загальногеномного спектру мутацій, котрі, як бачимо, зміщені у бік підвищеного ГЦ вмісту. Для порівняння включили до бази і високоякісні геноми інших стрептоміцетів. ГЦ відсоток у геномах стрептоміцетів коливається від 75 до 66,5 %, зі середнім значенням 72 %. Вміст ГЦ у генах вторинного метаболізму S. coelicolor менш мінливий порівняно з генами первинного метаболізму, що може свідчити про різний тиск добору на ці групи генів. Поряд зі селективними обмеженнями, особливості системи репарації ДНК у Streptomyces можуть сприяти зміщенню ГЦ вмісту в їхніх геномах. Подальше використання бази даних може забезпечити розвиток більш точних знань про швидкість появи мутацій, а також про популяційні генетичні процеси у межах цього виду та роду загалом.

Шифр НБУВ: Ж28852:Б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

Досліджено вміст амонійного, нітритного і нітратного нітрогену й органічного карбону в субстраті сіро-чорної неперегорілої породи з відвалу вугільної промисловості ЦЗФ (Центральної збагачувальної фабрики) ПАТ "Львівська вугільна компанія" (Львівська обл.), а також вміст органічного карбону і валовий вміст нітрогену в органах Sorghum drummondii (Nees ex Steud.) Millsp. and Chase за впливу кам'яновугільного попелу з Добротвірської теплоелектростанції (Львівська обл.) та гумату калію "ГКВ-45" (виробництва ТЗОВ "ПАРК", Львівська обл.). У субстраті породного відвалу знайдено підвищений вміст органічного карбону й амонійного нітрогену на фоні низького вмісту нітритного і нітратного нітрогену щодо умовно оптимальної грунтосуміші еталону. В органах S. drummondii за росту на субстраті породного відвалу виявлено низький вміст органічного карбону та валового нітрогену, а також значно підвищене С/N-співвідношення (в цій роботі відношення вмісту органічного карбону до валового вмісту нітрогену) порівняно з рослинами еталону. Додавання в субстрат породного відвалу кам'яновугільного попелу знизило вміст амонійного нітрогену й органічного карбону на фоні підвищення нітритного та нітратного нітрогену, а також органічного карбону й валового нітрогену в коренях, стеблах і листках досліджуваних рослин. Внесення гумату калію збільшило вміст нітритного та нітратного нітрогену в субстраті породного відвалу і вміст органічного карбону й валовий вміст нітрогену в органах S. drummondii. Зміна вмісту обох досліджуваних макроелементів у рослинах за впливу меліорантів зумовила зниження С/N-співвідношення в бік значень еталону. Вирощування S. drummondii протягом 95 діб збільшило вміст органічного карбону в усіх варіантах субстратів, за винятком породи з додаванням гумату калію, та зменшило вміст амонійного, нітритного й нітратного нітрогену в усіх досліджених варіантах субстратів без винятку. Відмічено, що спільний вплив кам'яновугільного попелу Добротвірської теплоелектростанції й гумату калію "ГКВ-45" на вміст карбону і нітрогену в субстратах породного відвалу ЦЗФ та рослинах S. drummondii сильніший, ніж тільки одного з цих меліорантів.

Вивчено вплив різних концентрацій індолілмасляної кислоти (ІМК) за глинування кореневої системи на морфометричні показники саджанців сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) на породному відвалі вугільних шахт і сосни жорсткої (Pinus rigida Mill.) в умовах росту на техногенних субстратах відвалу в модельних дослідах. Виявлено, що застосування методу глинування кореневої системи сосни за одночасного додавання ІМК сприяє значному збільшенню ростових параметрів надземної фітомаси та розвитку кореневої системи як у модельних, так і в польових дослідах. Найбільшу кількість коренів у сосни жорсткої (лабораторні умови) стимулювали концентрації ІМК - 100 та 200 мг/кг глини на чорному субстраті (296 %), а масу коренів цих же концентрацій - на червоному субстраті (795 та 788 % відповідно). На чорному субстраті усі концентрації індолілмасляної кислоти (50, 100, 200 мг/кг глини) значно краще стимулювали довжину пагона, зокрема, ІМК 100 мг/ кг глини (244 %). На червоному субстраті за дії усіх співвідношень ІМК до глини ріст пагона був повільнішим, ніж на чорному. Проте спостерігали значне нагромадження його біомаси, зокрема, за концентрації ІМК 100 мг/кг глини - 554 %. Досліджено, що саджанці сосни звичайної, які росли на породному відвалі Центральної збагачувальної фабрики впродовж 2 і 3 років, за використання глинування й ІМК у різних концентраціях також збільшували свої морфометричні параметри. Виявлено, що у 2-річних саджанців хвойного дерева максимальну фітомасу пагона (438 %) встановлено за співвідношення ІМК до глини - 100 мг/кг глини. ІМК у концентраціях 100 та 200 мг/кг глини суттєво вплинула на формування біомаси коренів у рослин - 748 та 690 % відповідно. На 3-й рік росту сосни звичайної на техногенних субстратах спостережено значне нагромадження маси кореня за концентрації ІМК 100 та 200 мг/кг глини (1168 - 1189 % відповідно). Надземна фітомаса була найбільшою (777 %) за концентрації ІМК 100 мг/кг глини. Встановлено, що оптимальною концентрацією для онтогенезу рослин є ІМК у співвідношенні 100 мг/кг глини як у модельних, так і в польових дослідах.

Досліджено типові альпійські фітоценози Українських Карпат: лежачеко-стричники, зігнутоосочники, трироздільноситничники, лохинники, рододендронники і сеслерієвники, а також відкриті хіонофільні угруповання. Унаслідок порівняльних досліджень протягом 1982 - 2021 рр. серед альпійських фітоценозів найменші зміни структури, рясності й ценозоутворюючих позицій видів встановлено в угрупованнях із домінуванням Juncus trifidus, Vaccinium uliginosum, Rhododendron myrtifolium і Sesleria coerulans, зокрема, в угрупованнях Juncetum cetrario-myrtillosum, Uliginetum cetrariosum, Rhodoretum calamagrostiosum і Seslerietum cariceto-festucosum. Водночас у лежачекостричниках і зігнутоосочниках значно знизилася позиція домінантів. Лежачекостричники зазнають розпаду і заміни іншими фітоценозами з домінуванням Juniperus communis subsp. alpina, Vaccinium myrtillus, V. vitis-idaea, V. uliginosum і Calamagrostis villosa. Протягом останнього десятиліття відбуваються кардинальні перебудови зігнутоосочників. На відміну від вирішального впливу остпасторальних демутаційних процесів на деградацію лежачекостричників, зміни фітоценозів осоки зігнутої зумовлені передусім кліматогенно. Встановлено, що в альпійському поясі лежачекостричники не належать до корінних первинних фітоценозів, а є вторинними пасторально зумовленими похідними сукцесійними стадіями первинних угруповань інших асоціацій. Швидка позитивна динаміка протягом останніх десяти років таких мезохіонофільних видів, як Veronica alpina, Gnaphalium supinum, Soldanella hungarica, Luzula spadicea і, водночас, негативні зміни популяцій облігатних хіонофілів Cerastium cerastoides і Saxifraga carpatica вказують на трансформаційні процеси всередині угруповань, приурочених до площ під тривалим і глибоким сніговим покривом. Ці процеси свідчать про швидкі сукцесійні зміни під впливом збільшення вегетаційного періоду внаслідок скорочення тривалості залягання снігового покриву на території хіонофільних фітоценозів, що зумовлене сучасними змінами клімату, насамперед потеплінням.

Матеріали щодо поширення орябка в межах української частини Розточчя зібрано у період з 1985 по 2021 рр. (36 років). Представлено результати власних польових досліджень, а також матеріали спостережень працівників мисливських і лісових господарств досліджуваного природного регіону. В основному застосовували маршрутний метод обліку та маршрутний стрічковий метод із використанням вабика. Проведено реєстрацію слідів життєдіяльності орябків на снігу. Здійснено опис основних біотопів виду. Основну увагу звертали на структуру насаджень: деревостан, підріст і підлісок, а також тип лісорослинних умов. Ще у другій половині 1980-х років минулого століття T. bonasia на Розточчі був достатньо поширеним, хоча і нечисленним видом. Орябки регулярно траплялися навіть в околицях м. Новояворівськ, мешкали в лісових масивах ліворуч автодороги Львів-Краковець, на відрізку між смт Івано-Франкове та м. Новояворівськ. Найбільш розповсюдженим і численним цей вид був на території Яворівського військового полігону (Старицьке і Магерівське військові лісництва). Орябків регулярно реєстрували в окремих урочищах Шклівського та Немирівського лісництв Рава-Руського держлісгоспу. Рідше цей птах траплявся у Страдчівському навчально-виробничому лісокомбінаті та природному заповіднику "Розточчя". Упродовж останніх двох десятиріч ХХ ст. популяція виду поступово скорочувалася. Незначне зростання чисельності й розселення птахів за межі Яворівського військового полігону спостерігали у період з 2012 по 2016 рр. Після 2016 р. чисельність популяції різко зменшилася. В останні 3 роки орябка вже не реєструють у більшості місць його колишнього мешкання. Кілька локальних мікроугруповань збереглося лише на території військового полігону. У досліджуваному природному регіоні оселища орябків здебільшого приурочені до молодих лісостанів, які лежать у зонах контакту кількох типів лісорослинних умов. У насадженнях старшого віку для мешкання цих птахів важливою умовою є наявність підросту і підліску. Виділено п'ять основних типів оселищ виду. Найкращі з них - сосново-березові молодняки, що утворилися внаслідок вторинної сукцесії лісу, а також вільхові ліси у долинах річок.

Шифр НБУВ: Ж28852:Б. Пошук видання у каталогах НБУВ 

У дослідах на тваринах показано, що введення 8-(бензолсульфоніламіно)-хіноліну (8-БСХ) у дозі 400 мг/кг супроводжувалося розвитком у них епілептиформних судом та інтравітальної реакції в гіпокампі. Інтенсивність реакції корелювала з тривалістю судом у тварин. Її інтенсивність зростала під час стресування тварин фізичним навантаженням, іммобілізацією, алкоголізацією. Мікроаплікації 8-БСХ у гіпокамп також викликали розвиток інтравітальної реакції та судом у тварин. Зміни, що спостерігалися в результаті проведеної роботи, пояснюються здатністю 8-БСХ хелатувати цинк у гіпокампі У дослідах використано 167 мишей, 107 із яких отримували 8-(бензолсульфоніламіно)-хінолін (8-БСХ) у дозі 200 мг/кг, 37 мишам уводили цей конвульсант у дозі 400 мг/кг, а також 23 мишам робили мікроаплікації у гіпокамп у дозі 0,1 мл 0,5 % розчину 8-БСХ. Аналіз отриманих нами даних ще раз підкріплює висунуту раніше гіпотезу про роль цинку у вивільненні глютамінової кислоти із пресинаптичної бляшки в синаптичну щілину. При цьому комплекс цинку з хелатуючим агентом 8-БСХ впливає на постсинаптичну мембрану, таким чином сенсибілізуючи її. Це, у свою чергу, підсилює збуджуючий вплив глютамату на постсинаптичну мембрану. Даний механізм супроводжується не тільки надлишковим вивільненням глютамінової кислоти за рахунок відщеплення іонів цинку 8-БСХ, а й додатковою сенсибілізацією постсинаптичної мембрани, що і призводить до підвищення активності гіпокампу, аж до виникнення клоніко-тонічних судом. Гострий попередній стрес тварин через фізичні вправи, іммобілізацію і алкоголізм призводив до більш вираженої інтенсивності інтравітальної реакції 8-БСХ і до більш тривалих судом. Попереднє введення солей кальцію та магнію істотно не впливало на інтенсивність інтравітальної реакції та тривалість судом у тварин. І це дослідження показує, що інтенсивність інтравітальної реакції та тривалість судом у ссавців залежать від дози введеного реагента. Наявна пряма залежність між інтенсивністю інтравітальної реакції та тривалістю судом у тварин. Мікроаплікація їдкого натру, на якому готували розчин 8-БСХ, не викликала інтравітальної реакції та судом у тварин.