Досліджується державна політика щодо української наукової і творчої інтелігенції в 20-30-х роках, форми і методи обмеження її інтелектуальної праці. Основна увага, в зв'язку з цим, приділена з'ясуванню основних етапів формування і становлення політичної цензури, її основних напрямків. Стверджується, що інститут політичної цензури завжди залишався дієвим засобом впливу на добір, зберігання, розповсюдження та споживання соціальної інформації. Таким же незмінним залишались і функції цензури - контроль, охорона, санкція, регламентація, репресія, але значення їх змінювалося в часі, в залежності від політичної кон'юнктури. Тому, в різні часи табулювалися ті чи інші проблеми, факти, особистості, замовчувалися цілі історичні періоди. Висвітлюються структурні реорганізації в науково-дослідних установах, культурно-освітніх закладах, творчих організаціях, громадських об'єднаннях, а також хід і наслідки кадрових чисток, застосування щодо інтелігенції жорстких репресивних заходів.