Висвітлено питання проблеми системного вивчення теоретичних проблем літературознавства в текстах Євгена Маланюка, Юрія Липи, Олени Теліги, Олега Ольжича, їх основні концепції національного мистецтва, мистецької свідомості, стилю. Визначено проблеми дискурсу "пражан" і проаналізовано на теоретико-літературознавчому рівні. Українська література як національно-духовна цілісність у середовищі "празької школи" сприймалася як певний спосіб мислення. Спорідненість її представників, незважаючи на індивідуальну стильову своєрідність і відмінні естетичні уподобання, була дуже виразною. Збереження ментальності конкретних представників етносу було об'єднувальним критерієм між підсвідомим і свідомим у світосприйнятті, при цьому вирішальною домінантою в їх мислеформі була національна ідея. Це твердження, маючи зовнішній політичний сенс, приховувало в собі естетичний зміст, оскільки творча самобутність неможлива без глибинного національного феномену, для виявлення якого потрібна свобода самореалізації письменника. Наріжним каменем теоретичних проблем "пражан" були художність, самодостатність, формотворча, стилістична довершеність за наявності духовної субстанції та світоглядної довершеності.