Вперше розглянуто історію культу правителів ранньоелліністичної доби як цілісний ідеологічний феномен. Докладно проаналізовано проблему походження античного царського культу. Доведено, що він не мав східного коріння та був породженням греко-македонської ідеології. Культове шанування правителів зародилося в грецькому світі вже наприкінці V - у першій половині IV ст. до н.е. як один з засобів легітимації єдиновладдя. В епоху раннього еллінізму культ правителів вперше в історії античності набув масового характеру. Доведено, що причиною цього була гостра потреба наступників Олександра Македонського - діадохів у обгрунтуванні власної одноособової влади. Докладно розглянуто всі форми та прояви культового шанування ранньоелліністичних монархів, відтворено загальну еволюцію цього феномену, виявлено місце культу правителя в системі легітимації влади кожного з діадохів. За результатами комплексного аналізу існуючих джерел спростовано поширену в історіографії думку про те, що культ правителів ранньоелліністичної доби був обожнюванням людини чи сакралізацією одноособової влади. Культове шанування мало лише надавати діадохам харизматичного статусу, який зрівнював їх з героїчними царями міфічного минулого. Культ правителів як цілісна система виконував роль адаптивного механізму персональної елліністичної монархії, що репрезентував нову авторитарну владу у звичних еллінам і македонянам символах і образах.