Досліджено проблему функціонування "вічних" образів в українській літературі 1920-х рр. Проаналізовано історію вивчення поняття "вічні" образи. Доведено, що між українською та західноєвропейською літературами у 1920-х рр. існували незаперечні зв'язки. Розглянуто шляхи взаємодії прози, поезії та драматургії українських митців із творчістю М.Сервантеса, Ф.Достоєвського, В.Шекспіра, античною та біблійною міфологією, розкрито суть понять "донкіхотство", "гамлетизм", "карамазовщина", "достоєвщина". Обгрунтовано естетичні принципи поетів-"неокласиків". Визначено естетичні функції "вічних" образів, які є варіантом атрибутування позитивних якостей класичного образу.