Визначено особливості системи мікросинтаксису турецької мови, зокрема, шляхом виконання структурно-семантичної класифікації словосполучень, а також вивчено їх інтра- та екстралінгвістичні фактори, які впливають на процес інтеграції мікросинтаксичних одиниць. Основою виконаної структурно-семантичної класифікації є глибинна структура словосполучень, ключовим елементом якої є семантичне наповнення досліджуваних одиниць. Зазначено, що поняття глибинної структури містить зв'язок між семантикою та організаційною структурою словосполучення, зокрема, типами синтаксичного зв'язку. З'ясовано, що мікросинтаксис турецької мови складається з трьох структурно-семантичних типів словосполучень - посесивних, об'єктних та ідентитивних, які базуються на універсальних поняттях категорії посесивності, об'єктності та ідентитивності відповідно. Реалізація зазначеної семантики відбувається за допомогою типів субординаційного синтаксичного зв'язку - узгодження, керування, прилягання, які отримали дефініції, відмінні від традиційних. Не визнаються словосполученнями синтаксичні утворення, інтегровані на підставі сурядного синтаксичного зв'язку, а також ті, між складовими елементами яких існують предикативні відношення. Запропоновано нові розв'язання низки актуальних теоретичних проблем системи мікросинтаксису, зокрема, категорій числа та дефінітивності, відмінково-післяйменникової системи, принципів диференціації частин турецької мови.