Проаналізовано можливі чинники ризику розвитку дисрегенерації кісткової тканини після переломів плечової та великогомілкової кісток з використанням методів непараметричної статистики. Встановлено, що статистично значущими є травма значного обсягу та уламковий характер перелому. На підставі результатів рентгенологічних, морфологічних та біохімічних досліджень зони дисрегенерації встановлено наявність серед дослідженої групи різних видів дисрегенерації: перелом, що уповільнено зростається; гіпертрофічний, оліготрофічний та гіпотрофічний види дисрегенерації та дисрегенерація з дефектом кісткової тканини. За результатами біохімічних досліджень сироватки крові виявлено гіпертрофічний та гіпотрофічний види дисрегенерації. Показано, що нестабільна фіксація уламків та інфікування Staph, aureus за умов стабільної фіксації призводять до формування тканини неостеогенного характеру та пролонгації остеорепарації. З урахуванням відмінності потенціалу щодо зрощення за різних видів дисрегенерації розроблено диференційований підхід до лікування хворих з різними видами переломів, що не зрослися.