Розглянуто біографічні передумови та еволюцію образу пограниччя в прозі Я.Івашкевича міжвоєнного періоду в контексті теоретичної та культурно-історичної проблематики Кресів. Простежено відмінності у сприйнятті пограниччя як безпосередньої реальності в "київський" та як предмета спогаду про "малу вітчизну" в пізніші періоди. Висвітлено питання поетики, часопростору та ідейно-естетичну проблематику таких творів, як "Утеча до Багдада", "Осіння учта", "Зенобія. Пальмура", "Місяць сходить", "Червоні щити", "Італійські оповідання". Зазначено, що в даних художніх творах пограниччя постає як унікальний сакралізований топос, територія мирного співіснування різних культурних традицій, ідеалізований осередок середземноморсько-європейської цивілізації, від природи наділений вітальною діонісійською енергетикою.