Розглянуто природу та особливості трьох маргінальних між віршем і прозою поетичних форм в українській літературі XX ст.: верлібру, вірша в прозі, безпунктуаційної несегментованої вільної форми, виникнення яких спричинене функціонуванням і розвитком авангардизму в українській поезії. На підставі аналізу творів раннього українського авангарду, Нью-Йоркської групи, Київської Школи, сучасних авторів запропоновано нові визначення верлібру як віршової вільної та послідовної колажної вербальної структури з домінантою абстракціонування розчленованих смислів, вірша в прозі як поетичної форми, де вільно сполучається лінійність і повтор різноманітних мовних рівнів, безпунктуаційної несегментованої вільної форми як поліваріативної смислово, синтаксично, лексично та водночас чітко послідовної структури. Наведено нові аналітичні та віршознавчі методики на підставі об'єднання різнорівневих формалістичних, структурально-семіотичних та постструктуралістських принципів, а також аналітико-інформаційних стратегій. Ці методики уможливили об'єднання даних трьох форм за спільною ознакою - вільним (нерегламентованим, несиметричним) принципом побудови, що сприяло виявленню формальних засад поетичної мови авангарду.