Проведено теоретичне та експериментальне дослідження динаміки зміни здатності до життєтворчості особистості на різних етапах дорослого віку. Проаналізовано існуючі зарубіжні та вітчизняні концепції, присвячені розгляду процесів розвитку особистості, індивідуальності та життєтворчості. Розкрито сутність поняття життєтворчості як здатності до створення умов розвитку індивідуальності у процесі життєдіяльності, зокрема раціонально організовувати своє життя, змінювати систему відношень до світу, людей, самого себе. З'ясовано, що основними складовими життєтворчості є здатність до трансценденції, рефлексії та смислопобудови. Психологічні характеристики дорослого віку розглянуто як результат розвитку особистості та як потенціал, що визначає можливості формування здатності до життєтворчості у дорослому віці. На підставі результатів емпіричного дослідження встановлено, що для першого періоду дорослого віку (25 - 35 років) характерним є прояв трансцендентної спрямованості та рефлексії у зовнішньому світі; у другому періоді (35 - 45 років) більш вираженими стають процеси рефлексії й осмислення, що виявляються у проміжному (регулювальному) світі, а здатність до трансценденції помітно зменшується; у третьому періоді дорослості (45 - 60 років) більш сформованими є смислові відносини особистості у внутрішньому світі, які підсилюють і визначають прояв здатності до трансценденції в зовнішньому світі. Зроблено висновок, що розвинена здатність до життєтворчості характерна саме для періоду дорослості.