Вперше в українському літературознавстві в аспекті світоглядного традиціоналізму й естетичного консерватизму досліджено художню історіософію у творчій спадщині У.Самчука як специфічне літературне явище, виникнення якого обумовлено соціально-історичними, індивідуально-авторськими чинниками. Розкрито глибинні зв'язки художньої історіософії У.Самчука з націоналістичною ідеологією Д.Донцова й вісниківців - письменників, об'єднаних журналом "Вісник" (в 1922 - 1932 рр. - "Літературно-науковий вісник"). Вперше цілісно систематизовано й прокоментовано естетичні, культурологічні переконання прозаїка, розкрито сутність його концепції філософії культури й мистецтва. Показано специфіку функціонування історіософських ідей у художній прозі, публіцистиці, мемуаристиці У.Самчука. Зроблено висновок, що історіософічність є одним із засобів інтелектуалізації та модернізації прози письменника. Доведено, що художня історіософія У.Самчука має націоохоронну природу, оскільки осмислення історичного й геоетнічного вкорінення сприяє збереженню української ідентичності, показано її колосальний потенціал для розвитку незалежної української держави.