Визначено основні етапи формування та розвитку романтичних традицій (неоромантизму) в українській літературі кінця XIX - початку XX ст. Оскільки загалом існування самого неоромантизму як напрямку в українській літературі є проблемою дискусійною, у даній науковій роботі досліджено не стільки неоромантизм, що існував у літературі наприкінці XIX - на початку XX ст., скільки особливості використання традицій романтизму в літературному процесі доби модернізму. Визначено роль романтичних традицій у розвитку української літератури. Розкрито сутність понять "тенденція", "літературна епоха", "період", "напрям", "течія", "стиль", "метод", "група", "школа", розроблено орієнтовну схему періодизації українського літературного процесу. Розкрито специфіку українського модернізму та романтизму, встановлено типологічні зв'язки між даними літературними напрямками. Показано своєрідність модерністських експлікацій в українській літературі. Проаналізовано художні твори, написані у традиціях неоромантизму ("Осіння казка" Л.Українки, "Казка старого млина" С.Черкасенка та "По дорозі в Казку" О.Олеся). Встановлено, що у даних творах тісно переплелися традиції "класичного" романтизму та модернізму. Доведено пріоритетну роль романтичних тенденцій (про що свідчить романтичний характер головних героїв, протиставлення двох світів, символізація), збагачених досвідом модернізму, відображеного у жанрово-стилістичних пошуках та загальній ідеології інтерпретованих творів.