Проведено дослідження феномену синтезу у контексті видової специфіки мистецтв, що належить до актуальних проблем естетики та пов'язане з обгрунтуванням шляхів розвитку художньої культури, як у теоретичному, так і в практичному аспектах. Проаналізовано естетико-мистецтвознавчі підходи до проблеми синтезу мистецтв від межі XIX - XX ст. до сучасного періоду та розкрито роль творчості конкретних митців у процесі становлення міжвидового синтезу мистецтв. Розкрито естетико-художні особливості "поліфонічних мистецтв" (театру, кінематографії, телебачення) і показано, як у процесі їх історичного розвитку синтез літератури, живопису, музики відповідно до психологічних і науково-технічних переваг кожного з видів дозволяє їм зберігати естетичну самоцінність і самодостатність. З урахуванням естетико-художніх особливостей "поліфонічних мистецтв" досліджено синестезію як один з різновидів синтезу. Обгрунтовано, що важливим чинником формування нового мистецького феномену може виступати інтерпретація, що визначає появу нових творів у кіномистецтві, театрі, хореографії, музиці, першоджерелом яких є література. Висвітлено досвід інтерпретацій "Лісової пісні" Лесі Українки у різних видах мистецтва, проаналізовано досягнення та прорахунки "перекладу" літературного першоджерела на мову інших видів мистецтва (опери, балету, кіно). Зроблено висновок, що серед досліджуваних спроб інтерпретації драми-феєрії "Лісова пісня" Лесі Українки набільш вдалим є драматичний, музичний і хореографічний досвід.