Висвітлено питання вивчення історії сербського та хорватського народів XIX ст. у міжвоєнній югославській історичній науці на тлі складної внутрішньополітичної та соціокультурної ситуації в країні. На підставі текстуального аналізу історіографічних джерел визначено основні підходи до вивчення періоду національного відродження обох народів, зумовлені історичними процесами періоду Першої світової війни. З'ясовано основні засади концепції, що функціонувала в сербській і хорватській історіографії на початку XX ст. Розглянуто зміни висвітлення головних проблем у міжвоєнний період і процес поступового визначення академічною спільнотою істориків у їх працях ставлення до югославської ідеології. Вивчено ставлення наукової історіографії до югославської ідеї як основного детермінуючого поняття соціокультурної та політичної ситуації у країні в період між двома світовими війнами та розкрито неоднозначність політики влади щодо запровадження югославської ідеології та браку єдиної та планомірної праці у цьому напрямку. Проаналізовано поступовий відступ від югославізму в історичній науці сербів і хорватів наприкінці 1930-х рр. та повернення до моделі національної історії як основної парадигми історичного викладу.