Визначено роль іспанських письменників-модерністів у розробці наративних стратегій іспанської нації наприкінці XIX - 1930-х рр. Проаналізованоо особливості репрезентації "кастеляноцентристського міфу" у творах М. де Унамуно, П. Барохи, Асоріна, Р. де Маесту, А. Мачадо, Х. Ортеги-і-Гассета, Г. Мараньйона. Зроблено висновок, що "кастеляноцентристський міф" є системотвірним елементом іспанського націоналістичного централістського наративу, для легітимації якого в іспанській літературі доби модернізму розроблено спеціальну систему текстуальних стратегій, серед яких найбільш актуальними є такі: створення моделі іспанської національної літератури, яка пердбачає канонізацію імен, жанрових систем і герменевтичних практик; побудова ієрархії національних просторів, з образами яких члени іспанської нації ідентифікують себе; використання "традиційних літературних образів" (зокрема, Дон Кіхота та Дон Хуана) з метою перетворення їх на позитивні або негативні моделі поведінки, шляхом наслідування яких іспанці одержують можливість артикулювати свою національну ідентичність.