Досліджено творчість М. Яцкова як цілісного модерністського феномену в українському та зарубіжному літературному контексті, синхронному та діахронному. Розкрито два взаємовизначальні фактори в його прозі, що знаходяться у модерністському каноні, зокрема, концепти, образи та мотиви, базові для суб'єктивної онтології письменника (з їі антропологізмом і метафізичністю), і пошуки нової комунікації (вербалізація станів мовчання персонажів і ситуацій тиші, звернення до взаємодії літератури з суміжними мистецтвами: музикою, малярством, скульптурою). Наведено інтерпретацію явища дисоціації складників особистості в художніх текстах М. Яцкова (на душу, дух і тіло), висвітлено особливості зв'язку людини з Трансцендентом і функціонування концепту долі, осмислено трактування феномену смерті, викладено вплив авторської онтології на поетику простору.