Розглянтуо поезію Т. Шевченка в контексті аналітичної психології К. Юнга, одним з основних понять якої є архетипи, досліджено художні особливості, виникнення, формування та функціонування архетипних образів, їх видозміна, що відбувалася протягом усього життя поета. Акцентовано увагу на трьох першообразах, що в різних варіантах найчастіше зустрічаються у Шевченкових творах, зокрема, Велика Матір, Тінь і Самість. Розкрито значення кожного з цих архетипів у глобальному, загальнолюдському сенсі, визначеному К.Юнгом, і в контексті всього корпусу поезії Т.Шевченка. Розглянуто відгалуження теорії архетипів, заявлені послідовниками К.Юнга, здобутки "архетипного" шевченкознавства та розроблено цілковито нову систему аналізу творів літератури, що базується на розбудові моделі архетипного образу, закладеного в основу будь-якого твору та здатного наближати зміст цього твору до читача.